Двомовність чи повзуча агресія
Двомовність чи повзуча агресія
From: Ihor Kozak ihor.kozak _сабака_ sympatico.ca
Проросійські політики в Україні знову з порохнявої скрині шовіністичних «скарбів» витягли пропахлий нафталіном жупел про другу державну мову. Цей набридлий до оскоми постулат, як завжди, вони об'рунтовують надуманими та примітивними теоріями. Наприклад, як важко зараз росіянам захищати свої права і свободи в судах, де згідно з Конституцією процес має вестись державної мовою, і які труднощі вони терплять, слухаючи радіо, телебачення, читаючи пресу і такі інші вигадки.
Тільки всі ці голосіння не витримують бодай найменшої критики. По -- перше, в Україні російськомовні ЗМІ, книговидання значно переважають над українськими. По -- друге, ті хто хотів, давно оволоділи українською і вільно спілкуються нею, не маючи жодних проблем.
Справа у тому, що значна частина зросійщених громадян в Україні свідомо не бажає освоювати державну мову, вважаючи ії «наречием плебеев», «бандеровским языком» і ставиться до неї з презирством та зневагою. Та хіба тільки до мови? До всього українського: культури, традицій, історії і самих українців.
Тут варто вести річ не про мовну проблему, а мовну повзучу агресію. Бо сьогодні проросійські агенти впливу добре усвідомлюють, що після введення російської другою державною українська буде витіснена із вжитку і вже на законних підставах російська стане першою. А далі вони висунуть вимогу про подвійне громадянство, потім зажадають відокремлення та приєднання півдня України до «исторической родины».
Таким демаршем легіонери з п’ятої колони хочуть відібрати у нас не лише мову, а саму Україну. Бо мова це -- серце, код, менталітет, цементуюча сила нації і світогляд, образ мислення окремої людини. Втративши мову, перестає існувати нація. Саме таку мету ставлять перед собою провідники концепції другої державної.
І тому не беруть вони до уваги того факту, що двомовність -- це не лише соціально -- політична, але в значній мірі економічна складова, котра потягне за собою суттєві матеріальні витрати на переклад і друк законів, підручників, газет, дублювання радіо і телепередач. А що коли в суді одна сторона буде вимагати ведення процесу російською, а друга українською мовою...?
За економічною постане дилема, коли наслідуючи приклад росіян, кримськи татари, румуни та інши спільності, як корінний етнос, висунуть вимогу про введення третьої і четвертої державної мови. І тоді ми загрузнемо в цій трясовині. Добре, якщо справа не дійде до конфліктів.
Мовне збурення нашого суспільства створюється штучно буржуазно -- політичними та шовіністично -- кримінальними угрупуваннями, котрі поставили собі за мету будь -- якими засобами спочатку дорватись до влади, а далі розвалити державну систему України, перетворивши її в «Уркаїну». Не маючи в своїх програмах конкретних соціальних та економічних пропозицій і намірів, апологети останніх вдаються саме до відвертих спекуляцій на шовіністичних настроях агресивних малоросів, яких у нас ще вдосталь.
Згадаймо, як депутат Російської Держдуми Дмитрій Рогозін, виступаючи в Києві під час теледебатів у програмі Савіка Шустера, не скривав свого обурення тим, що на перемовинах в Москві щодо поставок газу наша делегація (!) «позволила вести переговоры на украинском языке». Тут і стає зрозумілим на якому рівні йде грубе втручання у внутрішні справи нашої держави, інспірується «насильственная и дикая украинизация», «двуязычие», а звідти і цілеспрямована політика на державному рівні по знищенню не лише нашої рідної мови, але і держави. На жаль, так мислить сьогодні багато урядовців сусідньої держави. Ніяк не можуть вони перелаштувати свій ментальний органчик на рівень сучасних міждержавних взаємин. Тому, як і багато десятиріч тому, продовжує той озвучувати набридле та застаріле: «не потерплю, разорю».
На жаль, така поведінка сусіда знаходить підтримку з боку наших політичних утриманців та космополітів таких, як національне «надбання» України депутат ВРУ Нестор Шуфрич. Вторячи в унісон Рогозіну, останній публічно поспішив перед телекамерою заявити, що перемовини на поставку газу були невдалими саме через те, що велись українською мовою...
