Пам’ять геростратів або Причинок до примітки
Невже ти народився, чоловіче,
щоб зазирати в келію мою?
Невже твоє життя тебе не кличе?
Чи ти спізнав життєву путь свою
на цій безрадісній сумній роботі,
де все людською мукою взялось?
Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі,
твоїм нещастям серце пойнялось
моє недужне. Ти ж - за мене вдвоє
нещасніший. Я - сам. А ти - лиш тінь.
Я є добро, а ти - труха і тлінь,
а спільне в нас - що в’язні ми обоє
дверей обабоки. Ти - там, я - тут.
Нас порізнили мури, як статут.
Василь Стус
[«Неужто, человече, ты родился чтоб в келию заглядывать мою?»]
Неужто, человече, ты родился
чтоб в келию заглядывать мою?
Неужто путь другой тебе не снился,
и ты познал земную суть свою
на мрачной и безрадостной работе,
где все покрыто мукою людской?
Вот ты передо мной - в моей заботе,
твое несчастье проняло тоской
мое больное сердце. Ты же вдвое
несчастней. Здесь один я. Ты - лишь тень.
Я есть добро, а ты труха и тлень.
И общее у нас с тобой такое:
мы оба под замком. Ты - там, я - тут.
Лишь стены разделили наш статут.
Переклад російською -
Александра Купрейченко
Неужто у тебя судьба такая
ко мне по сто раз за день заглянуть?
И жизнь твоя тебя не призывает?
Осознаешь ли ты вполне свой путь?
На тяжкой и безрадостной работе,
где все - мученье людям. Что же ты?
В моей тоске - за дверью ты, напротив -
с бедой своей явясь из темноты.
И знаешь ли? Ведь ты несчастней вдвое.
Я есмь, а ты - лишь только тень.
Я есмь добро. А ты - труха и тлен,
а общее - мы узники с тобою.
Я тут, ты - там, опять к глазку припав,
нас разделяют стены как устав.
Переклад російською -
Марлена Рахліна
Труха і тлінь ця лишиться в історії світової літератури. Десь в примітці, в академічному виданні буде зазначено, що цей вірш Василя Стуса якимось чином присв'ячений колишньому вєртухаю Курґузову. У відповідній біографічній довідці йтиметься про те, що як сумлінний виконавкць репресивної системи, Владімір Курґузов відповідальний за її злочини. Але персональна відповідальність не встановлена, адже її мали би довести на суді, якого не було і не буде.
Голова ради ветеранів колонії ІК-35 ще цікавий тим, що додає до своїх минулих совітських злочинів, сучасний злочин проти людської пам’яті. Якось П’єр Відаль-Наке використав влучний вираз - «les assassins de la mémoire». Отаким вбивцем пам’яті є сьогодні Курґузов. Прислухаймось.
"Ходят героями и говорят всякие пакости"
Хватит фальсифицировать историю на потеху зарубежью, обурюється ветеран Курґузов на сторінках «Арґумєнти і Факти Прікам’є» від 25 липня 2012 р. Пряма мова :
Володю Буковского и Натана Щаранского я знал. И в ШИЗО их сажал....
С начала образования колоний и вплоть до выхода на пенсию я не просто руководил контролёрами, но был членом военного трибунала. Кто у нас отбывал наказание? Это изменники Родины (ст. 64) - нынешние герои: лесные братья, бендеровцы, власовцы и наши русские предатели. Те, кто продавал за границу секретные документы. Далее - антисоветчики (ст. 70). Это всесторонне образованные люди, с большой поддержкой из-за рубежа. Поэтому условия для себя они создали идеальные. Если говорить о 36-м лагере, то одевали их там с иголочки, а питались они лучше большинства населения страны.
...Потому что любой прокол администрации или нас тут же отдавался эхом «там» и прилетал обратно в виде всевозможных комиссий. Речь шла не просто о горстке людей, которых требовалось изолировать, но об имидже страны в целом.
...Для чего рок-фестиваль там сделали ? Чтобы молодёжь привлекать концертами и травить под это дело байки о том, чего не было.
А было как ? Он сидит у нас в тепле и сухости, кушает за столом со скатертью, предварительно изучив меню. При этом его опусы выходят за рубежом. Когда ему надо набрать очки, он ищет повод и объявляет голодовку. Или отказывается от работы. Поэтому у нас не умирали, как на тех же колымских зонах.
...любой знающий историю человек не обманется их баснями
Відступ в часі і просторі
Konzentrationslager Auschwitz, im Jahr 1944
Ми ніколи не чули спогади цих молодиць, вольнонайомних концтабору Освенціма, які на світлині щойно поласувались чорницями. А от щодо ВС 389/36 справи стоять значно краще, завдяки російській журналістці Ользі Волґіной :
...Я работала в колонии вольнонаёмной, за деньги.
...Узники были интеллигентными, культурными люди. Измождённых издевательствами или непосильным трудом лиц я не видела. Одеты все были прилично. Кормили их так, как в те годы я не могла позволить себе кормить своих детей. То, что сейчас раздувают вокруг всего этого, - просто отвратительно. Поверьте, вас сознательно вводят в заблуждение.
Татьяна Карелина («бывший мастер производственной зоны ВС 389/36»).
Вы не представляете, что за люди у нас сидели. У них была задача - раздуть очередной скандал, а мы не должны были позволить себя спровоцировать. Общались мы строго на «Вы» и по имени-отчеству. Они лучше нас знали все наши должностные инструкции и свои права. Малейшее отступление - и тут же летит жалоба. Какая там сверхсекретная зона? Какое отключение воды? Об этом тут же заорали бы по «Голосу Америки», полетели бы головы.
