(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 - березіль 1858), стор. 8]
Куліш, надруковавши «Оповідання» Марка Вовчка, а далі і II том «Записок о Южной Руси», переслав їх до Шевченка. «Посилаю тобі, брате Тарасе, «Оповідання» Вовчка. Бач, які дива творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж пак не диво, що московка преобразилась в українку, та такі повісті удрала, що хоч би й тобі, мій друже, так прийшлось би в міру. Як то ти їх уподобаєш? Пиши щиро, бо ти у нас Голова на всю Україну. Пишуть до мене з Москви, щоб у московському журналі («Русская беседа») що-небудь твоє напечатати. Не квапся на сеє, мій голубе, до якого часу. Одно, що треба тобі спростовати дорогу до столиці, а друге - треба тепер з великою увагою роздивлятися, що напечатати, а що й придержати. Слава твоя писательська тепер на зеніті: то вже треба оглашати себе голоснішим ділом, а не абияким. Після року 1847-го ждуть від тебе земляки річей великих, а після вже й малими до їх обізвешся. От якби ти Гуса згадав або наново скомпонував. Ми знаємо тільки початок.
Кругом тіснота і неволя,
Народ закований мовчить,
А на апостольськім престолі
Чернець годований сидить...
У 4-й книжці «Р[усской] беседы» єсть дещо про Гуса, прочитай та й виведи свою красну мову про його. Коли є у тебе гарні вірші і без Гуса, дак пришли перше мені їх на перегляд, щоб пішло воно з моєї руки, як «Наймичка», котрої, сам бачиш, я не зіпсовав. Щиро кохаю твою музу і не пожалую часу переписати, що вона внушила. Нехай не виходить між люди розхристаною і простоволосою циганкою, а явиться гарною дівчиною, отецькою дочкою, щоб з дочки знати було й батька» 819.
Шевченко тоді ще не відав, що псевдонімом «Вовчка» підписується жінка Опанаса Маркевича - Маруся: про се він довідався тільки 18 грудня і бажав до неї написати і подякувати «за ті радощі, яких надає її книжка натхненна».
Другий том «Записок о Южной Руси» дуже сподобався Тарасові. Дякуючи Кулішеві за його, він у листі 5/17 грудня пише: «Спасибіг тобі за «Наймичку». Чи не знайдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі і мого Івана Гуса? Добре б було, якби знайшов: а то шкода буде, як пропаде. Що за дивний чолов’яга Л. Жемчужников! Поцілуй його за мене, як побачиш. Ще ось що: як би мені хотілося, щоб ти свої «Записки о Южной Руси» зробив періодичним виданням, от як журнали. Нам з тобою треба добре поговорити об сім святім ділі...» 820.
Тут саме до речі треба сказати дещо про поему «Наймичка», тим паче що один з наших письменників, Франко, змагається, що сю поему Шевченко написав після повісті «Наймичка», написаної мовою великоруською. Річ відома, що Шевченко манускрипти своїх творів зоставляв у різних своїх приятелів. Останнім разом перед арештом, їздячи по Чернігівщині в лютому і березілі р. 1847, він збирав свої манускрипти, гадаючи улаштовати що можна задля печаті. Виїздячи від Андрія Лизогуба з Седнева, Тарас лишив у його чимало своїх ще не друкованих творів: між ними була і українська поема «Наймичка». Коли Лизогуб довідався, що Шевченка арештовали, йому зовсім натурально можна було сподіватися, що і його не мине ревізія. Тим-то він, замість того щоб палити Шевченкові твори, як се інші люди зробили, заховав їх десь «у стріху», і там в доброму спряту береглися вони. Без сього, певна річ, Україна не побачила б ні «Наймички», ні «Стодолі», ні «Псалмів Давидових», ні чимало іншого. Коли Куліша визволено з неволі, брат його жінки, Білозерський, поїхав в Седнів, забрав у Лизогуба Шевченкові твори і через Л. М. Жемчужникова переслав їх до Куліша в Петербург. Куліш тоді саме лаштовав свій II том «Записок» і туди завів і «Наймичку». Але тоді саме, себто з початком р. 1857, йшла робота графа Ф. П. Толстого про амністію задля Шевченка. Куліш добре відав, що «Наймичку» написав ніхто як Шевченко і написав її, як каже він у листі 821
819 Чалий [М. К.] Жизнь и произведения Шевченка. - [С. 106 - 107]
820 [Основа. - 1862. - Кн. V. - С. 10].
821 Лист ще не оголошений. [ІЛ. - Ф. 77. - № 127. - Арк. 160, 241].