Слід визнати, що антиукраїнцям інколи вдається облудою та брехнею залучити на свою сторону збаламучених фальшивою пропагандою громадян України російського походження.
Підкреслюю, незначної кількості. Бо багато етнічних росіян вже давно оволоділи державною мовою. Та на такому рівні ії освоїли, що варто повчитись окремим корінним українцям. І не лише філології, а і боротьбі за державні інтереси України, яка стала для них рідною Батьківщиною, а вони для неї -- відданими громадянами, синами та дочками.
В одночас в нашій державі існує певний контингент громадян з деформованим світоглядом, котрі, ностальгічно поглядаючи на Схід, відчувають патологічну агресію до всього українського: мови, культури, історії, народу. Їх вже не так багато. Переважно це заможні особи з когорти червоних директорів, кримінальних елементів, чиновників, комуністів, і наших власних перевертнів, колобарантів, які готові за копійки плазувати перед всяким чужинцем.
Вважаючи Україну такою собі хохляцькою колонією, ці резиденти російських спецслужб, агенти проросійського політичного лобі намагаються розчленувати наші суспільство і державу кайлом двомовності. І роблять це впевнено, з викликом, маючи від північного покровителя і місцевих кримінально -- олігархічних кланів могутнє матеріальне підживлення і дивіденди за свою «діяльність», не відчуваючи при цьому найменшої відповідальності за неї.
Розігруючи мовну карту, ортодокси від філології свідомо вводять в оману, як український так, і російський народи, котрі ними ж однаково обдурені, пограбовані і обкрадені. Кидаючи кістковий недогризок двомовності «народні піклувальники» кожен раз мають на меті посіяти національну ворожнечу і розбрат між нашими громадянами, підбурити на виступ один проти одного. Спровокувавши таким чином необізнаних людей взаємно протистояти і з’ясовувати свої стосунки, як, скажімо, в останньому шоу з крадіжкою та розподілом газу, українські і російські олігархи тим часом спокійно гнали за кордон цей самий газ, кладучи на особисті рахунки в іноземних банках все нові і нові мільйони. Поки введені в оману та збурені громадяни за мізерну платню будуть стояти і далі на мітингах, в пікетах, домагаючись другої державної, політичні шулери, як в Україні, так і в Росії за спиною цих же людей, тісно співпрацюючи між собою, продовжать накопичення капіталу і обкрадання своїх громадян в обох державах.
І їм, байдужі, як російська, так і українська мови. До того ж багато з тих, хто накручує цю проблему, толком не знають жодної. Це видно з їх публічних виступів. В нагнітанні другої державної вони перш за все бачать засіб для досягнення поставленої комерційної та експансійної мети.
Наприклад, щоб виїхати до Ізраїлю росіяни зобов’язані попередньо вивчити іврит, який дуже далекий від їх рідної мови. Проте зараз в цій державі майже половину населення складають емігранти з Росії. Та чомусь вони там не домагаються російської державної. А українську, яка дуже їм близька, за десятиріччя не захотіли освоїти у себе вдома.
Водночас без перебільшення можна сказати, що і російськомовні громадяни вже починають розуміти, що ними маніпулюють і не піддаються на фальшиву агітку. Ось чому люди українського і російського етносу в більшості були, є і будуть перебувати в єдиній сім’ї України і ніякими політичними хитрощами та підступами нас не вдасться посварити і розколоти бо держава, як і мова у нас одна і неподільна.
Що ж стосується патологічних шовіністів, сепаратистів, переродженців і космополітів, які проникли в органи влади і державного управління всіх рівнів, то мені, як і багатьом українцям байдуже, якою мовою ті бажають між собою спілкуватись. Але чому вони намагаються мене, на землі моїх пращурів позбавити рідної мови і перетворити в такого собі ізгоя чи Івана «не помнящего родства»? Чому вони агресивно -- презирливо і з викликом ставляться до моєї Батьківщини, зухвало зазіхаючи не лише на її мову, але на незалежність, територіальну цілісність, а нас, українців, знову хочуть повернути в кріпацтво, зробити невільниками та холопами Російської імперії?
