Соляні шахти Солотвино
Солотвино (супутникова карта Солотвино) розташоване на березі Тиси на висоті 292 м, через нього проходить автомобільна траса Ужгород - Рахів, є залізничний вокзал. Можна також добратися маршруткою з Ужгорода або з Ясіні.
Сіль тут почали добувати з часів завоювання Дакії римським імператором Трояном (ІІ ст. н. е.). В промислових масштабах видобуток розгорнувся з другої половини 18 ст. Запаси солі в Солотвино визначаються велетенською цифрою - 3,5 мільярда тонн. Усе десятитисячне селище розташоване на величезному підземному моноліті кам'яної солі. Ба більше, соляний щит тягнеться аж до Хуста - на десятки кілометрів. Пояснення цьому просте: в доісторичні часи тут буяло Карпатське море. І археологи підтверджують це відбитками риб та морських тварин у соляних брилах.
Зараз більшість шахт закинуті, одиниці використовуються в лікувальних цілях (лікування захворювань дихальних шляхів). Т.з. метод спеліотерапії - використання мікроклімату шахти на глибині біля 300 м. Тут повітря в 10 раз чистіше чим на поверхні і насичене біологічно активним аерозолем хлориду натрію (солі), що дає лікувальний ефект.
Через підтоплення були закриті сім солотвинських шахт. Їх просто знищила вода. В тому числі й знамениту «Кунегунду», до якої спускався сам австрійський імператор Франц-Йосиф І. Тому, коли в соляній шахті починала десь крапати вода, - це вже був аврал.
Не Ужгород чи Мукачiв мали першу каналізацію, а саме Солотвино. Все селище було оточене кількома десятками водокачок, які постійно відкачували воду з-під землі і направляли її бетонними руслами подалі - в Тису. Завдяки солевидобутку селище процвітало.
Тепер на місці історичного центру - пустир. Австрійська та чеська педантичність змінилася радянським безладдям. Шахти почала розмивати вода. Їх закривали і засипали землею, якщо вони не провалювалися самі. Гордість Солотвино - стародавній центр шахтарського містечка з будинком управління, водолікарнею, парком, каплицею в 1970-х роках змушені були повністю знести, бо він опинився в небезпечній зоні, поруч із затопленими шахтами. Тепер на місці історичного центру - пустир, завалений сміттям та обставлений табличками «Небезпечно».
Деяка інформація взята звідси: http://www.umoloda.kiev.ua/regions/74/219/0/30088/ Фотографії: Сукач Максим.
Сіль тут почали добувати з часів завоювання Дакії римським імператором Трояном (ІІ ст. н. е.). В промислових масштабах видобуток розгорнувся з другої половини 18 ст. Запаси солі в Солотвино визначаються велетенською цифрою - 3,5 мільярда тонн. Усе десятитисячне селище розташоване на величезному підземному моноліті кам'яної солі. Ба більше, соляний щит тягнеться аж до Хуста - на десятки кілометрів. Пояснення цьому просте: в доісторичні часи тут буяло Карпатське море. І археологи підтверджують це відбитками риб та морських тварин у соляних брилах.
Зараз більшість шахт закинуті, одиниці використовуються в лікувальних цілях (лікування захворювань дихальних шляхів). Т.з. метод спеліотерапії - використання мікроклімату шахти на глибині біля 300 м. Тут повітря в 10 раз чистіше чим на поверхні і насичене біологічно активним аерозолем хлориду натрію (солі), що дає лікувальний ефект.
Через підтоплення були закриті сім солотвинських шахт. Їх просто знищила вода. В тому числі й знамениту «Кунегунду», до якої спускався сам австрійський імператор Франц-Йосиф І. Тому, коли в соляній шахті починала десь крапати вода, - це вже був аврал.
Не Ужгород чи Мукачiв мали першу каналізацію, а саме Солотвино. Все селище було оточене кількома десятками водокачок, які постійно відкачували воду з-під землі і направляли її бетонними руслами подалі - в Тису. Завдяки солевидобутку селище процвітало.
Тепер на місці історичного центру - пустир. Австрійська та чеська педантичність змінилася радянським безладдям. Шахти почала розмивати вода. Їх закривали і засипали землею, якщо вони не провалювалися самі. Гордість Солотвино - стародавній центр шахтарського містечка з будинком управління, водолікарнею, парком, каплицею в 1970-х роках змушені були повністю знести, бо він опинився в небезпечній зоні, поруч із затопленими шахтами. Тепер на місці історичного центру - пустир, завалений сміттям та обставлений табличками «Небезпечно».
Деяка інформація взята звідси: http://www.umoloda.kiev.ua/regions/74/219/0/30088/ Фотографії: Сукач Максим.