(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845-1847), стор. 6]
Про сю подорож більш жодних звісток не маємо; а небавом стріваємо нашого поета в Миргородському повіті у приятеля його Лук’яновича. Тоді ото він написав у Миргороді прегарну свою містерію «Великий льох». Від Лук’яновича він через Лубни поспішив до Закревського в Пирятинський повіт. В Лубнах зустрівся з ним Чужбинський і запросив до себе в Ісківці 320. Мабуть, не вельми подобалося йому в Ісківцях, бо гостював він тут тільки два дні. Гостюючи у Чужбинського, він перечитав йому чимало своїх нових поетичних творів. «Предивні були твори у Шевченка», - каже Чужбинський. З великих творів його найбільш уподобав Чужбинський поему «Іван Гус» і містерію без назви. «В першій, - каже автор «Воспоминаний о Шевченке», - Тарас піднявся до свого апогею; містерія змістом своїм була слабіша за «Гуса», одначе ж і там Шевченко розсипав силу квіток української поезії».
Знаємо, що досі ще не знайдену поему «Іван Гус», або «Єретик» Шевченко присвятив Шафарикові; присвяту він датовав: 22 листопада 1845 р. в Переяславі; одначе з сього треба гадати тільки те, що присвята написана поетом пізніше, ніж поема. Містерією, про яку згадує Чужбинський, був, певна річ, ніщо більш, як «Великий льох», датований автором р. 1845 в Миргороді.
Вже з оцих двох творів Шевченка добре знати, як широко тоді розгорнувся світогляд художника-поета. Стоячи на грунті національному, Кобзар ширяє в сфері загальнолюдських ідей: волі, правди і братолюбія. Вболіваючи за минулою волею України, поет бачить, що й скрізь по світах: «кругом неправда та неволя, народ замучений мовчить»; бачить він своїм пророчим оком, як «чернець годований людською правдою торгує і рай у найми оддає», і переймається серце поета високогуманним бажанням: «щоб усі слов’яни стали добрими братами і синами сонця правди». Небавом, як будемо бачити, ідеалу поета тісно стає в межах слов’ян і він обіймає бажанням волі і правди усіх людей.
У Чужбинського була Тарасова «Тризна». Побачивши свою поему, Шевченко засміявся своїм симпатичним сміхом і спитав:
- Ти читав?
- Читав.
- І треба ж було мені вискочити з нею, наче той Пилип з конопель. Чому не писать, коли сверблять руки, а друкувать не годилось. Дехто хотів зачепить моє авторське самолюбство, але я й сам бачу: швець знай своє шевство, а у кравецтво не мішайсь. - І з сими словами кинув «Тризну» 321.
320 Воспоминания... - с. 13.
321 Ibidem, с. 13 і 14.
Попередня Наступна
Про сю подорож більш жодних звісток не маємо; а небавом стріваємо нашого поета в Миргородському повіті у приятеля його Лук’яновича. Тоді ото він написав у Миргороді прегарну свою містерію «Великий льох». Від Лук’яновича він через Лубни поспішив до Закревського в Пирятинський повіт. В Лубнах зустрівся з ним Чужбинський і запросив до себе в Ісківці 320. Мабуть, не вельми подобалося йому в Ісківцях, бо гостював він тут тільки два дні. Гостюючи у Чужбинського, він перечитав йому чимало своїх нових поетичних творів. «Предивні були твори у Шевченка», - каже Чужбинський. З великих творів його найбільш уподобав Чужбинський поему «Іван Гус» і містерію без назви. «В першій, - каже автор «Воспоминаний о Шевченке», - Тарас піднявся до свого апогею; містерія змістом своїм була слабіша за «Гуса», одначе ж і там Шевченко розсипав силу квіток української поезії».
Знаємо, що досі ще не знайдену поему «Іван Гус», або «Єретик» Шевченко присвятив Шафарикові; присвяту він датовав: 22 листопада 1845 р. в Переяславі; одначе з сього треба гадати тільки те, що присвята написана поетом пізніше, ніж поема. Містерією, про яку згадує Чужбинський, був, певна річ, ніщо більш, як «Великий льох», датований автором р. 1845 в Миргороді.
Вже з оцих двох творів Шевченка добре знати, як широко тоді розгорнувся світогляд художника-поета. Стоячи на грунті національному, Кобзар ширяє в сфері загальнолюдських ідей: волі, правди і братолюбія. Вболіваючи за минулою волею України, поет бачить, що й скрізь по світах: «кругом неправда та неволя, народ замучений мовчить»; бачить він своїм пророчим оком, як «чернець годований людською правдою торгує і рай у найми оддає», і переймається серце поета високогуманним бажанням: «щоб усі слов’яни стали добрими братами і синами сонця правди». Небавом, як будемо бачити, ідеалу поета тісно стає в межах слов’ян і він обіймає бажанням волі і правди усіх людей.
У Чужбинського була Тарасова «Тризна». Побачивши свою поему, Шевченко засміявся своїм симпатичним сміхом і спитав:
- Ти читав?
- Читав.
- І треба ж було мені вискочити з нею, наче той Пилип з конопель. Чому не писать, коли сверблять руки, а друкувать не годилось. Дехто хотів зачепить моє авторське самолюбство, але я й сам бачу: швець знай своє шевство, а у кравецтво не мішайсь. - І з сими словами кинув «Тризну» 321.
320 Воспоминания... - с. 13.
321 Ibidem, с. 13 і 14.
Попередня Наступна