(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 6]
Коли Тарас гостював у Варфоломея, так Харитина зовсім не додивлялася і не спостерігала, який він, і він ніколи з нею не балакав. Вона «тільки й примітила його волохатий кожух з відкидним коміром та високу смушеву з червоним верхом шапку».
Просячи Варфоломея посватати за його Харитину, Тарас у тому ж листі додає: «Харитина мені дуже, дуже сподобалася». Тут питання: чим же саме сподобалася йому Харитина?
Діло відоме, що вподоба серця - річ чисто суб’єктивна. Д. Чалий 1134 каже, що Тарас вперше вподобав Харитину, «як вона кабану їсти носила в хлів». Я не тямлю, як зрозуміти оці слова вп. біографа? чи вони іронія, чи серйозні?
Хочу гадати останнє. Харитина була молода, гарна, енергічна, проворна. Все ото і сприяло тому, щоб Тарасові вона сподобалася. Але ж те вподобання не було тим серйозним, глибоким почуттям, що зоветься любов’ю. Сватати Харитину примусило Тараса не кохання, а інше почуття: тяжке почуття самітності! «Аж надто тяжко стало на самоті», - писав він до Варфоломея, додаючи: - «Може, Харитина скаже, що вона вбога, сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки, а гордощів та пихи я ще у моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки. Чи так, чи сяк, а я повинен женитися, а то проклята нудьга зжене мене з світа. Сестра Ярина обіцяла знайти мені дівчину в Кирилівці, та яку ще вона знайде. А Харити на сама знайшлась. Навчи ж її і врозуми, що вона безталан ною зо мною не буде»1135.
Більш місяця ждав Тарас Варфоломеєвої відповіді. Мабуть, він був певен, що Харитина не дасть йому гарбуза, що вона заспокоїть його ранню, вельми ранню старість і своїми
Плічми молодими
Його старого підопре 1136.
Така надія вилилася тоді в прекрасних віршах його, написаних того часу. Згадаймо, що саме тоді він піклувався через Варфоломея завести біля Дніпра і власне кишло. І от, ждучи Варфоломеєвої відповіді і про Харитину, і про землю під кишло, він в своїй фантазії бачить вже себе господарем хутора, бачить себе жонатим і «на спомин своїй єдиній дружині» - саджає
... коло хатини
І яблоню і грушечку...
і марить далі, що ті дерева
Дасть Біг, виростуть. Дружина
Під древами тими
Сяде собі в холодочку
З дітками малими...
А я буду груші рвати,
Діткам подавати...
З дружиною єдиною
Тихо розмовляти.
«Тоді, серце, як бралися,
Сі древа садив я...
Щасливий я...» - «І я, друже!
З тобою щаслива».
[Подражаніє Едуарду Сові].
Рожеві сподіванки посприяли ще й тому, що він саме того часу перейнявся глибоким натхненням і в найліпшій своїй поемі «Марія» списав образ матері, який він задумав ще на першому засланні і списати який досі у його не було потрібного і відповідного натхнення. Височезний ліризм тієї поеми і глибочезне почуття матері, вилите брильянтовими віршами, дає нам можливість зрозуміти те вражіння, яке панувало над поетом під час дожидання Варфоломеєвої відповіді...
1134 Правда. - 1875. - [№ 23]. - С. 926.
1135 Ibidem.
1136 Плечми моїми молодими / Його старії підопру! / «Марія». - Ред.
Коментар
«Аж надто тяжко стало на самоті, - писав він до Варфоломея... - З листа Т. Шевченка до В. Шевченка від 2 листопада 1859 р. з Петербурга.
...коло хатини // І яблуню і грушечку... - З поезії «Подражаніє Едуарду Сові («Посажу коло хатини...»), написаної 19 листопада 1859 р. в Петербурзі. Вірш є наслідуванням пісеньки сватів з драми Е.-В. Желіговського (Едуарда Сови) «Зорський», читання якої Шевченко слухав 11 квітня 1858 р. у В. М. Білозерського.