Перш за все тому, що не зустрічають в своїх діях належної відсічі принципового спротиву з боку державників і рядових громадян. А між тим гра в двомовність -- не така вже невинна забава. Вона тісно пов’язана з національною безпекою держави. І зовсім не гра, а тактика. Тому і санкції повинні тут бути відповідними, а дерусифікація -- не оборонною, а наступальною.
Нав’язуючи «двуязычие», антиукраїнські сили планують не що інше, як спочатку мовну, а за тим територіальну експансію. Як цей проект втілюється у життя і до чого призводить, ми бачимо на прикладі братньої Грузії. Там також проросійська п’ята колона у свій час домоглась спочатку двомовності, потім подвійного громадянства. Отримавши російські паспорти, які їм надали певні кола Росії в односторонньому та неузгодженому порядку, а згодом і зброю, місцеві малороси оголосили територію, на якій вони мешкають, анклавом, незалежним від держави Грузія.
Демарші з сепаратистським відблиском вже відбуваються і в українському Криму, особливо в Севастополі, де значна кількість людей, не вийшовши з українського громадянства, має і російські паспорти, що є порушенням ст. 4 Конституції нашої держави, яка регламентує в Україні єдине громадянство.
Отримуючи матеріальну, політичну та методичну підтримку з боку окремих урядовців Росії, легіонери з п’ятої колони та їх сателіти в нашій державі пішли ще далі. Наприклад, деякі представники, Партії Регіонів все частіше тут почали під час зустрічей з виборцями нав’язувати їм тезу про доцільність в регіонах з компактним проживанням російськомовного населення української державної мови. А російські агенти впливу, та резиденти спецслужб, що проникли до Верховної Ради України, вже подали на розгляд біля двадцяти проектів законів про статус російської як другої державної мови, але жодного -- на захист нашої рідної української. І ось наслідки.
Коли в Сімферополі Міносвіти торік зробило спробу відкрити нову українську школу, воно наштовхнулось на агресивні атаки малоросів, які відверто заявили, що не допустять у цьому місті функціонування такого закладу. І домоглись свого. Школа нині російська, ... за українські кошти, і все законно. Так, на своїх теренах рідна українська мова виявилась падчеркою, незахищеною владою та гнаною чужинцями.
Це свідчить проте, що за концепцію двомовності криються не що інше як закамуфльована стратегія і тактика знищення української нації розчленування її мовними кордонами на антагоністичні прошарки з подальшим розколом держави. Через те було б помилкою вважати, що це поодинокі невинні витівки. Небезпека очевидна. Бо тут маємо справу з продуманою, антиукраїнською політикою, чітко спланованою та постійно керованою фахівцями, з підривних центрів та агенцій. Призначені і виконавці агресивного задуму під парасолькою проросійських рухів, організацій, преси та фінансово -- олігархічних угрупувань. Активно використовуються наші вітчизняні запроданці і холуйські посіпаки типу вітренків, корчинських, сімомненків богатирьових та різноманітна політична шпана із спотвореною свідомістю та недорозвиненим почуттям національної гідності.
Теоретично під виглядом федералізації вони вже пошматували нашу державу на регіони, назвавши свою партію згідно з їхнім проектом. Лишилось здійснити поділ на практиці.
Ким і звідки фінансуються та координуються антиукраінські, сепаратистські акції вирахувати не важко. Досить замислитись над тим, чому окремі державники, та урядовці, як тільки ними займуться прокуратура, СБУ чи міліція, тікають від нас до Росії та Ізраїлю і знаходять там не лише притулок, але і надійний захист від правосуддя.
