Весняне рівнодення на тисячолітній обсерваторії Богаз-сала
Богаз-Сала - культова споруда прадавніх мешканців Криму. за легендою, двічі в рік, на весняне і осіннє рівнодення, сонце встає так, що його перші промені проходять крізь метровий оврів у скелі, і падають на вершину каменя-менгіра, що встановлений на протилежному схилі балки.
20-21 березня ми їздили спостерігати за цим явищем, паралельно відвідали Бахчисарай, стоянку первісної людини Таш-Аїр, печерні міста Тепе-Кермен, Успенський печерний монастир, спустились в колодязь Тик-Кую, бачили Киз-Кермен і Чуфут-Кале.
В Криму, нарешті, потеплішало. Особливо, вдень на сонці:)
Перший пункт нашої поїздки - стоянка печерних людей Таш-Аїр в каньйоні річки Кача
Стоянка первісних людей Таш-Аїр (Окремий камінь), існувала, починаючи з мезоліту (VІ тис. до н. е.) і до Раннього Середньовіччя. Величезний камінь утворює не просто навіс - це пам’ятка прадавнього мистецтва. На вирівняній скельній поверхні площиною близько 15 м2 червоно-бурою вохрою нанесені наскельні малюнки. Вони показують сцени полювання і воєнних конфліктів, окремі фігури людей і загадкові знаки. На думку археолога Д. Крайнова, який досліджував стоянку ще 1938 року, ці малюнки можна датувати епохою енеоліту - ранньої бронзи (ІV-ІІІ тис. до н. е.). За іншою версією, малюнки належать до кемі-обинської культури, яка існувала в Криму у ІІ тисячолітті до н. е.
При розкопках були виявлені 10 культурних шарів: від пізньопалеолетичного до шару 16 ст. Серед знахідок: різноманітні крем'яні та кістяні знаряддя, в більш пізніх шарах багато неолітічної кераміки. Знайдені кістки тварин, можливо, свідчать про початок приручення тварин на території Криму з мезоліту і про виникнення скотарства - з розвиненого неоліту. Багатошаровий характер пам'ятки визначає його величезне значення для періодизації кам'яного віку Криму.
Малюнки досить важко розгледіти на стіні, щоб краще було видно, їх поливають водою, але цього робити не можна - від намокання-висихання відслоюється верхній шар породи, на який, власне, і нанесені налюнки. Ось схема малюнків на стоянці Таш-Аїр:
Наступним пунктом нашої мандрівки є Качи-Кальйон.
Качі-Кальон (Хрестовий корабель) - печерний монастир у Криму.
Печери монастиря містяться на відрозі Внутрішньої гряди на висоті 450-510 м над рівнем моря. Їх датують VI-VIII ст. Скеля, де розміщені печери, подібна до носа величезного корабля, причому зверху вона порізана тріщинами, що створюють зображення хреста (звідси й назва «хрестовий корабель»). Біля підніжжя скелі та по крутому схилу розкидані брили вапняку, деякі розміром з двоповерховий будинок. Це наслідок обвалу, що поховав більшу частину нижніх печер.
У Качі-Кальонському гірському масиві нагромадження підземних камер зосереджене навколо п’яти великих природних гротів. Частина печер розташована безпосередньо в гротах, деякі з них, очевидно, слугували церквами (на стінах знаходять висічені в породі хрести). Поміж гротами розташовані групи печер кількістю від 30 до 50, які вирубані у прямовисному скельному масиві й розміщені в кілька ярусів. Усі вони поєднувалися одна з одною терасами, лазами й сходами, які частково збереглися.
З північного заходу скелю огороджувала стіна метрової товщини з тесаного каменя. Значна частина поверхні мису зайнята давнім цвинтарем. Збереглися надгробки у вигляді двоскатних плит та кам’яних «ящиків». Велика кількість вирубаних у скелі чавилень для винограду (у них одночасно можна було переробляти 250 т ягід) свідчить про виноградарську господарчу специфіку поселення.