Попередня Наступна
Коли Тарас гостював у Варфоломея, так Харитина зовсім не додивлялася і не спостерігала, який він, і він ніколи з нею не балакав. Вона «тільки й примітила його волохатий кожух з відкидним коміром та високу смушеву з червоним верхом шапку».
Просячи Варфоломея посватати за його Харитину, Тарас у тому ж листі додає: «Харитина мені дуже, дуже сподобалася». Тут питання: чим же саме сподобалася йому Харитина?
Діло відоме, що вподоба серця - річ чисто суб’єктивна. Д. Чалий 1134 каже, що Тарас вперше вподобав Харитину, «як вона кабану їсти носила в хлів». Я не тямлю, як зрозуміти оці слова вп. біографа? чи вони іронія, чи серйозні?
Хочу гадати останнє. Харитина була молода, гарна, енергічна, проворна. Все ото і сприяло тому, щоб Тарасові вона сподобалася. Але ж те вподобання не було тим серйозним, глибоким почуттям, що зоветься любов’ю. Сватати Харитину примусило Тараса не кохання, а інше почуття: тяжке почуття самітності! «Аж надто тяжко стало на самоті», - писав він до Варфоломея, додаючи: - «Може, Харитина скаже, що вона вбога, сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки, а гордощів та пихи я ще у моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки. Чи так, чи сяк, а я повинен женитися, а то проклята нудьга зжене мене з світа. Сестра Ярина обіцяла знайти мені дівчину в Кирилівці, та яку ще вона знайде. А Харити на сама знайшлась. Навчи ж її і врозуми, що вона безталан ною зо мною не буде»1135.
Більш місяця ждав Тарас Варфоломеєвої відповіді. Мабуть, він був певен, що Харитина не дасть йому гарбуза, що вона заспокоїть його ранню, вельми ранню старість і своїми
Плічми молодими
Його старого підопре 1136.
Така надія вилилася тоді в прекрасних віршах його, написаних того часу. Згадаймо, що саме тоді він піклувався через Варфоломея завести біля Дніпра і власне кишло. І от, ждучи Варфоломеєвої відповіді і про Харитину, і про землю під кишло, він в своїй фантазії бачить вже себе господарем хутора, бачить себе жонатим і «на спомин своїй єдиній дружині» - саджає
... коло хатини
І яблоню і грушечку...
і марить далі, що ті дерева
Дасть Біг, виростуть. Дружина
Під древами тими
Сяде собі в холодочку
З дітками малими...
А я буду груші рвати,
Діткам подавати...
З дружиною єдиною
Тихо розмовляти.
«Тоді, серце, як бралися,
Сі древа садив я...
Щасливий я...» - «І я, друже!
З тобою щаслива».
[Подражаніє Едуарду Сові].
Рожеві сподіванки посприяли ще й тому, що він саме того часу перейнявся глибоким натхненням і в найліпшій своїй поемі «Марія» списав образ матері, який він задумав ще на першому засланні і списати який досі у його не було потрібного і відповідного натхнення. Височезний ліризм тієї поеми і глибочезне почуття матері, вилите брильянтовими віршами, дає нам можливість зрозуміти те вражіння, яке панувало над поетом під час дожидання Варфоломеєвої відповіді...
1134 Правда. - 1875. - [№ 23]. - С. 926.
1135 Ibidem.
1136 Плечми моїми молодими / Його старії підопру! / «Марія». - Ред.
Коментар
«Аж надто тяжко стало на самоті, - писав він до Варфоломея... - З листа Т. Шевченка до В. Шевченка від 2 листопада 1859 р. з Петербурга.
...коло хатини // І яблуню і грушечку... - З поезії «Подражаніє Едуарду Сові («Посажу коло хатини...»), написаної 19 листопада 1859 р. в Петербурзі. Вірш є наслідуванням пісеньки сватів з драми Е.-В. Желіговського (Едуарда Сови) «Зорський», читання якої Шевченко слухав 11 квітня 1858 р. у В. М. Білозерського.
Попередня Наступна