І якщо громадянин сусідньої держави Ігор Бакай займав високу посаду в оточені Президента України, чужоземець очолював силове міністерство внутрішніх справ, а его спадкоємиць діючий міністр Юрій Луценко, як повідомляють ЗМИ, вже також отримав паспорт і громадянство Ізраїлю, то що коїться внизу, на нижчих щабелях влади? Саме з подачі проросійських чиновників різного рівня постійно мусується і підігрівається настрій «двуязычия», федералізації, а правильніше сказати, сепаратизму. Це вони з телевізійних екранів, газетних шпальт, правничих трибун витончено і нахабно вбивають в нашу свідомість комплекс малоросійської меншовартості і цілеспрямовано русифікують Україну. Тільки прикро, що нікому їх зупинити в цих намірах, а заодно і спитати по всій суворості закону. А жаль.
Та що там спитати. Ті, хто за обов’язком служби та відповідальності перед Україною повинен присікати шовіністичні прояви, самі свідомо їм потакають. Наприклад, під час перебування в Криму глава нашого уряду Юрій Єхануров, заграваючи з місцевими шовіністами, навіть не зробив спроби поспілкуватись мовою держави, яку представляє, чим відчутно підтримав місцевих антиукраїнців. А ось депутат ВРУ Михайло Поплавський давав концерти в Севастополі, спілкувався з глядачами виключно державною мовою і всі його розуміли, а зали були переповнені. Севастопольці досі із вдячністю згадують його гастролі.
Якщо для деяких посадовців державна мова чужа, то такою ними вбачається і сама наша держава. Тому не дивно, що на багатьох переговорах з північним сусідом урядові керманичі все частіше з покірливою смиренністю здають наші національні інтереси, а потім тікають до своїх наймачів.
Останнім часом глава держави закликає нас думати по -- українські. Цей лозунг варто було б перш за все адресувати чиновникам з його оточення і урядовцям, зобов’язавши останніх не лише думати, але і діяти по -- українські, в інтересах нашого народу.
Як бачимо, жупел двомовності -- це зовсім проблема не спілкування, а важливий засіб в руках зоологічних антиукраїнців для агресії та знищення нашої держави, шляхом ії територіального розчленування, для початку мовними кордонами. У тут ми повинні бути пильними і рішучими в захисті рідної мови, а значить і держави.
Юрій ТИМОЩУК
з росилки Є-пошта (Myroslava_e-poshta-world _сабака_ yahoogroups.com)
From: Ihor Kozak ihor.kozak _сабака_ sympatico.ca
Проросійські політики в Україні знову з порохнявої скрині шовіністичних «скарбів» витягли пропахлий нафталіном жупел про другу державну мову. Цей набридлий до оскоми постулат, як завжди, вони об'рунтовують надуманими та примітивними теоріями. Наприклад, як важко зараз росіянам захищати свої права і свободи в судах, де згідно з Конституцією процес має вестись державної мовою, і які труднощі вони терплять, слухаючи радіо, телебачення, читаючи пресу і такі інші вигадки.
Тільки всі ці голосіння не витримують бодай найменшої критики. По -- перше, в Україні російськомовні ЗМІ, книговидання значно переважають над українськими. По -- друге, ті хто хотів, давно оволоділи українською і вільно спілкуються нею, не маючи жодних проблем.
Справа у тому, що значна частина зросійщених громадян в Україні свідомо не бажає освоювати державну мову, вважаючи ії «наречием плебеев», «бандеровским языком» і ставиться до неї з презирством та зневагою. Та хіба тільки до мови? До всього українського: культури, традицій, історії і самих українців.
Тут варто вести річ не про мовну проблему, а мовну повзучу агресію. Бо сьогодні проросійські агенти впливу добре усвідомлюють, що після введення російської другою державною українська буде витіснена із вжитку і вже на законних підставах російська стане першою. А далі вони висунуть вимогу про подвійне громадянство, потім зажадають відокремлення та приєднання півдня України до «исторической родины».
Таким демаршем легіонери з п’ятої колони хочуть відібрати у нас не лише мову, а саму Україну. Бо мова це -- серце, код, менталітет, цементуюча сила нації і світогляд, образ мислення окремої людини. Втративши мову, перестає існувати нація. Саме таку мету ставлять перед собою провідники концепції другої державної.
