В тумані Сьєрри танк стоїть,
Немов страшна примара.
Його гранатою підбив
Ернесто Че Гевара.
Танк розкладається, як труп,
Ржавіють жовті кості.
Живуть у ньому ящірки,
Вужі короткохвості.
А я кажу, що у бою
Не згинули танкісти,
А стали плазнями тоді
Прислужники Батісти.
Лишились їх тіла слизькі,
Потворні і холодні.
Вони в отруєній траві
Плазують до сьогодні.
І будуть повзати весь час, -
Така їм буде кара, -
Аж доки не розтопче всіх
Ернесто Че Гевара!
1960
зі збірки "Пальмова віть"
цитовано за "Любов і ненависть. Вірші та поеми", Київ, видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь", 1983