Гданськ, ч. 1: погляд знизу
Розташований на стику тевтонської і слов’янської культур, Данциг у роки Другої Світової був важливим портовим та промисловим форпостом нацистів, що для нього самого зіграло недобру роль. По війні місто було зруйновано ледь не вщент, зокрема історичний центр - на 90%. Після такого удару відходить не кожен, але Гданську пощастило.
Масштабне відновлення міста почалося в 50-ті роки й подекуди триває і досі. Причому поляки, яким дісталися майже руїни, за зразок для відновлення взяли не довоєнний німецький Данциг, а місто зразка 18 ст., часів ще Речі Посполитої.
Зараз залишається лише дивуватися якості відновлювальних робіт - якби я не знав передісторії, легко повірив би, що ці всі кам’яниці, костьоли і брами насправді стоять незмінними уже кілька століть.
Сучасний Гданськ називають найгарнішим містом Польщі, а то і всієї Європи; звісно, знайдуться люди, які не погодяться з таким твердженням, але так чи інакше воно все ж дуже близьке до істини.
Але спочатку треба побачити моречко. Воно далеко від центру (хвилин 25 на трамваї до мікрорайону Бжежно) і є північною межею міста.
Балтійське море там я побачив вперше у житті. Вода була навіть відносно тепла, а от холодне повітря і сильний вітер підвели. Тому для першого разу не купався, обмежився тим, що помочив ноги.
Ну а там настала черга і центру міста. Фотки будуть впереміжку з кількох прогулянок за два дні. Показувати Гданськ мимохіть складно, там ледь не про кожну кам’яницю можна писати статтю з десятком супроводжувальних знімків.
«Центр центру» так і називається - Головне місто. Від колишньої фортифікації там-сям залишились вежі та брами. Верхня брама:
Будинок братства св. Геогрія та кам’яниці площі Вугільний Ринок:
Від деталей та ліпнини голова обертом.
Дворик колишньої катівні:
Ці горгульї тут не на своєму місці, а звідки вони взагалі узялися, розкажу трохи нижче.
Від Верхньої брами через Золоту проходить вулиця Довга, основна в Головному місті. Попереду видніється ратуша, одна із трьох, які є у Гданську.
Чого варті тільки розписи:
Самі по собі будинки вузенькі і протилежними фасадами виходять уже на якусь іншу вулицю.
Зброярня по вул. Пивній:
Ратуша та Довга площа перед нею:
Тутешні кам’яниці також тримають марку. Пізньоготичний палац Артуша та фонтан Нептуна, один із символів міста.
Сонячний годинник на ратуші.
Наступною варто подивитися Маріацьку базиліку. Її будували з 1343 по 1502 роки, і в середньовіччі це був найбільший цегляний храм Європи. Природно, що помістити її в кадр із вузьких вуличок середмістя нереально, покажу вже у другій частині, здалеку та з висоти.
Зате перед входом є точна зменшена копія.
Всередині базиліки теж можна зависнути чи не на годину, з її вражаючими деталями, кожна з яких має свою цікаву історію.
Нечасте для християнства зображення Бога-отця поруч з Ісусом та Дівою Марією.
Орган:
А ще церква одночасно є і цвинтарем із купою гробівців у стінах чи просто під ногами: спочити тут вважалося за честь. У нові часи практику поховань у храмі зупинили, але в цьому році зробили виняток, виділили нішу для праху мера Гданська Павла Адамовича, убитого в січні місцевим придурком.
Від Маріацької базиліки до Маріацької брами веде Маріацька вулиця, одна з найбільш туристично-попсових у місті.
Вся справа у її ґанках. Колись такі були у більшості кам’яниць Головного міста. Усе змінилося в кінці 19 ст., коли постала необхідність прокладання трамвайних шляхів. Задля розширення вулиць ґанки звеліли розібрати; залишили тільки на одній вулиці, на згадку як воно було.
Ну і тут же збереглися уже знайомі горгульї, вони виконують роль декору для дощових зливів.
Автентичність та збереженість зіграли з Маріацькою злий жарт: мешканці Гданська тут не живуть, а квартири здають приїжджим. Та й важко то було б, коли щодня у тебе нові сусіди, а під вікнами ледь не цілодобовий движ.
Проте хоча туристів у Гданську й багато, вони розосереджені якось рівномірно та гармонійно, і не створюють натовпів (не зрівняти з тим же Краковом). Вечорами на затишних вуличках середмістя виступають місцеві таланти, що тільки додає плюсів до загального враження.