Далі їдемо повз Киз-Кермен
Киз-Кермен - городище в Бахчисарайському районі Криму, біля села Машино. Назва в перекладі з кримськотатарської мови означає «дівоча фортеця» (qız - дівчина, kermen - фортеця).
Довжина городища понад 1 кілометра. Ширина досягає 250 метрів. Воно знаходиться на гірському плато на краю мису Киз-Куле. Із заходу заходу поселення було обмежено ущелиною Кая-Араса, а сходу балкою.
У городище збереглися залишки оборонної стіни. Вона перетинає плато в самому вузькому місці і захищала поселення з півночі. Ширина плато в цьому місці 160 метрів. Товщина стіни досягає до восьми метрів в основі. Стіна була побудована у VIII-IX століттях на залишках укріплень, які були побудовані в IV-III століттях. У східній частині стіни були ворота. У стіні були зроблені дві напівкруглі башти.
У нижньому уступі правого схилу плато розташований грот «Черепаха» з джерелом. Раніше тут був вирубаний басейн. З вершини плато до підніжжя вирубана сходи до джерела води. У XIV-XV століттях поряд з джерелом була висічена цистерна об'ємом 240 літрів.
до печерного міста Тепе-Кермен
Комплекс печер Тепе-Кермен розташований на вершині гори-останця висотою 535 м над рівнем моря (225 м над оточуючими долинами). Найкраще збережені сліди перебування населення - комплекс печер (біля 250 камер), які відображають собою всю різноманітність типів, які зустрічаються в печерних містах Криму.
Дослідниками висуваються три версії походження міста. Першу в 1777 р. сформулював німецький учений Тунман: «Тепе-Кермен, замок гірської вершини - висока, окремо розташована гора у вигляді цукрової голови…, на вершині якої ще й зараз видно рештки фортеці глибокої давнини. Уся скеля вкрита незліченною кількістю гротів та печер, розташованих особливим чином, майже як колумбарії стародавніх народів. Можна думати, що їх призначенням було служити місцем поховань».
Дослідники Дюбуа де Монтпере, Г.А. Караулов та інші вважали Тепе-Кермен житловим комплексом давніх народів (кіммерійців, таврів та їхніх попередників)
ВКриму хоч і було вже тепло, все ж таки на північних заліснених схилах пагорбів ще ледить сніг. Тому до місця ночівлі і спостереження за сходом сонця біля менгіра, яке було заплановано від початку, ми приїхали вже затемно.
схід сонця за Чатирдагом
Знанку прокинулись в 5 годині, знайшли урочище Богаз-Сала і приготувались спостерігати таїнство.
Так виглядає отвір у скелі, крізь який має пройти перший промінь сонця:
сь трохи
Ось трохи інформації про сам менгір:
Традиційно вважається, менгір Бєлінського в урочищі Богаз-Сала використовувався в астрономічних цілях, оскільки відкалібрований на схід Сонця в день весняного рівнодення. Цього ранку сонячне світло повинен потрапляти точно в "Сонячне око" - отвір в скелі і через нього - на "сонячний Приціл - і далі точно на Менгір. Хоча зовсім незрозуміло хто і коли збудував це астрономічне пристосування, бо жоден із стародавніх народів Криму не відрізнявся знаннями в астрономії.
Кримський Менгір поблизу Бахчисарая є вціліла частиною древньої космоенергетіческой мегалітичний інфраструктури. Хто і коли створив її - ми поки що можемо лише припускати. Адже території біля Бахчисарая, зокрема, Красномакська Долина Сфінксів і наші меніри повязані.
