Акрофіорд, ч. 1. Хатки та озера
Зі своєї норвезької мандрівки минулого літа найбільше фотографій я привіз із Акрофіорду, на березі якого ми провели декілька ночей. Тому його покажу аж в двох замітках. Тут не буде видатних чи популярних місць, просто природа Норвегії, котра, здається, красива на кожному квадратному метрі. У першій частині - про наш кемпінг та його околиці.
Називається він Kyrping (місцеві вимовляють це «Чорпінг») і знаходиться в комуні Етне. Кемпінг то й кемпінг, скажете ви, що там може бути цікавого? А може, ще й як. Він займає досить рельєфний та мальовничий мис, яким можна гуляти кілька годин, і це не набридне.
Будинки, як і інша людська присутність, в природу втручаються мінімально. Сюди можна також на власному трейлері приїхати, дехто так і робить.
6-місні будиночки, у яких ми жили.
В одній із бухт облаштовано причал для любителів порибалити чи просто покататися по фіорду.
Поруч з причалом є острівець, де гніздяться чайки. Пройти на нього нема як, але й просто при наближенні вони починають верещати, ніби перед останнім боєм. (Хоча насправді вони й так верещать цілодобово, а в разі потенційної небезпеки просто переходять у режим несамовитого волання).
Там же в бухту впадає струмок:
У будиночках над причалом і під акомпанемент пташиного реву теж жила частина групи.
Місце для залипання.
Фіорд навпроти кемпінгу неширокий, тому в хорошу погоду добре видно і протилежний берег.
Панорама одного з пагорбів:
Будинки на тій стороні раніше виконували роль портових кранів, якщо придивитися.
Переважно всі береги фіорду скелясті, але є і плавний спуск. І одного особливо теплого дня, коли повітря нагрілося до +25, ініціативна банда моржів, включаючи мене, здійснила невеликий заплив. Вода у фіорді навіть улітку по-сатанинськи холодна, та й таке. Зате чи багато хто потім може похвалитися, що плавав у Північному морі?
«Їдьте повільніше - грають діти»…
Та час прогулятися пішки і за межі кемпінгу. Вище його оточують кілька ферм, об’єднаних в однойменне село.
Поштові скриньки (з однаковим прізвищем у всіх до речі):
Кемпінг із висоти:
В одній із споруд при дорозі можна розпізнати недіючу церкву.
Певно, млин.
Ферми навкруги:
Живність була представлена козами.
Близько і далеко водночас: вони за дротяним парканом, який знаходиться під струмом. Але поява моєї персони не пройшла непоміченою.
Хто тут?
А це тракторець обробляє поле, і так, він розпилює фонтан гівна. Екологічно зате.
Із Чорпінгу можна вийти на трасу E134. Зупинки та тунелі органічно вписуються в пейзаж.
Через кількасот метрів ходу дорога пірнає в куди довший тунель, яких повно по всій країні.
В стороні є маленьке озерце.
Я ж ішов до більшого озера Стордалсватн. Безпосередньо до його берегу пішки досить далеко, але, як і сподівався, на нього можна намилуватися і з висоти.
На берегах також якісь маленькі ферми.
Навіть не знаю, котра більш фотогенічна, на ближньому березі чи протилежному.
На вершинах досі лежить сніг:
…а внизу така рідкісна для цих широт спека.
Норвезькі дороги як особливий вид візуального оргазму:
Іще раз повернусь у кемпінг, щоб показати кілька знімків з найулюбленіших частин доби, коли сонце сходить та заходить.
Якщо бути точним, власне світанок побачити - діло відважних, бо в таку пору року сонце встає до четвертої ранку. Але й о шостій навколо така тиха ранкова чарівність і м’яке приємне світло. Висплюся у відпустці, думав я, ха-ха.
Особливо мені «зайшли» ці невагомі хмарки на тлі гір. У якості переднього плану довелося відпрацювати чайкам.
А потім до них додався і рибалка, як на замовлення.
Захід сонця над Акрофіордом:
Називається він Kyrping (місцеві вимовляють це «Чорпінг») і знаходиться в комуні Етне. Кемпінг то й кемпінг, скажете ви, що там може бути цікавого? А може, ще й як. Він займає досить рельєфний та мальовничий мис, яким можна гуляти кілька годин, і це не набридне.
Будинки, як і інша людська присутність, в природу втручаються мінімально. Сюди можна також на власному трейлері приїхати, дехто так і робить.
6-місні будиночки, у яких ми жили.
В одній із бухт облаштовано причал для любителів порибалити чи просто покататися по фіорду.
Поруч з причалом є острівець, де гніздяться чайки. Пройти на нього нема як, але й просто при наближенні вони починають верещати, ніби перед останнім боєм. (Хоча насправді вони й так верещать цілодобово, а в разі потенційної небезпеки просто переходять у режим несамовитого волання).
Там же в бухту впадає струмок:
У будиночках над причалом і під акомпанемент пташиного реву теж жила частина групи.
Місце для залипання.
Фіорд навпроти кемпінгу неширокий, тому в хорошу погоду добре видно і протилежний берег.
Панорама одного з пагорбів:
Будинки на тій стороні раніше виконували роль портових кранів, якщо придивитися.
Переважно всі береги фіорду скелясті, але є і плавний спуск. І одного особливо теплого дня, коли повітря нагрілося до +25, ініціативна банда моржів, включаючи мене, здійснила невеликий заплив. Вода у фіорді навіть улітку по-сатанинськи холодна, та й таке. Зате чи багато хто потім може похвалитися, що плавав у Північному морі?
«Їдьте повільніше - грають діти»…
Та час прогулятися пішки і за межі кемпінгу. Вище його оточують кілька ферм, об’єднаних в однойменне село.
Поштові скриньки (з однаковим прізвищем у всіх до речі):
Кемпінг із висоти:
В одній із споруд при дорозі можна розпізнати недіючу церкву.
Певно, млин.
Ферми навкруги:
Живність була представлена козами.
Близько і далеко водночас: вони за дротяним парканом, який знаходиться під струмом. Але поява моєї персони не пройшла непоміченою.
Хто тут?
А це тракторець обробляє поле, і так, він розпилює фонтан гівна. Екологічно зате.
Із Чорпінгу можна вийти на трасу E134. Зупинки та тунелі органічно вписуються в пейзаж.
Через кількасот метрів ходу дорога пірнає в куди довший тунель, яких повно по всій країні.
В стороні є маленьке озерце.
Я ж ішов до більшого озера Стордалсватн. Безпосередньо до його берегу пішки досить далеко, але, як і сподівався, на нього можна намилуватися і з висоти.
На берегах також якісь маленькі ферми.
Навіть не знаю, котра більш фотогенічна, на ближньому березі чи протилежному.
На вершинах досі лежить сніг:
…а внизу така рідкісна для цих широт спека.
Норвезькі дороги як особливий вид візуального оргазму:
Іще раз повернусь у кемпінг, щоб показати кілька знімків з найулюбленіших частин доби, коли сонце сходить та заходить.
Якщо бути точним, власне світанок побачити - діло відважних, бо в таку пору року сонце встає до четвертої ранку. Але й о шостій навколо така тиха ранкова чарівність і м’яке приємне світло. Висплюся у відпустці, думав я, ха-ха.
Особливо мені «зайшли» ці невагомі хмарки на тлі гір. У якості переднього плану довелося відпрацювати чайкам.
А потім до них додався і рибалка, як на замовлення.
Захід сонця над Акрофіордом: