13 мая, Киев: акция в годовщину Андижанского расстрела
13 мая 2008 года у посольства Узбекистана в Украине прошла акция протеста против действий узбекских властей и нарушения прав человека в Узбекистане. После этого у Государственного комитета Украины по делам национальностей и религий - против обращения с беженцами в Украине и того, как с ними обходятся украинские гос. органы на разных уровнях.
Акция была организована Проектом "Без границ" вместе с узбекскими беженцами, при активном участии других активистов. Всего в пикете принимали участие 20 человек.
Сперва было посольство Узбекистана. Как всегда, оно было наглухо закрыто: активисты - здесь, стена с наглухо закрытыми дверьми и окнами - там. И посредине - украинская милиция.
Милиции, по просьбе узбекского посольства (как мы понимаем), традиционно нагнали немало. Даже не смешно: как всегда, милиционеров - больше, чем активистов. Хорошо, хоть в этот раз догадались не присылать ОМОН.
Кажется, Служба охраны диппредставительств уже сама совсем заскучала с мирными и ненасильственными акицями узбекских беженцев и наших активистов.
Один из активистов беженской общины в разгар своей речи попытался символически прорваться к двери посольства. Помочь мероприятию это никак не могло. Но милицию несколько развлекло.
Почтить память жертв расстрела в Андижане минутой молчания могли все: и участники акции, и милиционеры, и даже те сотрудники посольства, которые наблюдали, спрятавшись за зашторенными окнами.
Потом - перемещение протеста от объекта Республики Узбекистан в Украине к объекту украинских властей. Госкомнацрелигий, как всегда в теплый майский день, напоминал часть вернисажа.
Транспарант об Андижане, черный флаг одного из участников, мегафон. И - склеенная надпись "Беженец - это не профессия. Это - стремление жить без страха".
Как и у посольства, - у Госкомнаца выступили украинские активисты, беженцы из Росии и Узбекистана.
Большее количество фото с акции можно посмотреть здесь:
Andijan massacre 3rd anniversary. Kyiv, Ukraine
На акции распространялся такой текст:
Три роки після Андижанської бійні:
Справедливість не відновлено, права жертв не дотримано
Три роки тому, 13 травня 2005 року, в узбецькому місті Андижан сталася трагедія. По низці акцій протесту, які відбувалися у тому місті, група озброєних осіб здійснила в ніч з 12 на 13 травня збройні акції. Вдень 13 травня у центрі міста зібрався багатотисячний мітинг мешканців міста.
…стрельба перешла с беспрерывной на периодическую. Тогда те люди, которые еще были живы, плача, умоляли диким голосом, прося прекратить стрельбу; некоторые снимали с себя белые майки, рубашки, и махали ими, чтобы как-то повлиять на стреляющих, - но обстрел продолжался. Когда все значительно стихло в связи с наступлением темноты, было видно, что живых уже не так много. Издалека были слышны крики раненых».
Абдулла, свідок андижанської бійні.
Тисячі беззбройних людей були оточені і розстріляні урядовими військами, введеними у місто. Бійня тривала півдня і більшість ночі. Влада визнала загибель 187 людей - хоча правозахисні організації говорять про сотні, як не тисячі, загиблих. Стільки ж були змушені покинути Узбекистан, рятуючись від репресій, що їх розгорнув узбецький уряд.
Попри вимоги міжнародних організацій, уряд Іслама Карімова не дозволив проведення незалежного розслідування андижанських подій, а узбецькі спецслужби та судова система не припинили переслідування громадян країни за політичне та релігійне інакодумство.
Переслідування свідків андижанських подій триває дотепер. 12 травня 2008 р. правозахисна організація «Human Rights Watch» оприлюднила звіт, в якому свідчить, що репресії тривають, а родичі та друзі учасників різанини та тих, хто був змушений просити притулку в інших країнах, стикаються із постійним тиском.
Узбекские власти продолжают преследовать людей, которых они считают хоть как-то связанными с андижанскими событиями 13 мая 2005 г. … Допросы, постоянная слежка, остракизм и угрозы - все это вызывает новые волны беженцев из Андижана. Некоторые уже во второй раз уходят через границу.
Human Rights Watch
Поміж вимогами, що їх висувають правозахисники до узбецького уряду, є наступні:
• Негайно припинити всі утиски біженців, які повертаються до Узбекистану, і родичів тих, хто залишається за кордоном.
• Дозволити незалежним правозахисним організаціям та ЗМІ безперешкодно працювати в Андижані та в цілому в країні.
• Надати дипломатичним місіям у Ташкенті та незалежним спостерігачам, в тому числі неурядовим організаціям, доступ до осіб, що їх примусово повернули до Узбекистану з країн, де вони просили про притулок.
• Припинити переслідування правозахисників та мешканців Узбекистану через їхню діяльність, політичні та релігійні переконання.
Біженець - це не професія. Це - прагнення жити без страху.
Деякі узбецькі біженці, які були змушені рятувати свою свободу, або і життя, виїхавши з Узбекистану, - прибули до України. Частина з них спершу виїхала до Російської Федерації - однак через щільну співпрацю урядів та спецслужб Узбекистану та Росії чимало з них незабаром опинилися в узбецьких в’язницях.
В Україні ж їхня доля подібна на долю багатьох інших шукачів притулку та біженців. Процедура отримання статусу біженця є складною і заплутаною; переважна більшість рішень, які виносяться Міграційною службою та Державним комітетом у справах національностей і релігій, є непрозорими та малообґрунтованими. Кількість утікачів з Андижану та інших регіонів Узбекистану, які отримали в Україні статус біженця, є мізерною порівняно з тими, кому в притулку було відмовлено.
Серьезная опасность угрожает андижанским беженцам и за пределами Узбекистана, поскольку Ташкент агрессивно добивается их принудительного возвращения, а соседние страны либо не могут, либо не хотят обеспечить этим людям защиту. В нарушение своих международных обязательств принудительно возвращали в Узбекистан беженцев и лиц, ищущих убежища, Киргизия, Казахстан, Украина и Россия.
Human Rights Watch
Навіть більше: у лютому 2006 року 11 шукачів притулку з Узбекистану було заарештовано українською владою і видано узбецькій владі. У Ташкенті їх було засуджено до різних термінів ув’язнення.
Побоюючись видання своїм катам, часто не маючи легальних засобів до існування, біженці в Україні нерідко стають об’єктом здирництва з боку тих, хто може використати їхнє вразливе становище. Складна система видання посвідчень шукача притулку нерідко призводить до повної відсутності документів у втікачів, через що вони бояться виходити на вулицю, аби не стикатися зі співробітниками міліції. Ті ж біженці, які прибули з країн Африки та Азії, нерідко стають об’єктами упередженого ставлення з боку громадян, або і нападів з боку неонацистів.
В Україні регулярно порушуються права мігрантів та шукачів притулку. Вони стають жертвами тривалого утримання в жахливих умовах, насильства, вимагань, пограбувань та примусового повернення до країн, де їм загрожують переслідування та тортури
Human Rights Watch
На жаль, протягом останніх років ситуація у сфері надання притулку не покращилася. Україна ратифікувала міжнародні конвенції, згідно з якими зобов’язалася захищати біженців та не видавати людей до країн, де їм загрожують катування і жорстоке поводження - однак ці конвенції систематично порушуються.
• Україна має забезпечити дотримання прав біженців та шукачів притулку, які рятуються від переслідувань на батьківщині, та шанувати свої міжнародні зобов’язання.
• Процедура надання статусу біженця має бути прозорою, а відмови у захисті мають бути чітко аргументовані. Шукачам притулку має бути надана змога оскаржити відмову, не побоюючись незаконного видання до рук тих, від кого вони тікають.
• Система захисту біженців і надання притулку має працювати, а не перетворюватися на смугу перешкод, небезпечних для життя і свободи біженців.