І тому не беруть вони до уваги того факту, що двомовність -- це не лише соціально -- політична, але в значній мірі економічна складова, котра потягне за собою суттєві матеріальні витрати на переклад і друк законів, підручників, газет, дублювання радіо і телепередач. А що коли в суді одна сторона буде вимагати ведення процесу російською, а друга українською мовою...?
За економічною постане дилема, коли наслідуючи приклад росіян, кримськи татари, румуни та інши спільності, як корінний етнос, висунуть вимогу про введення третьої і четвертої державної мови. І тоді ми загрузнемо в цій трясовині. Добре, якщо справа не дійде до конфліктів.
Мовне збурення нашого суспільства створюється штучно буржуазно -- політичними та шовіністично -- кримінальними угрупуваннями, котрі поставили собі за мету будь -- якими засобами спочатку дорватись до влади, а далі розвалити державну систему України, перетворивши її в «Уркаїну». Не маючи в своїх програмах конкретних соціальних та економічних пропозицій і намірів, апологети останніх вдаються саме до відвертих спекуляцій на шовіністичних настроях агресивних малоросів, яких у нас ще вдосталь.
Згадаймо, як депутат Російської Держдуми Дмитрій Рогозін, виступаючи в Києві під час теледебатів у програмі Савіка Шустера, не скривав свого обурення тим, що на перемовинах в Москві щодо поставок газу наша делегація (!) «позволила вести переговоры на украинском языке». Тут і стає зрозумілим на якому рівні йде грубе втручання у внутрішні справи нашої держави, інспірується «насильственная и дикая украинизация», «двуязычие», а звідти і цілеспрямована політика на державному рівні по знищенню не лише нашої рідної мови, але і держави. На жаль, так мислить сьогодні багато урядовців сусідньої держави. Ніяк не можуть вони перелаштувати свій ментальний органчик на рівень сучасних міждержавних взаємин. Тому, як і багато десятиріч тому, продовжує той озвучувати набридле та застаріле: «не потерплю, разорю».
На жаль, така поведінка сусіда знаходить підтримку з боку наших політичних утриманців та космополітів таких, як національне «надбання» України депутат ВРУ Нестор Шуфрич. Вторячи в унісон Рогозіну, останній публічно поспішив перед телекамерою заявити, що перемовини на поставку газу були невдалими саме через те, що велись українською мовою...
Слід визнати, що антиукраїнцям інколи вдається облудою та брехнею залучити на свою сторону збаламучених фальшивою пропагандою громадян України російського походження.
Підкреслюю, незначної кількості. Бо багато етнічних росіян вже давно оволоділи державною мовою. Та на такому рівні ії освоїли, що варто повчитись окремим корінним українцям. І не лише філології, а і боротьбі за державні інтереси України, яка стала для них рідною Батьківщиною, а вони для неї -- відданими громадянами, синами та дочками.
В одночас в нашій державі існує певний контингент громадян з деформованим світоглядом, котрі, ностальгічно поглядаючи на Схід, відчувають патологічну агресію до всього українського: мови, культури, історії, народу. Їх вже не так багато. Переважно це заможні особи з когорти червоних директорів, кримінальних елементів, чиновників, комуністів, і наших власних перевертнів, колобарантів, які готові за копійки плазувати перед всяким чужинцем.
Вважаючи Україну такою собі хохляцькою колонією, ці резиденти російських спецслужб, агенти проросійського політичного лобі намагаються розчленувати наші суспільство і державу кайлом двомовності. І роблять це впевнено, з викликом, маючи від північного покровителя і місцевих кримінально -- олігархічних кланів могутнє матеріальне підживлення і дивіденди за свою «діяльність», не відчуваючи при цьому найменшої відповідальності за неї.
Розігруючи мовну карту, ортодокси від філології свідомо вводять в оману, як український так, і російський народи, котрі ними ж однаково обдурені, пограбовані і обкрадені. Кидаючи кістковий недогризок двомовності «народні піклувальники» кожен раз мають на меті посіяти національну ворожнечу і розбрат між нашими громадянами, підбурити на виступ один проти одного. Спровокувавши таким чином необізнаних людей взаємно протистояти і з’ясовувати свої стосунки, як, скажімо, в останньому шоу з крадіжкою та розподілом газу, українські і російські олігархи тим часом спокійно гнали за кордон цей самий газ, кладучи на особисті рахунки в іноземних банках все нові і нові мільйони. Поки введені в оману та збурені громадяни за мізерну платню будуть стояти і далі на мітингах, в пікетах, домагаючись другої державної, політичні шулери, як в Україні, так і в Росії за спиною цих же людей, тісно співпрацюючи між собою, продовжать накопичення капіталу і обкрадання своїх громадян в обох державах.
