В Хараксі. Тичина

[varto_ua]

Вже світ. З постелі встав я. Санаторій
ще спить кругом. Лиш смарагдовий сад
пташок збудив, що снів своїх, історій
ніяк не ущебечуть. Ранку рад,

Садовник кишку тягне: він струмками
між листям шумко шелестить. Гора
Ай-Петрі рожевіє. Ніжні плями
й на сході теж, - проміння б’є. Пора!

І я до моря йду. І мов неволюсь -
затримуюсь. Бо щось в мені дзвенить
ще звечора! А що - чолом начолюсь -

не знаю й сам. Аж тут вгорі умить
аероплан. Згадав! Це ж наші полюс
перелетіли! Полюс! Сонце! Жить!

Липень, 1937 р. Харакс.

Цитовано за "Український сонет. Антологія",
серія "Бібліотека поета", Київ, "Радянський письменник", 1976