Менгір є частиною мегалітной структури, створеної з обробленого (обтесаних) шматків скельної породи і збудований чітко за принципами сакральної геометрії - однієї з ідеальних форм кристала. Тобто на тонкому плані - це був 12 гранний кристал, а на фізичному - геометрична фігура, що складається з 12 точок. Крапки були позначені дольменами, всього їх було 12 1 (тринадцятого-в енергетичному центрі кристалу), з яких до наших днів дійшли тільки три
Також ми з'ясували принцип роботи цього кристала. Він служив для асиміляції та акумулювання тонкої енергії Сонця, яка зберігалася в ньому за законом циркуляції енергії в кристалі. Кристал-акумулятор заряджається 2 рази на рік: на осінньо-весняні рівнодення. На сході Сонця в день весняного рівнодення Луч Сонця проходив через Сонячні Врата (Сонячне Око) у скелі і потрапляв точно на Менгір. Звідти Луч у своїй тонкоматеріальной складової послідовно відбивався на решту 11 Менгір - дольменів. Вони і становили зовнішні межі кристала. При необхідності можна було використовувати її через центральні дольмен. Аналог параболічної антени.
Місце, через який проходив сонячний промінь, вважалося священним. Там знаходився сонячний вівтар, і в нього мали доступ тільки Верховні Жерці. Вже набагато пізніше (2-3 тис. років тому) на цій території проживали, як трактує це сучасна наука, первісні люди
В даний час фізична структура об'єкта, як мегалітичне кристала, зруйнована більш ніж на 80%, а енергоінформаційних матриця - більш ніж на 55%. Але все одно енергетика простору відчувається дуже добре.
Зранку, коли сонце сходило, на небі зявилось кілька хмаринок, і буквально за 10 хвилин, вони зникли. Але цього вистачило, щоб сонце піднялось вище, і ми не змогли перевірити правдивість легенди про потрапляння в цей день променю, що проходить крізь отвір у скелі, на вершину менгіра. Ну що ж, доведеться їхати ще раз:)
В обід ми повернулись в Бахчисарай. на сходах Успенського монастиря вислухали канонічний монолог баби, що, спускаючись із церкви, осипала всіх навколо погрозами і зауваженнями: спрячь-фотоапарат-здесь-храм-божий-надень-платок-чего-к перилу-прислонился-как-ти-оделась-чего-здесь-стали...... Але цервка красива, особливо вражають колони, що висічені в моноліті, в якому і знаходиться монастир. Успенський, до речі, активно розбудовується, балка, що розташована під ним, вже пвністю забудована монастирськими спорудами, але зі смаком.
Біля самого входу в Чуфут-Кале, є вхід до розчищеного колодязю. Щоб уявляти що це, подивіться його схему:
120-метровий тунель, висічений більше тисячі років тому, що опускається на глибину 25 метрів. Далі - гвинтові сходи, висічені в тій же породі навколо шашти криниці. Стеля місцями вкрита дрібними сталактитами, інколи екскурсовод звертає увагу на наскельні малюнки, зі сценами полювання, на морську тематику. Є і досить пізні написи на стелі основний галереї і в нижній її частині видно нечіткі пізні написи (частіше кіптявою), виконані караїмським курсивом, рідше латиною і арамійську квадратним шрифтом. Караїмська газзан (священик) В. Тіріак прочитав характерні імена та прізвища кримських караїмів Ходжаш, Сінан, Чанак.
Якщо ви вже багато разів бували на Чуфут-Кале, дуже раджу відвідати і Кик-Кую, вражаюча гідротехнічна споруда!
Стародавня підземна гідротехнічна споруда з колодязем «Тік-Кую» біля Чуфут-Кале.
Відомо, що вже у XVII столітті Чуфут-кале було безводним місцем; воду до міста привозили з навколишніх джерел на віслюках. Та чи могли звести фортецю там, де відсутня одна з головних умов фортифікації - надійне джерело води? До кінця XX століття дослідники Чуфут-кале судили про це лише за переказами, що збереглися, згідно яких у фортеці існував колодязь, прорубаний крізь товщу скелі до рівня водоносного шару, де знаходилося джерело. Подібні колодязі були відомі в інших печерних містах, що розташовані на гірських плато. Так, А. С. Фіркович писав про колодязь «Сукур-кую» («сліпий колодязь») або «Тік-кую» («прямий колодязь»), що знаходився під Бурунчаком: «Це грандіозний схід, навскіс вирубаний тунелем до води. Отвір цього тунелю на Бурунчаці зараз прихований під купою каміння». С. М. Щапшал, караїмський гахам, згадує про підземний хід біля Малої брами, який вів до джерела біля підніжжя скелі. У його час він був забитий каменем і піском. Висловлювалося припущення, що цей колодязь, схожий по типу з колодязем Ескі-Кермену, слід шукати в розколині, що перекрито оборонною стіною Пенджере-ісар.
