(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В арешті (квітень-липень 1847), стор. 12]
Кару, присужену царем Костомарову і Кулішеві, Шевченко уважав (хоч і не зовсім вірно, як побачимо) ще більш тяжкою морально. «Я, - писав він до княжни Рєпніної з Орська 24 жовтня р. 1847 464, все-таки вважаю себе щасливим, коли прирівняти до Костомарова і Куліша. у першого, - блага неня старенька, а в останнього - прекрасна жінка молода; і я не тямлю, за яке злочинство вони так страшенно покарані?»
Варто спинитися та обмізковати питання: чи не прибільшує Шевченко лиходійної сторони присуду?
Розглянути присуд і обмірковати його поглядом права і закону - річ цілком не можлива. Бачимо, що в «докладі» шефа жандарів ніже єдиним словом не згадано про який-будь закон, немов в Росії жодного закону нема. Тим часом, коли в Росії організовано інституцію жандарів, так потребу її доводили нічим більш, як потребою доглядати, щоб в Росії пановав закон. Доклад графа Орлова перш за все знехтовав грунтовний закон російський, що ні в кого і ніхто, опріч певного суду, не може одібрати приналежних йому прав горожанських, та й суд може одібрати тільки за злочинну подію, заборонену законом, доведену перед судом певними доказами, кваліфіковану судом і припасовану до відповідного їй закону карного. Бачили ми, що у Шевченка одібрано без суду права горожанина і художника і призначено йому кару, якої жоден закон не призначає.
На Шевченка наложено чотири кари: заслання без терміну ; заслання в солдати; заборона писати і заборона малювати. Будемо далі бачити, наскільки люто тяжкі задля поета-художника були оці кари і яким невимовно пекельним огнем вони мордовали його цілих десять років; тепер же нагадаємо лишень думку Куліша про ті кари: «Правителям імперії р. 1847, - каже він 465, - здавалося ділом дрібним запроторити в російську преісподню мужичу дитину, що писала вірші не знати якою мовою. Тепер оця дитина стоїть поруч дитини панської, поруч Пушкіна, і як усе чесне, усе благородне, усе високе умом в Росії йде слідом Пушкіна, так усе, що є істинно людського на Вкраїні, іде за стягом Шевченка. Обидва поети обдаровані великими дарами природи; Шевченко ще більш, ніж Пушкін. Коли б судді Шевченкові знали своє стійло і не мішалися б у такі речі, яких їм не дано розуміти, тоді б те серце, що засвітилося спасенною думкою спокутовати гріх щербатої долі Тарасової, не пройшов би гострий меч» 466.
Виходить, що царська заборона Шевченкові писати стала забороною Україні, Слов’янщині і цілому світові скористоватися тими великими дарами, якими природа наділила Шевченка. Хто зна! до якого б високого ступня загальнолюдських ідей добра людського і поступу розвився б Шевченків талант і в які б високохудожницькі форми він вилився б, коли б не обтяла йому крил рука «III отделения»! Ті, що карали Шевченка забороною писати, добре тямили, що діяли, і мені не можна пристати на Кулішеву думку, що вони вважали дрібним ділом таку саме кару. Заборону писати вони виправдували в докладі - тим, що Шевченко своїми творами надбав собі на Україні великої слави і поваги ; от їм і йшло про те, щоб знівечити не «злочинця», а поета, щоб знівечити на Україні твори, які здавалися їм «двічі небезпечними і шкодливими» з їх погляду. Граф Орлов, немов на глум, вважає прибрані Шевченкові кари «милосердними». Він вдає, що уважає на молодий вік, на «попсованість моральну», яку треба полагодити; каже, що бажання царя завжди простує до милосердія, і радить покарати Шевченка засланням, солдатчиною та забороною писати; а цар самостійно вже, без чужої поради і мотивів, додає нову кару: заборону малювати. Шевченко кільки разів в листах до приятелів і в записках своїх стоїть на тому, що до сієї кари і приводу не було, бо він ніколи не малював нічого такого, щоб простовало проти уряду!