Наша колония считалась одной из лучших! Мы даже меню сами не составляли. Нам приходили инструкции, которые мы должны были чётко соблюдать. Они сейчас козыряют тем, что были репрессированы. Ходят героями и говорят всякие пакости.
Лидия Кукушкина («бывший бухгалтер части интендантского снабжения ВС 389/36, жена бывшего контролёра зоны»).
...горстке людей, которых требовалось изолировать...
...жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Стусів Заповіт
Підтримайте її дух !
Тридцять шоста зона. Тут був написан незвичайний документ української літератури ХХ ст., відомий під назвою «З таборовго зошита». (in petto Як то буде мовою окупанта ? "Von Lagertagebuch" ? "Из лагерных тетрадей" ?) Литовці запропонували передати на волю. Якщо не відберуть побачення. Стус сів писати. Щоденник ? Хроніку ? Діяння ?
Басні - стверджують деякі пєрмські знавці його творчості.
Дванадцять записів. Стусів Заповіт.
Почав здалека, ще з кінця першого строку, з заслання : Отож, п'ятого березня я прибув на Колиму.
Четвертий запис завершується пафосно : За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину.
Кінець шостого, цинічний, в стилі «Веселого цвинтаря» : У СРСР треба сідати вдруге - тоді все зрозуміло і просто. Жодних сюрпризів.
Це вже Кучино, хроніка ВС 389/36, сьомий запис :
Спроба щоденника в цих умовах - спроба відчайдушна: таких умов, як тут, не пам’ятають ні з Мордовії, ні на чорних зонах, ні з Сосновки. Одне слово, режим, запропонований у Кучино, сягає поліцейського апогею. Будь-яка апеляція до верховної влади залишається без відповіді, або - найчастіше - загрожує карою. Буквально за півроку в мене тричі забирали побачення, чи не через місяць т. зв. "ларьок", підряд три тижні відсидів у ізоляторі. Здається, ніде не було такого, щоб за голодівку забирали побачення, бо голодівка - то порушення режиму. Мене двічі карали за голодівку - 13 січня 1982 року і в річницю загибелі Ю. Кукка, посправника Марта Ніклуса. Ніде не доходило до того, щоб наглядач бив в’язня, як то сталося з Ніклусом. Март сидів у ШІЗО і писав скарги. П’яний наглядач Кукушкін відкрив камеру, ударив його кулаком в обличчя, а потім почав копати чобітьми. Ніклус зчинив ґвалт. Ми всі почали дзвонити і голосно обурюватися, і це спинило п’яного хама, що трохи перелякався. Але адміністрація взяла його під свій захист, а на вимоги покарати Кукушкіна стала карати Ніклуса: буцімто за наклеп на старанного наглядача.
«У них была задача - раздуть очередной скандал, а мы не должны были позволить себя спровоцировать», казала пані Кукушкіна.
Ніде в таборі не боронили роздягатися до пояса під час прогулянки,- тут боронять і карають, коли хто хоче впіймати кришечку сонця. Обшуки провадяться надзвичайно свавільно: все, що хочуть, відбирають, навіть без акту і без повідомлення. Ми втратили всяке право належати собі, не кажучи про те, щоб мати свої книги, зошити, записи.
... Здається, все, що я міг зробити за свого життя, я зробив. Займатися творчістю тут неможливо абсолютно: кожний віршований запис відбирається при першому ж обшуку.
Не люблю християнства. Ні. Останні слова об'єднаного дев'ятого і десятого запису, що починався : Київ святкує своє 1500-річчя...
Запис одинадцятий.
Можливо, важило і те, що величезна брила духовного християнства впала на заюну душу, на її ще не зміцнілі плечі. В кожному разі жертвою православ’я ми є найбільшою. Вийти з-під його східніх чар ми так і не змогли. Це знищило нашу вітальну, життєву енергію...
Можливо, це думки надто непідготовлені, чернеткові, Але життя маю таке, що негативізм до пасеїстичного православ’я не може не розвиватися...
Думаю про світогляд ... За мого теперішнього стану ніякі егоїстично-розрахункові міркування вже його не визначають. Що ж тоді? Погляд вічності чи відчаю?
Письмо прискорюється. Скоро у Баліса побачення з дружиною.
Останній запис. Дванадцятий. 1982 рік. Селище Кучино. Зона №36.
Чи не від самого Києва стежу за подіями в Польщі...
Польща подає Україні приклад. Як шкода, що Україна не готова брати уроки в польського вчителя...
Польща робить епоху в тоталітарному світі і готує його крах...
Вже треба завершувати Василю : ці шістнадцять аркушів, Балісу Ґаяускасу ще треба запакувати їх, і проковтнути. Стус пише останні слова :
Україну Стус називає мамою - підтримайте її дух !
Свій доробок 80-х років - власні вірші, переклади (Ґете, Рільке, Льеа Ґольдберґ...) - Стус об’єднав у збірку під назвою «Птах душі».
Її вилучать. І знищять. Герострати курґузови-кукушкіни. Труха і тлінь...
Зформована 36-а зона була либонь в 1980-му році.
В 1982 році тут помер Андрій Турик,
у 1983 році - Михайло Курка,
1984, 5 травня, не стало Івана Мамчина та Олекси Тихого,
4 вересня - Юрія Литвина,
7 жовтня - Валерія Марченко.
В 1985 році, 19 січня - Акпер Керимов.
28 серпня Стуса запроторили до ШІЗО
за те, що читав книгу в камері і сперся ліктем на нари.
На знак протесту Стус оголосив безстрокове сухе голодування... до кінця.
A на ніч проти 4 вересня 1985 року він помер.
Я - сам. А ти - лиш тінь. Я є добро