Лише на початку XXI століття археологи та спелеології змогли спільними зусиллями розгадати цю загадку: грандіозну стародавню гідротехнічну споруду було, нарешті, знайдено.
«Тік-Кую» - стародавня підземна гідротехнічна споруда з колодязем - не має аналогів у світі і є одним із найсенсаційніших відкриттів XXI століття. «Вулиці» цієї споруди, що вирубані у вапняку, ведуть на глибину 40 метрів. Тут можна ознайомитися з експозицією археологічних знахідок у печерних містах і побачити сліди прадавніх цивілізацій.
Чуфут-Кале
Після відвідин Тик-Кую, ми спустились у ще одну киницю під Чуфут-кале, яку не так давно розкопали спелео-археологи:
Наш шлях у бахчисарай проходив по караїмському цвинтарі, що розташований в Іософатовій долині
На цвинтарі збереглася арка входу, зліва від неї видно руїни сторожки, в гущавину лісу йде звивиста алея, по обидва боки якої, піднімаються надгробні камені. Їх дуже багато, це можна визначити відразу. Газу чуфут-кальской громади Соломон Бейм, що супроводжував російську мандрівницю О. Шишкіну, відвідати кладовище на початку 40-х рр.. XIX ст., Запевняв, що тут покоїться близько 40 тис. чоловік
На жаль, до цих пір не встановлена точна кількість надгробків. За приблизними оцінками ж їх не менше 5 тис. Як показали розкопки, що проводилися тут у минулому столітті, багато надгробки нині приховані землею.
Колись Іософатова долина була шанованим місцем поховання, куди привозили померлих навіть з інших міст. У долині виростали вікові дуби, які, мабуть, і дали їй другу назву - Балта-Тіймез, що означає «сокира не торкнеться». Цим деревам поклонялися, під час посух біля них вимовлялися молитви. Сьогодні ще можна бачити до десятка стародавніх дубів, вся ж територія кладовища майже повністю заросла чагарником і молодим лісом.
Привертає увагу різноманітність форм надгробків: прямокутні плити, будинкоподібні, дворогі і однорогі, обеліски, стели, столо-і домовино-подібні. Серед них є пам'ятники людям, померлим і похованим далеко від Чуфут-Кале, так звані кенотафи, умовні поховання. Епітафії на пам'ятках виконані в переважній більшості давньоєврейською мовою, хоча є і на караїмською, але давньоєврейськими літерами. Надгробки кінця минулого, початку нинішнього століття, як правило, мають двомовні написи - російською та івритом.
На деяких надгробках можна побачити різноманітні символи. Серед них концентричні кола - солярні знаки, що дійшли з часів язичництва. Вони типові як для осілих, так і кочових племен Сходу, і практично не зазнали змін. Кипариси - символ скорботи, розетки - утвердження радості життя - відбивають малоазійські коріння культової обрядовості. Деякі надмогильні пам'ятники мають вигляд прямокутних стел з напівсферичним екраном і схожі на вірменські хачкари (нагадаємо, що в Чуфут-Кале була вірменська община). Є типові єврейські надгробки, поширені в Західній Європі в XV-XVIII ст. На могильних плитах нерідко можна побачити ознаки культових традицій європейських іудейських громад: кабаллістіческіе багатогранники, укладені в окружності, хасидська систему розташуванні епітафій, орієнтування надгробків.
Так ми спустились в Бахчисарай, де й завершилась наша двуденна мандрівка.