Людина-невидимка збирає на пиво, щось не дуже вдало.
Але все вище показане - тільки розігрів перед найгарнішою частиною Головного міста. Щоб побачити її, треба вийти через Зелену браму (котра насправді вже давно не Зелена) і опинитися на березі Мотлави.
Набережна має назву Довга (оригінальна у них топоніміка, правда?) і є одним з основних прогулянкових напрямків у місті. Найкраще її дивитися з мосту (Зеленого, але насправді ж не зеленого) чи з острова Шпихлерів.
Забудова набережної - уже звичні вишукані кам’яниці з додаванням водних брам. А якщо помножити це все на гарненькі туристичні кораблики, отримаємо дійсно одне з найбільш візуально захоплюючих місць Європи.
Серед іншого тут виділяється Журав - найстаріший збережений портовий кран Європи і за сумісництвом одна із брам. Визначна пам’ятка, хоча мене своєю чорнотою лякає якось.
Приємно гуляти й обабіч Довгої набережної. З південної сторони її прикриває чергова оборонна вежа.
Гарно там…
На протилежному березі річки лежить острів Шпихлерів. Це штучний острів, утворений в кінці 16 ст. і забудований зерносховищами та складами. Попри відмежування від решти міста і охорону, шпихлери часто горіли, особливо їм дісталося в 1945 році.
Нині їх відбудовують або зводять зовсім нові, частина поки що чекає своєї черги у стані руїни:
Гармонійне поєднання історії й сучасності.
Кам’яниця на північ від острова:
Там через Мотлаву перекинуто розвідний місток, який я застав у піднятому стані якраз.
З північної сторони до Головного міста прилягає Старе місто, менш історично значиме та не настільки популярне серед туристів. На його огляд мені часу майже не було, але й побачених шматочків для сильного враження вистачило. Яка краса й фотогенічність:
Ратуша Старого міста:
Залізничний вокзал Гданська - один з найгарніших, що я бачив:
Скульптура перед вокзалом:
Один із костьолів Старого міста:
Чого варте тільки оформлення вікон…
На гербі Гданська зображені леви, тому їх по ходу діла зустрічаєш багато. Мурал біля вокзалу:
Фонтан уже не згадаю де:
На фасаді нового будинку. Сучасна архітектура міста подекуди вражає не менше історичних кам’яниць.
Котики на вікнах:
Далі буде…
Масштабне відновлення міста почалося в 50-ті роки й подекуди триває і досі. Причому поляки, яким дісталися майже руїни, за зразок для відновлення взяли не довоєнний німецький Данциг, а місто зразка 18 ст., часів ще Речі Посполитої.
Зараз залишається лише дивуватися якості відновлювальних робіт - якби я не знав передісторії, легко повірив би, що ці всі кам’яниці, костьоли і брами насправді стоять незмінними уже кілька століть.
Сучасний Гданськ називають найгарнішим містом Польщі, а то і всієї Європи; звісно, знайдуться люди, які не погодяться з таким твердженням, але так чи інакше воно все ж дуже близьке до істини.
Але спочатку треба побачити моречко. Воно далеко від центру (хвилин 25 на трамваї до мікрорайону Бжежно) і є північною межею міста.
Балтійське море там я побачив вперше у житті. Вода була навіть відносно тепла, а от холодне повітря і сильний вітер підвели. Тому для першого разу не купався, обмежився тим, що помочив ноги.
Ну а там настала черга і центру міста. Фотки будуть впереміжку з кількох прогулянок за два дні. Показувати Гданськ мимохіть складно, там ледь не про кожну кам’яницю можна писати статтю з десятком супроводжувальних знімків.
«Центр центру» так і називається - Головне місто. Від колишньої фортифікації там-сям залишились вежі та брами. Верхня брама:
Будинок братства св. Геогрія та кам’яниці площі Вугільний Ринок:
Від деталей та ліпнини голова обертом.
Дворик колишньої катівні:
Ці горгульї тут не на своєму місці, а звідки вони взагалі узялися, розкажу трохи нижче.
Від Верхньої брами через Золоту проходить вулиця Довга, основна в Головному місті. Попереду видніється ратуша, одна із трьох, які є у Гданську.
Чого варті тільки розписи:
Самі по собі будинки вузенькі і протилежними фасадами виходять уже на якусь іншу вулицю.
