Я той, що греблі рвав... Воронько

[varto_ua]

                       "Той, що греблі рве"
                          Леся Українка

Я той, що греблі рвав.
Я не сидів у скелі,
Коли дуби валились вікові.
У партизанській лісовій оселі
На пережовклій, стоптаній траві
Лежав, покритий листям пурпуровим,
І кров текла по краплі крізь бинти,
А Лісовик з обличчям сивобровим
Питав мене: "Чи всі порвав мости?" -
"Усі..."
Тоді, схилившись наді мною,
Сиділа ніжна Мавка цілу ніч,
Туманною повита пеленою,
Із карабінним чересом опліч,
Вона, зітхнувши, почала співати:
"Чому ж сього не можна запитати?
Он, бачиш, там питає дика рожа:
"Чи я хороша?"
А ясен їй киває в верховітті:
"Найкраща в світі". -
"Ти, найкраща в світі,
Врятуй мене,
Бо там, на синім Пруті,
Іще стоять незірвані мости,
По них повзуть прожерливі і люті
Зелені змії". -
"Можу принести
Жив-гай-трави - і смерть вона відгонить".
І принесла, оббігавши луги.
І полетіли ферми й ланжерони
На прикарпатські гострі береги
У грозовому реготі веселім.

Я той, що греблі рвав,
А не сидів у скелі.

1946
Платон Воронько

Цитовано за "Антологія української поезії в 4-х томах. Том 4",
Київ, Державне видавництво художньої літератури, 1957
Упорядник тома: Микола Нагнибіда