Фотографії любязно надані туристкою і невтомною велосипедисткою odd_n_nasty
Всю фотогалерею можна переглянути тут: Богаз-Сала
20-21 березня ми їздили спостерігати за цим явищем, паралельно відвідали Бахчисарай, стоянку первісної людини Таш-Аїр, печерні міста Тепе-Кермен, Успенський печерний монастир, спустились в колодязь Тик-Кую, бачили Киз-Кермен і Чуфут-Кале.
В Криму, нарешті, потеплішало. Особливо, вдень на сонці:)
Перший пункт нашої поїздки - стоянка печерних людей Таш-Аїр в каньйоні річки Кача
Стоянка первісних людей Таш-Аїр (Окремий камінь), існувала, починаючи з мезоліту (VІ тис. до н. е.) і до Раннього Середньовіччя. Величезний камінь утворює не просто навіс - це пам’ятка прадавнього мистецтва. На вирівняній скельній поверхні площиною близько 15 м2 червоно-бурою вохрою нанесені наскельні малюнки. Вони показують сцени полювання і воєнних конфліктів, окремі фігури людей і загадкові знаки. На думку археолога Д. Крайнова, який досліджував стоянку ще 1938 року, ці малюнки можна датувати епохою енеоліту - ранньої бронзи (ІV-ІІІ тис. до н. е.). За іншою версією, малюнки належать до кемі-обинської культури, яка існувала в Криму у ІІ тисячолітті до н. е.
При розкопках були виявлені 10 культурних шарів: від пізньопалеолетичного до шару 16 ст. Серед знахідок: різноманітні крем'яні та кістяні знаряддя, в більш пізніх шарах багато неолітічної кераміки. Знайдені кістки тварин, можливо, свідчать про початок приручення тварин на території Криму з мезоліту і про виникнення скотарства - з розвиненого неоліту. Багатошаровий характер пам'ятки визначає його величезне значення для періодизації кам'яного віку Криму.
Малюнки досить важко розгледіти на стіні, щоб краще було видно, їх поливають водою, але цього робити не можна - від намокання-висихання відслоюється верхній шар породи, на який, власне, і нанесені налюнки. Ось схема малюнків на стоянці Таш-Аїр:
Наступним пунктом нашої мандрівки є Качи-Кальйон.
Качі-Кальон (Хрестовий корабель) - печерний монастир у Криму.
Печери монастиря містяться на відрозі Внутрішньої гряди на висоті 450-510 м над рівнем моря. Їх датують VI-VIII ст. Скеля, де розміщені печери, подібна до носа величезного корабля, причому зверху вона порізана тріщинами, що створюють зображення хреста (звідси й назва «хрестовий корабель»). Біля підніжжя скелі та по крутому схилу розкидані брили вапняку, деякі розміром з двоповерховий будинок. Це наслідок обвалу, що поховав більшу частину нижніх печер.
У Качі-Кальонському гірському масиві нагромадження підземних камер зосереджене навколо п’яти великих природних гротів. Частина печер розташована безпосередньо в гротах, деякі з них, очевидно, слугували церквами (на стінах знаходять висічені в породі хрести). Поміж гротами розташовані групи печер кількістю від 30 до 50, які вирубані у прямовисному скельному масиві й розміщені в кілька ярусів. Усі вони поєднувалися одна з одною терасами, лазами й сходами, які частково збереглися.
З північного заходу скелю огороджувала стіна метрової товщини з тесаного каменя. Значна частина поверхні мису зайнята давнім цвинтарем. Збереглися надгробки у вигляді двоскатних плит та кам’яних «ящиків». Велика кількість вирубаних у скелі чавилень для винограду (у них одночасно можна було переробляти 250 т ягід) свідчить про виноградарську господарчу специфіку поселення.
Далі їдемо повз Киз-Кермен
Киз-Кермен - городище в Бахчисарайському районі Криму, біля села Машино. Назва в перекладі з кримськотатарської мови означає «дівоча фортеця» (qız - дівчина, kermen - фортеця).
