Географічні прикметники
Під час швидкоплинного громадського обговорення Проєкту-2018 (нині вже нової чинної редакції правопису) я намагався звернути увагу на проблемність сучасних правил творення прикметників, похідний від географічних назв, особливо від прикметникових. На жаль, не врахували.
Вважаю, що творення похідних прикметників має бути розписане окремо для кожної відміни і числа. Слід чітко розрізняти назви у множині, назви першої чи третьої відміни, назви другої відміни і назви-прикметники, оскільки від вихідної форми залежить допоміжний суфікс.
У Правописі розглядаються разом Валки, що в множині, і Гребінка та Казанка, яким за відміною і числом належить мати присвійний суфікс -ин-, а не -ів-. На мою думку, замість огульного вжитку -івський для першої відміни, на додаток до -ин-, має бути узаконений суфікс -ян- (присутній в словах радянський, слободянський тощо), який на сході України активно використовується в творенні назв (наприклад, Домашанська сільрада села Домаха). Тому вважаю правильними такі форми: Валківський (множина), Гребінчанський (перша відміна), Казанчинський (перша відміна).
Також потрібна заборона на дублювання прикметникового суфікса -(е)н-, котре, очевидно, народжене в російському радянському канцеляриті (згадайте Грозненскую область 1946-1957 рр.). Адже ми не кажемо «згоднен». Себто мусить бути Рівенська область, а не Рівненська, як з 1990-х чиновницькою сваволею. Від Дубне має бути Дубенський (бо прикметник), від Дубно - Дубнівський (бо іменник); від Вільна - Віленський, від Вільня - Вільнянський/Вільнинський. Причому суфікс -(е)н- може перетворюватися на -(й)ан- після шиплячих: Рубіжне - Рубіжанський.
І на останок: хотілось би побачити нарешті Керчинський як нормативне.