Проект «Без кордонів»
grassroots.kyiv [] gmail.com
Повiдомлення про акцiю:
Текст bakenblood, помещенный потом на Zaraz.org
Сообщение Украинского бизнес-портала, скопированное потом Известиями.инфо.
Акция была организована Проектом "Без границ" вместе с узбекскими беженцами, при активном участии других активистов. Всего в пикете принимали участие 20 человек.
Сперва было посольство Узбекистана. Как всегда, оно было наглухо закрыто: активисты - здесь, стена с наглухо закрытыми дверьми и окнами - там. И посредине - украинская милиция.
Милиции, по просьбе узбекского посольства (как мы понимаем), традиционно нагнали немало. Даже не смешно: как всегда, милиционеров - больше, чем активистов. Хорошо, хоть в этот раз догадались не присылать ОМОН.
Кажется, Служба охраны диппредставительств уже сама совсем заскучала с мирными и ненасильственными акицями узбекских беженцев и наших активистов.
Один из активистов беженской общины в разгар своей речи попытался символически прорваться к двери посольства. Помочь мероприятию это никак не могло. Но милицию несколько развлекло.
Почтить память жертв расстрела в Андижане минутой молчания могли все: и участники акции, и милиционеры, и даже те сотрудники посольства, которые наблюдали, спрятавшись за зашторенными окнами.
Потом - перемещение протеста от объекта Республики Узбекистан в Украине к объекту украинских властей. Госкомнацрелигий, как всегда в теплый майский день, напоминал часть вернисажа.
Транспарант об Андижане, черный флаг одного из участников, мегафон. И - склеенная надпись "Беженец - это не профессия. Это - стремление жить без страха".
Как и у посольства, - у Госкомнаца выступили украинские активисты, беженцы из Росии и Узбекистана.
Большее количество фото с акции можно посмотреть здесь:
Andijan massacre 3rd anniversary. Kyiv, Ukraine
На акции распространялся такой текст:
Три роки після Андижанської бійні:
Справедливість не відновлено, права жертв не дотримано
Три роки тому, 13 травня 2005 року, в узбецькому місті Андижан сталася трагедія. По низці акцій протесту, які відбувалися у тому місті, група озброєних осіб здійснила в ніч з 12 на 13 травня збройні акції. Вдень 13 травня у центрі міста зібрався багатотисячний мітинг мешканців міста.
…стрельба перешла с беспрерывной на периодическую. Тогда те люди, которые еще были живы, плача, умоляли диким голосом, прося прекратить стрельбу; некоторые снимали с себя белые майки, рубашки, и махали ими, чтобы как-то повлиять на стреляющих, - но обстрел продолжался. Когда все значительно стихло в связи с наступлением темноты, было видно, что живых уже не так много. Издалека были слышны крики раненых».
Абдулла, свідок андижанської бійні.
Тисячі беззбройних людей були оточені і розстріляні урядовими військами, введеними у місто. Бійня тривала півдня і більшість ночі. Влада визнала загибель 187 людей - хоча правозахисні організації говорять про сотні, як не тисячі, загиблих. Стільки ж були змушені покинути Узбекистан, рятуючись від репресій, що їх розгорнув узбецький уряд.
Попри вимоги міжнародних організацій, уряд Іслама Карімова не дозволив проведення незалежного розслідування андижанських подій, а узбецькі спецслужби та судова система не припинили переслідування громадян країни за політичне та релігійне інакодумство.
Переслідування свідків андижанських подій триває дотепер. 12 травня 2008 р. правозахисна організація «Human Rights Watch» оприлюднила звіт, в якому свідчить, що репресії тривають, а родичі та друзі учасників різанини та тих, хто був змушений просити притулку в інших країнах, стикаються із постійним тиском.
Узбекские власти продолжают преследовать людей, которых они считают хоть как-то связанными с андижанскими событиями 13 мая 2005 г. … Допросы, постоянная слежка, остракизм и угрозы - все это вызывает новые волны беженцев из Андижана. Некоторые уже во второй раз уходят через границу.