Довжина городища понад 1 кілометра. Ширина досягає 250 метрів. Воно знаходиться на гірському плато на краю мису Киз-Куле. Із заходу заходу поселення було обмежено ущелиною Кая-Араса, а сходу балкою.
У городище збереглися залишки оборонної стіни. Вона перетинає плато в самому вузькому місці і захищала поселення з півночі. Ширина плато в цьому місці 160 метрів. Товщина стіни досягає до восьми метрів в основі. Стіна була побудована у VIII-IX століттях на залишках укріплень, які були побудовані в IV-III століттях. У східній частині стіни були ворота. У стіні були зроблені дві напівкруглі башти.
У нижньому уступі правого схилу плато розташований грот «Черепаха» з джерелом. Раніше тут був вирубаний басейн. З вершини плато до підніжжя вирубана сходи до джерела води. У XIV-XV століттях поряд з джерелом була висічена цистерна об'ємом 240 літрів.
до печерного міста Тепе-Кермен
Комплекс печер Тепе-Кермен розташований на вершині гори-останця висотою 535 м над рівнем моря (225 м над оточуючими долинами). Найкраще збережені сліди перебування населення - комплекс печер (біля 250 камер), які відображають собою всю різноманітність типів, які зустрічаються в печерних містах Криму.
Дослідниками висуваються три версії походження міста. Першу в 1777 р. сформулював німецький учений Тунман: «Тепе-Кермен, замок гірської вершини - висока, окремо розташована гора у вигляді цукрової голови…, на вершині якої ще й зараз видно рештки фортеці глибокої давнини. Уся скеля вкрита незліченною кількістю гротів та печер, розташованих особливим чином, майже як колумбарії стародавніх народів. Можна думати, що їх призначенням було служити місцем поховань».
Дослідники Дюбуа де Монтпере, Г.А. Караулов та інші вважали Тепе-Кермен житловим комплексом давніх народів (кіммерійців, таврів та їхніх попередників)
ВКриму хоч і було вже тепло, все ж таки на північних заліснених схилах пагорбів ще ледить сніг. Тому до місця ночівлі і спостереження за сходом сонця біля менгіра, яке було заплановано від початку, ми приїхали вже затемно.
схід сонця за Чатирдагом
Знанку прокинулись в 5 годині, знайшли урочище Богаз-Сала і приготувались спостерігати таїнство.
Так виглядає отвір у скелі, крізь який має пройти перший промінь сонця:
сь трохи
Ось трохи інформації про сам менгір:
Традиційно вважається, менгір Бєлінського в урочищі Богаз-Сала використовувався в астрономічних цілях, оскільки відкалібрований на схід Сонця в день весняного рівнодення. Цього ранку сонячне світло повинен потрапляти точно в "Сонячне око" - отвір в скелі і через нього - на "сонячний Приціл - і далі точно на Менгір. Хоча зовсім незрозуміло хто і коли збудував це астрономічне пристосування, бо жоден із стародавніх народів Криму не відрізнявся знаннями в астрономії.
Кримський Менгір поблизу Бахчисарая є вціліла частиною древньої космоенергетіческой мегалітичний інфраструктури. Хто і коли створив її - ми поки що можемо лише припускати. Адже території біля Бахчисарая, зокрема, Красномакська Долина Сфінксів і наші меніри повязані.
