(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 27]
XIII
В отакому тяжкому становищі матеріальному і духовоморальному Шевченко і почав «заливати» свої болі: почав пити і уживати рому, як каже Костомарів, «в богатырских размерах» 1256. Небавом стало знати лихі ознаки того недугу, що загнав Шевченка в могилу. Звісно, не сама лишень Ликерія, не ром, а все попереднє життя, почавши з квітня р. 1847, сплодили той недуг! Ликерія, як я й казав, та випивання не в міру було тільки тієї краплею, що переповнили чашу, тим вітром, що звалив дуба, у якого черва хоч і поточила корень, але, річ певна, при ліпших умовах він простояв би ще, може, багато років.
Небіжчик Федір Черненко розповідав мені, що вже під кінець вересня і з самого початку жовтня, провідуючи Шевченка, не можна було йому не помітити, що поет вельми хворий. Сам Шевченко не любив розповідати про сей недуг, взагалі не любив він свого суму і лиха розносить по чужих хатах. Навпаки, яко людина згуртована, він пильнував ховати від людей своє горе, не давати помітити свою недугу.
Тим-то він, часом через силу і зовсім необережно, виходив і в театр, і до знайомих. Костомарів бачив його в жовтні в театрі на представленні «Вільгельма Телля». Шевченко, каже Костомарів 1257, дуже любив сю оперу. Гра і співи Тамберліка і де Бассіні переймали його просто дитячим захватом. Захват свій він висловлював, по-українськи, говорячи: «Матері його сто копанок чортів, як же славно!»
Костомарів ціле літо був в поїздках і, вернувшись до столиці, почув, що Шевченко заходжується женитися. Не відаючи, що поет вже розцурався з своєю молодою, він спитав його: «Чи правда, Тарасе! що ти женишся?»
- Мабуть, оженюся тоді, як і ти, - відповів йому Тарас. - Коли ж твоє весілля?
- Тоді, мабуть, коли і твоє! Не женитися нам з тобою: до смерті зістанемся бурлаками» 1258.
З того вечора Шевченко почав провідувати історика щовівторка, але ніколи нічого не говорив про свої заміри одружитися і про свої невдачі. Провідував він і Білозерських, де завжди був гостем бажаним. Афанасьєв-Чужбинський кілька разів стрівав його у Білозерських. Але ж, кажу я, про свій недуг нікому він тоді ще не хвалився.
Небавом у Лазаревського зустрівся Тарас 23 листопада 1259 з доктором Барі. Тоді вже недуг, мабуть, вельми прикрутив поета, бо він вдався до Барі за порадою, кажучи, що в грудях йому вельми болить. Сам він гадав, що у його солітер 1260.
Доктор авскультував його і порадив йому берегтися.
Перебуваючи в такому лихому становищі, Шевченко і тепер показав, що у його, яко у сущого патріота рідної України дорогої, на першому місці стоїть праця і робота задля свого зневоленого, грабованого і темнотою повитого народу. Народна освіта і тепер не йде у його з думки.
6 листопада він пише до Чалого, просячи написати «в ім’я Боже, що робиться в наших воскресних школах?» А тим часом береться компонувати шкільний буквар. Пікловання про народну освіту не було чимсь новим у Шевченка. Хоча під той час скрізь по Росії люде інтелігентні взялися до освіти народу, але у Шевченка запопадливе дбання про народну освіту ми бачимо ще з початку р. 1849. Ще тоді він перейнявся певною думкою, що освіта народна єсть перша, велика і найважніша потреба на Україні. Не задовольнивши тієї потреби, не можна дійти до духово-морального і матеріального добробуту. Без освіти і культура річ не можлива. Ще більш переймається він сією думкою, ставши братчиком Кирило-Мефодіївського товариства, яке в головах своєї праці і роботи становило народну освіту. І до останньої години свого віку поет міцно тримався сього погляду і за кілька день до смерті працював у сфері народної освіти.
Шевченко був глибокий націоналіст український з широкими поглядами на питання національне. Свою національність і її мову він любив більш за все.
Він вболівав, що на Україні нема доброї школи національної, а така, яка є, «навчить всьому, опріч знання рідної мови» 1261.
1256 Русская старина. - 1885. - Кн. VI. - С. 661
1257 Русская старина. - 1880. - Кн. III. - С. 606.
1258 Кобзарь. - 1876. - Т. II. - С. X.
1259 Основа. - 1862. - Кн. III. - С. 3.
1260 Русск[ая] стар[ина]. - 1885. - Кн. VI. - С. 626.
1261 Поэмы и повести Т. Г. Шевченка. - 1888. - С. 466.