Зброярня по вул. Пивній:
Ратуша та Довга площа перед нею:
Тутешні кам’яниці також тримають марку. Пізньоготичний палац Артуша та фонтан Нептуна, один із символів міста.
Сонячний годинник на ратуші.
Наступною варто подивитися Маріацьку базиліку. Її будували з 1343 по 1502 роки, і в середньовіччі це був найбільший цегляний храм Європи. Природно, що помістити її в кадр із вузьких вуличок середмістя нереально, покажу вже у другій частині, здалеку та з висоти.
Зате перед входом є точна зменшена копія.
Всередині базиліки теж можна зависнути чи не на годину, з її вражаючими деталями, кожна з яких має свою цікаву історію.
Нечасте для християнства зображення Бога-отця поруч з Ісусом та Дівою Марією.
Орган:
А ще церква одночасно є і цвинтарем із купою гробівців у стінах чи просто під ногами: спочити тут вважалося за честь. У нові часи практику поховань у храмі зупинили, але в цьому році зробили виняток, виділили нішу для праху мера Гданська Павла Адамовича, убитого в січні місцевим придурком.
Від Маріацької базиліки до Маріацької брами веде Маріацька вулиця, одна з найбільш туристично-попсових у місті.
Вся справа у її ґанках. Колись такі були у більшості кам’яниць Головного міста. Усе змінилося в кінці 19 ст., коли постала необхідність прокладання трамвайних шляхів. Задля розширення вулиць ґанки звеліли розібрати; залишили тільки на одній вулиці, на згадку як воно було.
Ну і тут же збереглися уже знайомі горгульї, вони виконують роль декору для дощових зливів.
Автентичність та збереженість зіграли з Маріацькою злий жарт: мешканці Гданська тут не живуть, а квартири здають приїжджим. Та й важко то було б, коли щодня у тебе нові сусіди, а під вікнами ледь не цілодобовий движ.
Проте хоча туристів у Гданську й багато, вони розосереджені якось рівномірно та гармонійно, і не створюють натовпів (не зрівняти з тим же Краковом). Вечорами на затишних вуличках середмістя виступають місцеві таланти, що тільки додає плюсів до загального враження.
Людина-невидимка збирає на пиво, щось не дуже вдало.
Але все вище показане - тільки розігрів перед найгарнішою частиною Головного міста. Щоб побачити її, треба вийти через Зелену браму (котра насправді вже давно не Зелена) і опинитися на березі Мотлави.
Набережна має назву Довга (оригінальна у них топоніміка, правда?) і є одним з основних прогулянкових напрямків у місті. Найкраще її дивитися з мосту (Зеленого, але насправді ж не зеленого) чи з острова Шпихлерів.
Забудова набережної - уже звичні вишукані кам’яниці з додаванням водних брам. А якщо помножити це все на гарненькі туристичні кораблики, отримаємо дійсно одне з найбільш візуально захоплюючих місць Європи.
Серед іншого тут виділяється Журав - найстаріший збережений портовий кран Європи і за сумісництвом одна із брам. Визначна пам’ятка, хоча мене своєю чорнотою лякає якось.
Приємно гуляти й обабіч Довгої набережної. З південної сторони її прикриває чергова оборонна вежа.
Гарно там…
На протилежному березі річки лежить острів Шпихлерів. Це штучний острів, утворений в кінці 16 ст. і забудований зерносховищами та складами. Попри відмежування від решти міста і охорону, шпихлери часто горіли, особливо їм дісталося в 1945 році.
Нині їх відбудовують або зводять зовсім нові, частина поки що чекає своєї черги у стані руїни:
Гармонійне поєднання історії й сучасності.
Кам’яниця на північ від острова:
Там через Мотлаву перекинуто розвідний місток, який я застав у піднятому стані якраз.
З північної сторони до Головного міста прилягає Старе місто, менш історично значиме та не настільки популярне серед туристів. На його огляд мені часу майже не було, але й побачених шматочків для сильного враження вистачило. Яка краса й фотогенічність:
Ратуша Старого міста:
Залізничний вокзал Гданська - один з найгарніших, що я бачив:
Скульптура перед вокзалом:
Один із костьолів Старого міста:
Чого варте тільки оформлення вікон…
На гербі Гданська зображені леви, тому їх по ходу діла зустрічаєш багато. Мурал біля вокзалу:
Фонтан уже не згадаю де:
На фасаді нового будинку. Сучасна архітектура міста подекуди вражає не менше історичних кам’яниць.
Котики на вікнах:
Далі буде…