Попередня Наступна
Куліш, надруковавши «Оповідання» Марка Вовчка, а далі і II том «Записок о Южной Руси», переслав їх до Шевченка. «Посилаю тобі, брате Тарасе, «Оповідання» Вовчка. Бач, які дива творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж пак не диво, що московка преобразилась в українку, та такі повісті удрала, що хоч би й тобі, мій друже, так прийшлось би в міру. Як то ти їх уподобаєш? Пиши щиро, бо ти у нас Голова на всю Україну. Пишуть до мене з Москви, щоб у московському журналі («Русская беседа») що-небудь твоє напечатати. Не квапся на сеє, мій голубе, до якого часу. Одно, що треба тобі спростовати дорогу до столиці, а друге - треба тепер з великою увагою роздивлятися, що напечатати, а що й придержати. Слава твоя писательська тепер на зеніті: то вже треба оглашати себе голоснішим ділом, а не абияким. Після року 1847-го ждуть від тебе земляки річей великих, а після вже й малими до їх обізвешся. От якби ти Гуса згадав або наново скомпонував. Ми знаємо тільки початок.
Кругом тіснота і неволя,
Народ закований мовчить,
А на апостольськім престолі
Чернець годований сидить...
У 4-й книжці «Р[усской] беседы» єсть дещо про Гуса, прочитай та й виведи свою красну мову про його. Коли є у тебе гарні вірші і без Гуса, дак пришли перше мені їх на перегляд, щоб пішло воно з моєї руки, як «Наймичка», котрої, сам бачиш, я не зіпсовав. Щиро кохаю твою музу і не пожалую часу переписати, що вона внушила. Нехай не виходить між люди розхристаною і простоволосою циганкою, а явиться гарною дівчиною, отецькою дочкою, щоб з дочки знати було й батька» 819.
Шевченко тоді ще не відав, що псевдонімом «Вовчка» підписується жінка Опанаса Маркевича - Маруся: про се він довідався тільки 18 грудня і бажав до неї написати і подякувати «за ті радощі, яких надає її книжка натхненна».
Другий том «Записок о Южной Руси» дуже сподобався Тарасові. Дякуючи Кулішеві за його, він у листі 5/17 грудня пише: «Спасибіг тобі за «Наймичку». Чи не знайдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі і мого Івана Гуса? Добре б було, якби знайшов: а то шкода буде, як пропаде. Що за дивний чолов’яга Л. Жемчужников! Поцілуй його за мене, як побачиш. Ще ось що: як би мені хотілося, щоб ти свої «Записки о Южной Руси» зробив періодичним виданням, от як журнали. Нам з тобою треба добре поговорити об сім святім ділі...» 820.
Тут саме до речі треба сказати дещо про поему «Наймичка», тим паче що один з наших письменників, Франко, змагається, що сю поему Шевченко написав після повісті «Наймичка», написаної мовою великоруською. Річ відома, що Шевченко манускрипти своїх творів зоставляв у різних своїх приятелів. Останнім разом перед арештом, їздячи по Чернігівщині в лютому і березілі р. 1847, він збирав свої манускрипти, гадаючи улаштовати що можна задля печаті. Виїздячи від Андрія Лизогуба з Седнева, Тарас лишив у його чимало своїх ще не друкованих творів: між ними була і українська поема «Наймичка». Коли Лизогуб довідався, що Шевченка арештовали, йому зовсім натурально можна було сподіватися, що і його не мине ревізія. Тим-то він, замість того щоб палити Шевченкові твори, як се інші люди зробили, заховав їх десь «у стріху», і там в доброму спряту береглися вони. Без сього, певна річ, Україна не побачила б ні «Наймички», ні «Стодолі», ні «Псалмів Давидових», ні чимало іншого. Коли Куліша визволено з неволі, брат його жінки, Білозерський, поїхав в Седнів, забрав у Лизогуба Шевченкові твори і через Л. М. Жемчужникова переслав їх до Куліша в Петербург. Куліш тоді саме лаштовав свій II том «Записок» і туди завів і «Наймичку». Але тоді саме, себто з початком р. 1857, йшла робота графа Ф. П. Толстого про амністію задля Шевченка. Куліш добре відав, що «Наймичку» написав ніхто як Шевченко і написав її, як каже він у листі 821
819 Чалий [М. К.] Жизнь и произведения Шевченка. - [С. 106 - 107]
820 [Основа. - 1862. - Кн. V. - С. 10].
821 Лист ще не оголошений. [ІЛ. - Ф. 77. - № 127. - Арк. 160, 241].
Попередня Наступна