Human Rights Watch
Поміж вимогами, що їх висувають правозахисники до узбецького уряду, є наступні:
• Негайно припинити всі утиски біженців, які повертаються до Узбекистану, і родичів тих, хто залишається за кордоном.
• Дозволити незалежним правозахисним організаціям та ЗМІ безперешкодно працювати в Андижані та в цілому в країні.
• Надати дипломатичним місіям у Ташкенті та незалежним спостерігачам, в тому числі неурядовим організаціям, доступ до осіб, що їх примусово повернули до Узбекистану з країн, де вони просили про притулок.
• Припинити переслідування правозахисників та мешканців Узбекистану через їхню діяльність, політичні та релігійні переконання.
Біженець - це не професія. Це - прагнення жити без страху.
Деякі узбецькі біженці, які були змушені рятувати свою свободу, або і життя, виїхавши з Узбекистану, - прибули до України. Частина з них спершу виїхала до Російської Федерації - однак через щільну співпрацю урядів та спецслужб Узбекистану та Росії чимало з них незабаром опинилися в узбецьких в’язницях.
В Україні ж їхня доля подібна на долю багатьох інших шукачів притулку та біженців. Процедура отримання статусу біженця є складною і заплутаною; переважна більшість рішень, які виносяться Міграційною службою та Державним комітетом у справах національностей і релігій, є непрозорими та малообґрунтованими. Кількість утікачів з Андижану та інших регіонів Узбекистану, які отримали в Україні статус біженця, є мізерною порівняно з тими, кому в притулку було відмовлено.
Серьезная опасность угрожает андижанским беженцам и за пределами Узбекистана, поскольку Ташкент агрессивно добивается их принудительного возвращения, а соседние страны либо не могут, либо не хотят обеспечить этим людям защиту. В нарушение своих международных обязательств принудительно возвращали в Узбекистан беженцев и лиц, ищущих убежища, Киргизия, Казахстан, Украина и Россия.
Human Rights Watch
Навіть більше: у лютому 2006 року 11 шукачів притулку з Узбекистану було заарештовано українською владою і видано узбецькій владі. У Ташкенті їх було засуджено до різних термінів ув’язнення.
Побоюючись видання своїм катам, часто не маючи легальних засобів до існування, біженці в Україні нерідко стають об’єктом здирництва з боку тих, хто може використати їхнє вразливе становище. Складна система видання посвідчень шукача притулку нерідко призводить до повної відсутності документів у втікачів, через що вони бояться виходити на вулицю, аби не стикатися зі співробітниками міліції. Ті ж біженці, які прибули з країн Африки та Азії, нерідко стають об’єктами упередженого ставлення з боку громадян, або і нападів з боку неонацистів.
В Україні регулярно порушуються права мігрантів та шукачів притулку. Вони стають жертвами тривалого утримання в жахливих умовах, насильства, вимагань, пограбувань та примусового повернення до країн, де їм загрожують переслідування та тортури
Human Rights Watch
На жаль, протягом останніх років ситуація у сфері надання притулку не покращилася. Україна ратифікувала міжнародні конвенції, згідно з якими зобов’язалася захищати біженців та не видавати людей до країн, де їм загрожують катування і жорстоке поводження - однак ці конвенції систематично порушуються.
• Україна має забезпечити дотримання прав біженців та шукачів притулку, які рятуються від переслідувань на батьківщині, та шанувати свої міжнародні зобов’язання.
• Процедура надання статусу біженця має бути прозорою, а відмови у захисті мають бути чітко аргументовані. Шукачам притулку має бути надана змога оскаржити відмову, не побоюючись незаконного видання до рук тих, від кого вони тікають.
• Система захисту біженців і надання притулку має працювати, а не перетворюватися на смугу перешкод, небезпечних для життя і свободи біженців.
Проект «Без кордонів»
grassroots.kyiv [] gmail.com
Повiдомлення про акцiю:
Текст bakenblood, помещенный потом на Zaraz.org
Сообщение Украинского бизнес-портала, скопированное потом Известиями.инфо.