Коли в «правосудді» колишнього «III отделения» треба шукати якої доброї сторони, так се хіба те, що воно, нехтуючи всякий закон, відкидало формалізм, справляло свій суд дуже швидко: за два місяці воно над Шевченком і його товаришами справило і слідство, і суд і виконало присуд 467.
464 Киев[ская] стар[ина]. - 1893. - Кн. II. - [С. 263], листи Шевченка до [В.] Рєпніної.
465 Див.: Хуторна поезія. - [С. 29 - 40].
466 Ibidem.
467 Хоча і як жорстокою здається нам кара Шевченка і товаришів, одначе, річ певна, що коли б карав їх Бібіков, так він покарав би ще більш люто; бо проти жорстокості його змагалися інколи навіть голови «ПІ отделения». Напр[иклад], довідавшись, що дідич Григорій Галаган (від р. 1881 радник Ради державної) приймав у себе Шевченка і був близький приятель Чижова, Бібиков доводив 13/25 мая за № 21 шефу жандарів, що через те й Галаган «человек неблагонамеренный». Орлов відписав, що він не бачить «неблагонамеренности» в тому, що Галаган загарливо любить свій рідний край, одначе ж «проти українофілів буде ужито обережного і непомітного спостереження». Дійсне, 30 мая по наказу царя велено було київському і харківському генерал-губернаторам стежити, чи не лишилося у кого Шевченкових віршів і інших творів «баламутних»; а тим паче чи не живуть між українцями думки про колишню волю. Гетьманщину та про право на самостійне існовання України. Більш за все звертати увагу на тих українців, що займаються українською давниною, історією і літературою, і пильно братися, щоб в сій сфері знівечити всякі «надужиття», одначе чинити се обережно, непомітно і скількимога не роздратовувати українців («уроженцев Малороссии»). Див.: Рус[ский] арх[ив]. - 1892. - Кн. VII. - С. 346.
Коментар
Дійсне, 30 мая по наказу царя велено було київському і харківському генерал-губернаторам стежити... - Тарас Шевченко: Документи..., с. 134.
Попередня Наступна
Кару, присужену царем Костомарову і Кулішеві, Шевченко уважав (хоч і не зовсім вірно, як побачимо) ще більш тяжкою морально. «Я, - писав він до княжни Рєпніної з Орська 24 жовтня р. 1847 464, все-таки вважаю себе щасливим, коли прирівняти до Костомарова і Куліша. у першого, - блага неня старенька, а в останнього - прекрасна жінка молода; і я не тямлю, за яке злочинство вони так страшенно покарані?»
Варто спинитися та обмізковати питання: чи не прибільшує Шевченко лиходійної сторони присуду?
Розглянути присуд і обмірковати його поглядом права і закону - річ цілком не можлива. Бачимо, що в «докладі» шефа жандарів ніже єдиним словом не згадано про який-будь закон, немов в Росії жодного закону нема. Тим часом, коли в Росії організовано інституцію жандарів, так потребу її доводили нічим більш, як потребою доглядати, щоб в Росії пановав закон. Доклад графа Орлова перш за все знехтовав грунтовний закон російський, що ні в кого і ніхто, опріч певного суду, не може одібрати приналежних йому прав горожанських, та й суд може одібрати тільки за злочинну подію, заборонену законом, доведену перед судом певними доказами, кваліфіковану судом і припасовану до відповідного їй закону карного. Бачили ми, що у Шевченка одібрано без суду права горожанина і художника і призначено йому кару, якої жоден закон не призначає.
На Шевченка наложено чотири кари: заслання без терміну ; заслання в солдати; заборона писати і заборона малювати. Будемо далі бачити, наскільки люто тяжкі задля поета-художника були оці кари і яким невимовно пекельним огнем вони мордовали його цілих десять років; тепер же нагадаємо лишень думку Куліша про ті кари: «Правителям імперії р. 1847, - каже він 465, - здавалося ділом дрібним запроторити в російську преісподню мужичу дитину, що писала вірші не знати якою мовою. Тепер оця дитина стоїть поруч дитини панської, поруч Пушкіна, і як усе чесне, усе благородне, усе високе умом в Росії йде слідом Пушкіна, так усе, що є істинно людського на Вкраїні, іде за стягом Шевченка. Обидва поети обдаровані великими дарами природи; Шевченко ще більш, ніж Пушкін. Коли б судді Шевченкові знали своє стійло і не мішалися б у такі речі, яких їм не дано розуміти, тоді б те серце, що засвітилося спасенною думкою спокутовати гріх щербатої долі Тарасової, не пройшов би гострий меч» 466.