Попередня Наступна
XIII
В отакому тяжкому становищі матеріальному і духовоморальному Шевченко і почав «заливати» свої болі: почав пити і уживати рому, як каже Костомарів, «в богатырских размерах» 1256. Небавом стало знати лихі ознаки того недугу, що загнав Шевченка в могилу. Звісно, не сама лишень Ликерія, не ром, а все попереднє життя, почавши з квітня р. 1847, сплодили той недуг! Ликерія, як я й казав, та випивання не в міру було тільки тієї краплею, що переповнили чашу, тим вітром, що звалив дуба, у якого черва хоч і поточила корень, але, річ певна, при ліпших умовах він простояв би ще, може, багато років.
Небіжчик Федір Черненко розповідав мені, що вже під кінець вересня і з самого початку жовтня, провідуючи Шевченка, не можна було йому не помітити, що поет вельми хворий. Сам Шевченко не любив розповідати про сей недуг, взагалі не любив він свого суму і лиха розносить по чужих хатах. Навпаки, яко людина згуртована, він пильнував ховати від людей своє горе, не давати помітити свою недугу.
Тим-то він, часом через силу і зовсім необережно, виходив і в театр, і до знайомих. Костомарів бачив його в жовтні в театрі на представленні «Вільгельма Телля». Шевченко, каже Костомарів 1257, дуже любив сю оперу. Гра і співи Тамберліка і де Бассіні переймали його просто дитячим захватом. Захват свій він висловлював, по-українськи, говорячи: «Матері його сто копанок чортів, як же славно!»
Костомарів ціле літо був в поїздках і, вернувшись до столиці, почув, що Шевченко заходжується женитися. Не відаючи, що поет вже розцурався з своєю молодою, він спитав його: «Чи правда, Тарасе! що ти женишся?»
- Мабуть, оженюся тоді, як і ти, - відповів йому Тарас. - Коли ж твоє весілля?
- Тоді, мабуть, коли і твоє! Не женитися нам з тобою: до смерті зістанемся бурлаками» 1258.
З того вечора Шевченко почав провідувати історика щовівторка, але ніколи нічого не говорив про свої заміри одружитися і про свої невдачі. Провідував він і Білозерських, де завжди був гостем бажаним. Афанасьєв-Чужбинський кілька разів стрівав його у Білозерських. Але ж, кажу я, про свій недуг нікому він тоді ще не хвалився.
Небавом у Лазаревського зустрівся Тарас 23 листопада 1259 з доктором Барі. Тоді вже недуг, мабуть, вельми прикрутив поета, бо він вдався до Барі за порадою, кажучи, що в грудях йому вельми болить. Сам він гадав, що у його солітер 1260.
Доктор авскультував його і порадив йому берегтися.
Перебуваючи в такому лихому становищі, Шевченко і тепер показав, що у його, яко у сущого патріота рідної України дорогої, на першому місці стоїть праця і робота задля свого зневоленого, грабованого і темнотою повитого народу. Народна освіта і тепер не йде у його з думки.
6 листопада він пише до Чалого, просячи написати «в ім’я Боже, що робиться в наших воскресних школах?» А тим часом береться компонувати шкільний буквар. Пікловання про народну освіту не було чимсь новим у Шевченка. Хоча під той час скрізь по Росії люде інтелігентні взялися до освіти народу, але у Шевченка запопадливе дбання про народну освіту ми бачимо ще з початку р. 1849. Ще тоді він перейнявся певною думкою, що освіта народна єсть перша, велика і найважніша потреба на Україні. Не задовольнивши тієї потреби, не можна дійти до духово-морального і матеріального добробуту. Без освіти і культура річ не можлива. Ще більш переймається він сією думкою, ставши братчиком Кирило-Мефодіївського товариства, яке в головах своєї праці і роботи становило народну освіту. І до останньої години свого віку поет міцно тримався сього погляду і за кілька день до смерті працював у сфері народної освіти.
Шевченко був глибокий націоналіст український з широкими поглядами на питання національне. Свою національність і її мову він любив більш за все.
Він вболівав, що на Україні нема доброї школи національної, а така, яка є, «навчить всьому, опріч знання рідної мови» 1261.
1256 Русская старина. - 1885. - Кн. VI. - С. 661
1257 Русская старина. - 1880. - Кн. III. - С. 606.
1258 Кобзарь. - 1876. - Т. II. - С. X.
1259 Основа. - 1862. - Кн. III. - С. 3.
1260 Русск[ая] стар[ина]. - 1885. - Кн. VI. - С. 626.
1261 Поэмы и повести Т. Г. Шевченка. - 1888. - С. 466.
Попередня Наступна