І їм, байдужі, як російська, так і українська мови. До того ж багато з тих, хто накручує цю проблему, толком не знають жодної. Це видно з їх публічних виступів. В нагнітанні другої державної вони перш за все бачать засіб для досягнення поставленої комерційної та експансійної мети.
Наприклад, щоб виїхати до Ізраїлю росіяни зобов’язані попередньо вивчити іврит, який дуже далекий від їх рідної мови. Проте зараз в цій державі майже половину населення складають емігранти з Росії. Та чомусь вони там не домагаються російської державної. А українську, яка дуже їм близька, за десятиріччя не захотіли освоїти у себе вдома.
Водночас без перебільшення можна сказати, що і російськомовні громадяни вже починають розуміти, що ними маніпулюють і не піддаються на фальшиву агітку. Ось чому люди українського і російського етносу в більшості були, є і будуть перебувати в єдиній сім’ї України і ніякими політичними хитрощами та підступами нас не вдасться посварити і розколоти бо держава, як і мова у нас одна і неподільна.
Що ж стосується патологічних шовіністів, сепаратистів, переродженців і космополітів, які проникли в органи влади і державного управління всіх рівнів, то мені, як і багатьом українцям байдуже, якою мовою ті бажають між собою спілкуватись. Але чому вони намагаються мене, на землі моїх пращурів позбавити рідної мови і перетворити в такого собі ізгоя чи Івана «не помнящего родства»? Чому вони агресивно -- презирливо і з викликом ставляться до моєї Батьківщини, зухвало зазіхаючи не лише на її мову, але на незалежність, територіальну цілісність, а нас, українців, знову хочуть повернути в кріпацтво, зробити невільниками та холопами Російської імперії?
Перш за все тому, що не зустрічають в своїх діях належної відсічі принципового спротиву з боку державників і рядових громадян. А між тим гра в двомовність -- не така вже невинна забава. Вона тісно пов’язана з національною безпекою держави. І зовсім не гра, а тактика. Тому і санкції повинні тут бути відповідними, а дерусифікація -- не оборонною, а наступальною.
Нав’язуючи «двуязычие», антиукраїнські сили планують не що інше, як спочатку мовну, а за тим територіальну експансію. Як цей проект втілюється у життя і до чого призводить, ми бачимо на прикладі братньої Грузії. Там також проросійська п’ята колона у свій час домоглась спочатку двомовності, потім подвійного громадянства. Отримавши російські паспорти, які їм надали певні кола Росії в односторонньому та неузгодженому порядку, а згодом і зброю, місцеві малороси оголосили територію, на якій вони мешкають, анклавом, незалежним від держави Грузія.
Демарші з сепаратистським відблиском вже відбуваються і в українському Криму, особливо в Севастополі, де значна кількість людей, не вийшовши з українського громадянства, має і російські паспорти, що є порушенням ст. 4 Конституції нашої держави, яка регламентує в Україні єдине громадянство.
Отримуючи матеріальну, політичну та методичну підтримку з боку окремих урядовців Росії, легіонери з п’ятої колони та їх сателіти в нашій державі пішли ще далі. Наприклад, деякі представники, Партії Регіонів все частіше тут почали під час зустрічей з виборцями нав’язувати їм тезу про доцільність в регіонах з компактним проживанням російськомовного населення української державної мови. А російські агенти впливу, та резиденти спецслужб, що проникли до Верховної Ради України, вже подали на розгляд біля двадцяти проектів законів про статус російської як другої державної мови, але жодного -- на захист нашої рідної української. І ось наслідки.
