(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 - серпень 1857), стор. 37]
Мимоволі перед мене стає питання: чому і на сей раз так задлялася справа визволення? Що коли вже для амністії треба було якогось урочистого дня, так чому її не підписано, напр[иклад], 19.лютого або 7 квітня? Певних фактів на відповідь нема, одначе ледві я чи помилюся, гадаючи, що спричинилася тому звичайна російська канцелярська формалістика, що вміє шпарко і хутко зневолювати людей, закидаючи їх в хурдигу, та не вміє швидко визволяти з хурдиги. Певна річ, що просьба графині Толстої до царя про визволення Шевченка перейшла через шефа жандарів до військового міністра, а сей почав питати Оренбург, а Орен бург - своєю чергою Уральськ: як поводиться «рядовий» Шевченко? Нарешті, не можна було не спитати згоди і у міністра внутрішніх справ. От всі оці запитання і проковтнули, може, цілого півроку.
Та вже як там воно не було, а певна річ, що не вельми хваталися визволяти Шевченка, не вважаючи на те, що гр. Толстой, запопадливо побивався, щоб прискорити сю справу. Як уся родина Толстих, тремтячи, дожидала підписання царем амністії, бачимо з споминок К. Ф. Юнге 775. «Раз якось навесні р. 1857, - оповідає вона, - вночі, коли ми вже кріпко спали, нас (дітей графині Анастасії) розбудили, говорячи: «Вставайте, діти! велика радість!» Ми одяг лись нашвидку, повибігали в залу; а тут тато, неня, художник Осипов і всі домашні. На столі повні бокали шампансь кого. «Шевченка визволили!» - кажуть до нас, цілуючи нас, неначе на Великдень! І ми радіємо з захватом, п’ємо, бігаємо по залі».
2 мая Лазаревський Михайло писав до Шевченка: «Поздоровляю тебе з великою царською ласкою. По просьбі графині Толстої і по свідоцтву графа Толстого тобі дадуть увільнення («отставку»), і ти вибереш собі «род жизни». Скажи, будь ласкав, Дармограєві (псевдонім Шевченків), щоб він на радощах не накоїв чого такого, що не личить. Бережи себе, мій голубе! Приїзди швидше до Петербурга, а на Україну не їзди, про се просить тебе і графиня, а ти повинен послухатися її. У неї є про тебе гроші, вона поклала їх в банк, заким ти приїдеш. Білозерський радить тобі до Оренбурга не їздити, а дожидати на місці (в Новопетровському) «отставки» 776.
Лист сей з 75 карб, на дорогу прийшов до Тараса 3 червня. Не треба говорити, що діялося з страдальником в ту годину, коли він читав того листа. Хто вдатен розуміти хоч трохи те, що пережив Шевченко за десять років тяжкої неволі, той легко виобразить собі, яким животворним світом волі, яким цілющим теплом пронизав усього Шевченка лист Лазаревського з звісткою, що довго сподівана «гостя-надія» - амністія - тепер вже факт!
Попередня Наступна
Мимоволі перед мене стає питання: чому і на сей раз так задлялася справа визволення? Що коли вже для амністії треба було якогось урочистого дня, так чому її не підписано, напр[иклад], 19.лютого або 7 квітня? Певних фактів на відповідь нема, одначе ледві я чи помилюся, гадаючи, що спричинилася тому звичайна російська канцелярська формалістика, що вміє шпарко і хутко зневолювати людей, закидаючи їх в хурдигу, та не вміє швидко визволяти з хурдиги. Певна річ, що просьба графині Толстої до царя про визволення Шевченка перейшла через шефа жандарів до військового міністра, а сей почав питати Оренбург, а Орен бург - своєю чергою Уральськ: як поводиться «рядовий» Шевченко? Нарешті, не можна було не спитати згоди і у міністра внутрішніх справ. От всі оці запитання і проковтнули, може, цілого півроку.
Та вже як там воно не було, а певна річ, що не вельми хваталися визволяти Шевченка, не вважаючи на те, що гр. Толстой, запопадливо побивався, щоб прискорити сю справу. Як уся родина Толстих, тремтячи, дожидала підписання царем амністії, бачимо з споминок К. Ф. Юнге 775. «Раз якось навесні р. 1857, - оповідає вона, - вночі, коли ми вже кріпко спали, нас (дітей графині Анастасії) розбудили, говорячи: «Вставайте, діти! велика радість!» Ми одяг лись нашвидку, повибігали в залу; а тут тато, неня, художник Осипов і всі домашні. На столі повні бокали шампансь кого. «Шевченка визволили!» - кажуть до нас, цілуючи нас, неначе на Великдень! І ми радіємо з захватом, п’ємо, бігаємо по залі».
2 мая Лазаревський Михайло писав до Шевченка: «Поздоровляю тебе з великою царською ласкою. По просьбі графині Толстої і по свідоцтву графа Толстого тобі дадуть увільнення («отставку»), і ти вибереш собі «род жизни». Скажи, будь ласкав, Дармограєві (псевдонім Шевченків), щоб він на радощах не накоїв чого такого, що не личить. Бережи себе, мій голубе! Приїзди швидше до Петербурга, а на Україну не їзди, про се просить тебе і графиня, а ти повинен послухатися її. У неї є про тебе гроші, вона поклала їх в банк, заким ти приїдеш. Білозерський радить тобі до Оренбурга не їздити, а дожидати на місці (в Новопетровському) «отставки» 776.
Лист сей з 75 карб, на дорогу прийшов до Тараса 3 червня. Не треба говорити, що діялося з страдальником в ту годину, коли він читав того листа. Хто вдатен розуміти хоч трохи те, що пережив Шевченко за десять років тяжкої неволі, той легко виобразить собі, яким животворним світом волі, яким цілющим теплом пронизав усього Шевченка лист Лазаревського з звісткою, що довго сподівана «гостя-надія» - амністія - тепер вже факт!
Попередня Наступна