Виходить, що царська заборона Шевченкові писати стала забороною Україні, Слов’янщині і цілому світові скористоватися тими великими дарами, якими природа наділила Шевченка. Хто зна! до якого б високого ступня загальнолюдських ідей добра людського і поступу розвився б Шевченків талант і в які б високохудожницькі форми він вилився б, коли б не обтяла йому крил рука «III отделения»! Ті, що карали Шевченка забороною писати, добре тямили, що діяли, і мені не можна пристати на Кулішеву думку, що вони вважали дрібним ділом таку саме кару. Заборону писати вони виправдували в докладі - тим, що Шевченко своїми творами надбав собі на Україні великої слави і поваги ; от їм і йшло про те, щоб знівечити не «злочинця», а поета, щоб знівечити на Україні твори, які здавалися їм «двічі небезпечними і шкодливими» з їх погляду. Граф Орлов, немов на глум, вважає прибрані Шевченкові кари «милосердними». Він вдає, що уважає на молодий вік, на «попсованість моральну», яку треба полагодити; каже, що бажання царя завжди простує до милосердія, і радить покарати Шевченка засланням, солдатчиною та забороною писати; а цар самостійно вже, без чужої поради і мотивів, додає нову кару: заборону малювати. Шевченко кільки разів в листах до приятелів і в записках своїх стоїть на тому, що до сієї кари і приводу не було, бо він ніколи не малював нічого такого, щоб простовало проти уряду!
Коли в «правосудді» колишнього «III отделения» треба шукати якої доброї сторони, так се хіба те, що воно, нехтуючи всякий закон, відкидало формалізм, справляло свій суд дуже швидко: за два місяці воно над Шевченком і його товаришами справило і слідство, і суд і виконало присуд 467.
464 Киев[ская] стар[ина]. - 1893. - Кн. II. - [С. 263], листи Шевченка до [В.] Рєпніної.
465 Див.: Хуторна поезія. - [С. 29 - 40].
466 Ibidem.
467 Хоча і як жорстокою здається нам кара Шевченка і товаришів, одначе, річ певна, що коли б карав їх Бібіков, так він покарав би ще більш люто; бо проти жорстокості його змагалися інколи навіть голови «ПІ отделения». Напр[иклад], довідавшись, що дідич Григорій Галаган (від р. 1881 радник Ради державної) приймав у себе Шевченка і був близький приятель Чижова, Бібиков доводив 13/25 мая за № 21 шефу жандарів, що через те й Галаган «человек неблагонамеренный». Орлов відписав, що він не бачить «неблагонамеренности» в тому, що Галаган загарливо любить свій рідний край, одначе ж «проти українофілів буде ужито обережного і непомітного спостереження». Дійсне, 30 мая по наказу царя велено було київському і харківському генерал-губернаторам стежити, чи не лишилося у кого Шевченкових віршів і інших творів «баламутних»; а тим паче чи не живуть між українцями думки про колишню волю. Гетьманщину та про право на самостійне існовання України. Більш за все звертати увагу на тих українців, що займаються українською давниною, історією і літературою, і пильно братися, щоб в сій сфері знівечити всякі «надужиття», одначе чинити се обережно, непомітно і скількимога не роздратовувати українців («уроженцев Малороссии»). Див.: Рус[ский] арх[ив]. - 1892. - Кн. VII. - С. 346.
Коментар
Дійсне, 30 мая по наказу царя велено було київському і харківському генерал-губернаторам стежити... - Тарас Шевченко: Документи..., с. 134.
Попередня Наступна