Менгір є частиною мегалітной структури, створеної з обробленого (обтесаних) шматків скельної породи і збудований чітко за принципами сакральної геометрії - однієї з ідеальних форм кристала. Тобто на тонкому плані - це був 12 гранний кристал, а на фізичному - геометрична фігура, що складається з 12 точок. Крапки були позначені дольменами, всього їх було 12 1 (тринадцятого-в енергетичному центрі кристалу), з яких до наших днів дійшли тільки три
Також ми з'ясували принцип роботи цього кристала. Він служив для асиміляції та акумулювання тонкої енергії Сонця, яка зберігалася в ньому за законом циркуляції енергії в кристалі. Кристал-акумулятор заряджається 2 рази на рік: на осінньо-весняні рівнодення. На сході Сонця в день весняного рівнодення Луч Сонця проходив через Сонячні Врата (Сонячне Око) у скелі і потрапляв точно на Менгір. Звідти Луч у своїй тонкоматеріальной складової послідовно відбивався на решту 11 Менгір - дольменів. Вони і становили зовнішні межі кристала. При необхідності можна було використовувати її через центральні дольмен. Аналог параболічної антени.
Місце, через який проходив сонячний промінь, вважалося священним. Там знаходився сонячний вівтар, і в нього мали доступ тільки Верховні Жерці. Вже набагато пізніше (2-3 тис. років тому) на цій території проживали, як трактує це сучасна наука, первісні люди
В даний час фізична структура об'єкта, як мегалітичне кристала, зруйнована більш ніж на 80%, а енергоінформаційних матриця - більш ніж на 55%. Але все одно енергетика простору відчувається дуже добре.
Зранку, коли сонце сходило, на небі зявилось кілька хмаринок, і буквально за 10 хвилин, вони зникли. Але цього вистачило, щоб сонце піднялось вище, і ми не змогли перевірити правдивість легенди про потрапляння в цей день променю, що проходить крізь отвір у скелі, на вершину менгіра. Ну що ж, доведеться їхати ще раз:)
В обід ми повернулись в Бахчисарай. на сходах Успенського монастиря вислухали канонічний монолог баби, що, спускаючись із церкви, осипала всіх навколо погрозами і зауваженнями: спрячь-фотоапарат-здесь-храм-божий-надень-платок-чего-к перилу-прислонился-как-ти-оделась-чего-здесь-стали...... Але цервка красива, особливо вражають колони, що висічені в моноліті, в якому і знаходиться монастир. Успенський, до речі, активно розбудовується, балка, що розташована під ним, вже пвністю забудована монастирськими спорудами, але зі смаком.
Біля самого входу в Чуфут-Кале, є вхід до розчищеного колодязю. Щоб уявляти що це, подивіться його схему:
120-метровий тунель, висічений більше тисячі років тому, що опускається на глибину 25 метрів. Далі - гвинтові сходи, висічені в тій же породі навколо шашти криниці. Стеля місцями вкрита дрібними сталактитами, інколи екскурсовод звертає увагу на наскельні малюнки, зі сценами полювання, на морську тематику. Є і досить пізні написи на стелі основний галереї і в нижній її частині видно нечіткі пізні написи (частіше кіптявою), виконані караїмським курсивом, рідше латиною і арамійську квадратним шрифтом. Караїмська газзан (священик) В. Тіріак прочитав характерні імена та прізвища кримських караїмів Ходжаш, Сінан, Чанак.
Якщо ви вже багато разів бували на Чуфут-Кале, дуже раджу відвідати і Кик-Кую, вражаюча гідротехнічна споруда!
Стародавня підземна гідротехнічна споруда з колодязем «Тік-Кую» біля Чуфут-Кале.
Відомо, що вже у XVII столітті Чуфут-кале було безводним місцем; воду до міста привозили з навколишніх джерел на віслюках. Та чи могли звести фортецю там, де відсутня одна з головних умов фортифікації - надійне джерело води? До кінця XX століття дослідники Чуфут-кале судили про це лише за переказами, що збереглися, згідно яких у фортеці існував колодязь, прорубаний крізь товщу скелі до рівня водоносного шару, де знаходилося джерело. Подібні колодязі були відомі в інших печерних містах, що розташовані на гірських плато. Так, А. С. Фіркович писав про колодязь «Сукур-кую» («сліпий колодязь») або «Тік-кую» («прямий колодязь»), що знаходився під Бурунчаком: «Це грандіозний схід, навскіс вирубаний тунелем до води. Отвір цього тунелю на Бурунчаці зараз прихований під купою каміння». С. М. Щапшал, караїмський гахам, згадує про підземний хід біля Малої брами, який вів до джерела біля підніжжя скелі. У його час він був забитий каменем і піском. Висловлювалося припущення, що цей колодязь, схожий по типу з колодязем Ескі-Кермену, слід шукати в розколині, що перекрито оборонною стіною Пенджере-ісар.