Коли в Сімферополі Міносвіти торік зробило спробу відкрити нову українську школу, воно наштовхнулось на агресивні атаки малоросів, які відверто заявили, що не допустять у цьому місті функціонування такого закладу. І домоглись свого. Школа нині російська, ... за українські кошти, і все законно. Так, на своїх теренах рідна українська мова виявилась падчеркою, незахищеною владою та гнаною чужинцями.
Це свідчить проте, що за концепцію двомовності криються не що інше як закамуфльована стратегія і тактика знищення української нації розчленування її мовними кордонами на антагоністичні прошарки з подальшим розколом держави. Через те було б помилкою вважати, що це поодинокі невинні витівки. Небезпека очевидна. Бо тут маємо справу з продуманою, антиукраїнською політикою, чітко спланованою та постійно керованою фахівцями, з підривних центрів та агенцій. Призначені і виконавці агресивного задуму під парасолькою проросійських рухів, організацій, преси та фінансово -- олігархічних угрупувань. Активно використовуються наші вітчизняні запроданці і холуйські посіпаки типу вітренків, корчинських, сімомненків богатирьових та різноманітна політична шпана із спотвореною свідомістю та недорозвиненим почуттям національної гідності.
Теоретично під виглядом федералізації вони вже пошматували нашу державу на регіони, назвавши свою партію згідно з їхнім проектом. Лишилось здійснити поділ на практиці.
Ким і звідки фінансуються та координуються антиукраінські, сепаратистські акції вирахувати не важко. Досить замислитись над тим, чому окремі державники, та урядовці, як тільки ними займуться прокуратура, СБУ чи міліція, тікають від нас до Росії та Ізраїлю і знаходять там не лише притулок, але і надійний захист від правосуддя.
І якщо громадянин сусідньої держави Ігор Бакай займав високу посаду в оточені Президента України, чужоземець очолював силове міністерство внутрішніх справ, а его спадкоємиць діючий міністр Юрій Луценко, як повідомляють ЗМИ, вже також отримав паспорт і громадянство Ізраїлю, то що коїться внизу, на нижчих щабелях влади? Саме з подачі проросійських чиновників різного рівня постійно мусується і підігрівається настрій «двуязычия», федералізації, а правильніше сказати, сепаратизму. Це вони з телевізійних екранів, газетних шпальт, правничих трибун витончено і нахабно вбивають в нашу свідомість комплекс малоросійської меншовартості і цілеспрямовано русифікують Україну. Тільки прикро, що нікому їх зупинити в цих намірах, а заодно і спитати по всій суворості закону. А жаль.
Та що там спитати. Ті, хто за обов’язком служби та відповідальності перед Україною повинен присікати шовіністичні прояви, самі свідомо їм потакають. Наприклад, під час перебування в Криму глава нашого уряду Юрій Єхануров, заграваючи з місцевими шовіністами, навіть не зробив спроби поспілкуватись мовою держави, яку представляє, чим відчутно підтримав місцевих антиукраїнців. А ось депутат ВРУ Михайло Поплавський давав концерти в Севастополі, спілкувався з глядачами виключно державною мовою і всі його розуміли, а зали були переповнені. Севастопольці досі із вдячністю згадують його гастролі.
Якщо для деяких посадовців державна мова чужа, то такою ними вбачається і сама наша держава. Тому не дивно, що на багатьох переговорах з північним сусідом урядові керманичі все частіше з покірливою смиренністю здають наші національні інтереси, а потім тікають до своїх наймачів.
Останнім часом глава держави закликає нас думати по -- українські. Цей лозунг варто було б перш за все адресувати чиновникам з його оточення і урядовцям, зобов’язавши останніх не лише думати, але і діяти по -- українські, в інтересах нашого народу.
Як бачимо, жупел двомовності -- це зовсім проблема не спілкування, а важливий засіб в руках зоологічних антиукраїнців для агресії та знищення нашої держави, шляхом ії територіального розчленування, для початку мовними кордонами. У тут ми повинні бути пильними і рішучими в захисті рідної мови, а значить і держави.
Юрій ТИМОЩУК
з росилки Є-пошта (Myroslava_e-poshta-world _сабака_ yahoogroups.com)