Сьогодні виповнюється два роки з того дня, коли Тимошенко винесли вирок в Печерському суді
Сьогодні виповнюється два роки з того дня, коли Тимошенко винесли вирок в Печерському суді. Мені здається, що це було тільки вчора. Це був похмурий день, і зранку відчувалось, що має щось статись... Хоча люди не вірили. Навіть серед тих, хто регулярно ходив під будівлю суда на Хрещатику, небагато було тих, хто вважав можливим реальний термін і реальне ув'язнення для лідера в прямому сенсі цього слова багатомільйонного прошарку громадян України.
Всі думали: та не може бути. Не посміє. Це плювок в обличчя Европи, політичне переслідування, та й народ не допустить.
Посмів. Плюнув. Народ допустив.
Я тоді теж там був. Мені на все життя запам'яталась Женя Тимошенко, в синьому светрі, із чорним від смутку обличчям, яка вийшла з суда, хитаючи головою, і вочевидь відмовляючись вірити, що вирок винесено, і її мама залишиться за гратами, бо так забажав новоявлений Хазяїн Земель Українських. Її підтримував Кожемякін, а «коцмонавти», які уже лаштувались розганяти нас кийками, розступились перед нею. Можливо, саме тому вони так осатаніли кількома хвилинами пізніше, розганяючи нас і не даючи перекрити дорогу. Хтось кричав в мікрофон «Що ви робите! Це злочин!», а на тому боці Хрещатика спокійнісінько йшли люди, заклопотані своїми справами, і удаючи, що їх це не стосується...
Це була точка перегину, в якій українські громадяни свідомо вирішили, що в країні джерелом влади є не вони, а людина, яка займає президентське крісло. Вони ж нічого не вирішують, і політичні справи їх не стосуються, і взагалі вони «без політики».
11 жовтня 2011 року Україна вибрала диктатуру.
11 жовтня 2011 року українці вирішили, що Европа не для них.
11 жовтня 2011 року Янукович вперше відчув, що він - не президент, якого можуть і переобрати, а повноправний феодальний володар, який має право стригти і обдирати своїх йоменів.
Після цього податки, побори, затримки і невиплати заробітних плат, і на той момент уже давно не бачені відключення світла, тепла і води були просто питанням часу. Довгих два роки українці думали: ну ось, це вже останнє покращення, можливо, тепер усе закінчиться... а виявлялось, що воно далеко не останнє, і навіть нинішнє покращення - далеко не кінець. І все закономірно, бо коли ти згодився із попранням прав однієї людини, наступить момент, коли будуть попрані і знищені всі права. Дорога в тисячу лі починається з одного крока. І диктатура починається із ув'язнення однієї людини.
І цей вибір ми зробили 11 жовтня 2011 року. Самі.
А шанс виправити це все примарніший і примарніший, адже із кожним роком все більше і більше з-під тоненької вуалі, накинутої на українське суспільство, проглядає мурло банальної поліцейської держави.
Вячеслав ІЛЬЧЕНКО
ТИМОШЕНКО ЮЛИЯ ВЛАДИМИРОВНА. ДОСЬЕ