Лише на початку XXI століття археологи та спелеології змогли спільними зусиллями розгадати цю загадку: грандіозну стародавню гідротехнічну споруду було, нарешті, знайдено.
«Тік-Кую» - стародавня підземна гідротехнічна споруда з колодязем - не має аналогів у світі і є одним із найсенсаційніших відкриттів XXI століття. «Вулиці» цієї споруди, що вирубані у вапняку, ведуть на глибину 40 метрів. Тут можна ознайомитися з експозицією археологічних знахідок у печерних містах і побачити сліди прадавніх цивілізацій.
Чуфут-Кале
Після відвідин Тик-Кую, ми спустились у ще одну киницю під Чуфут-кале, яку не так давно розкопали спелео-археологи:
Наш шлях у бахчисарай проходив по караїмському цвинтарі, що розташований в Іософатовій долині
На цвинтарі збереглася арка входу, зліва від неї видно руїни сторожки, в гущавину лісу йде звивиста алея, по обидва боки якої, піднімаються надгробні камені. Їх дуже багато, це можна визначити відразу. Газу чуфут-кальской громади Соломон Бейм, що супроводжував російську мандрівницю О. Шишкіну, відвідати кладовище на початку 40-х рр.. XIX ст., Запевняв, що тут покоїться близько 40 тис. чоловік
На жаль, до цих пір не встановлена точна кількість надгробків. За приблизними оцінками ж їх не менше 5 тис. Як показали розкопки, що проводилися тут у минулому столітті, багато надгробки нині приховані землею.
Колись Іософатова долина була шанованим місцем поховання, куди привозили померлих навіть з інших міст. У долині виростали вікові дуби, які, мабуть, і дали їй другу назву - Балта-Тіймез, що означає «сокира не торкнеться». Цим деревам поклонялися, під час посух біля них вимовлялися молитви. Сьогодні ще можна бачити до десятка стародавніх дубів, вся ж територія кладовища майже повністю заросла чагарником і молодим лісом.
Привертає увагу різноманітність форм надгробків: прямокутні плити, будинкоподібні, дворогі і однорогі, обеліски, стели, столо-і домовино-подібні. Серед них є пам'ятники людям, померлим і похованим далеко від Чуфут-Кале, так звані кенотафи, умовні поховання. Епітафії на пам'ятках виконані в переважній більшості давньоєврейською мовою, хоча є і на караїмською, але давньоєврейськими літерами. Надгробки кінця минулого, початку нинішнього століття, як правило, мають двомовні написи - російською та івритом.
На деяких надгробках можна побачити різноманітні символи. Серед них концентричні кола - солярні знаки, що дійшли з часів язичництва. Вони типові як для осілих, так і кочових племен Сходу, і практично не зазнали змін. Кипариси - символ скорботи, розетки - утвердження радості життя - відбивають малоазійські коріння культової обрядовості. Деякі надмогильні пам'ятники мають вигляд прямокутних стел з напівсферичним екраном і схожі на вірменські хачкари (нагадаємо, що в Чуфут-Кале була вірменська община). Є типові єврейські надгробки, поширені в Західній Європі в XV-XVIII ст. На могильних плитах нерідко можна побачити ознаки культових традицій європейських іудейських громад: кабаллістіческіе багатогранники, укладені в окружності, хасидська систему розташуванні епітафій, орієнтування надгробків.
Так ми спустились в Бахчисарай, де й завершилась наша двуденна мандрівка.
Фотографії любязно надані туристкою і невтомною велосипедисткою odd_n_nasty
Всю фотогалерею можна переглянути тут: Богаз-Сала