(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування на Україні (1845-1847), стор. 1]
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
під час перебування на Україні
(1845 - 1847)
І
В 24 день березіля р. 1845 Шевченко рушив з Петербурга на Україну 305. По дорозі спинився в Москві; бачився тут з своїми приятелями професором Бодянським, артистом Михайлом Щепкіним 306 і з іншими. Щепкін був «світлим, свіжим, бадьорим, добрим». В Москві був недовго - виїхав в кінці березіля; їхав почтовими кіньми гостинцем через Тулу, Орел на Глухів. Хоча з Москви до Орла тільки три сотні верст, але поет каже, що він їхав би то три тижні і в дорозі набрався великого лиха. Звісно, навесні; вода і болото пойняли шлях, кілька разів віз перекидався і поет мусив купатися в калюжах, падаючи з воза. Харчі, яких набрав з Москви на дорогу, теж падали кільки разів з воза, попсовалися; Тарас мусив повикидати їх, а через те довелося, як каже він, подорожувати «на харчах святого Антонія». В Тулі, коли він сидів в готелі, якийсь чоловік приніс до його продавати рушницю і заправив за неї три карбованці. Тарас, не роздивляючись рушниці, купив її за карбованця. Доїхавши до Орла і зраховавши свої гроші, Тарас побачив, що з тієї сотні карбованців, з якою він виїхав з Москви, у його лишилося ледві 2½ карбованці. Значить, далі їхати почтовими кіньми ні з чим вже було; а проте він з тих 2½ карбованців купив собі ще «гармонійку» за карбованця.
Тоді поєднав якогось фурмана Єрмолая і поїхав далі на Глухів, умовившись, що гроші заплатить, приїхавши. На якомусь заїзді, вже біля Есмані, коли стали вони, щоб погодовати коней, ні у фурмана, ні у Шевченка нічим було заплатити за сіно. Тарас імкнув, що отут-то і здасться ота придбана їм у Тулі нікчемна рушниця; він сподівався лишити її господареві заїзду в застанову, доки, приїхавши на хутір до свого знайомого Віктора Олександровича, пришле гроші. Тим часом, доки коні їли, Тарас заходився вчити господарську дівчину грати на гармонійці. Наука пішла добре; гармонійка подобалася господареві заїзду Омелькові Туману, а коли заграла на неї Олена, старий Туман спитав Тараса:
- Чи не продасть він тієї музики?
- Продати я її не продам, а коли хоче Олена, я їй подарую; а ти, діду, купи у мене рушницю.
Дід огледів рушницю і мовив: «На чорта мені ваша тульська рушниця, коли я і стреляти не вмію».
Мусив Тарас признатися, яке у його безгрошів’я. Дід усміхнувся і мовив: «Ну, Олено! Музика наша, неси її в хату». Таким чином поквітовали за сіно і Тарас поїхав далі на хутір до свого приятеля, що жив верстов за дві до Глухова.
Се було в суботу перед Великоднем 307 (значить, 14 квітня).
305 Зоря. - 1894. - Ч. 5; Поэмы и повести... - С. 364 - і далі.
306 Кобзар. - Т. III. - Записки... - С. 45. - [Запис від 4 лип. 1857].
307 [Поэмы и повести (Капитанша)... - С. 378].
Коментар
В 24 день березіля р. 1845 Шевченко рушив з Петербурга на Україну. - П. Жур за хронікою у «Прибавлениях» до газети «Санкт-Петербургские ведомости» від 27 березня 1845 р., де між вибулими 25 березня зі столиці значився відставний майор Лук’янович, точно встановив дату виїзду Шевченка, який їхав разом з О. А. Лук’яновичем через Москву, Орел, Кроми, Есмань, Глухів, Кролевець, Батурин, Миргород у маєток Лук’яновича - с. Марійське; на Великодніх святах був у Яготині - 15 - 17 квітня 1845 р. (Жур П. В. Дума про Огонь. К., 1985. - С. 24 - 48). О. Кониський надто звірився на художній опис подорожі на Україну, зроблений Шевченком у повісті «Капитанша».
...він ще до Великодніх свят приїхав до Києва... - П. Жур аргументовано довів, що Шевченко прибув до Києва не пізніше 22 квітня, вже після свят (П. Жур. Дума про Огонь, с. 48 - 60). За спогадами родичів поета, він знову відвідав Кирилівку; про це непрямо свідчить і запис в альбомі 1845 р.: «Отец Иеремия Обидовский, протоиерей села Лузановки Черкасского уезда» (VII. - № 210; Т. Г. Шевченко: Біографія, 1984, с. 128), тобто він незаперечно побував на рідній Черкащині. Далі, як вважає П. Жур, він через Київ перебрався на Лівобережжя й вирушив на Полтавщину, - спершу в Прилуки, розшукуючи археологічні пам’ятки й описуючи їх - за завданням Археографічної комісії, хоч офіційно його оформлено співробітником у грудні 1845 р. Першою такою пам’яткою був Густинський монастир, де у січні 1845 р. поховано батька В. Рєпніної - князя М. Г. Рєпніна-Волконського, якого поет шанував і любив.
Попередня Наступна
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
під час перебування на Україні
(1845 - 1847)
І
В 24 день березіля р. 1845 Шевченко рушив з Петербурга на Україну 305. По дорозі спинився в Москві; бачився тут з своїми приятелями професором Бодянським, артистом Михайлом Щепкіним 306 і з іншими. Щепкін був «світлим, свіжим, бадьорим, добрим». В Москві був недовго - виїхав в кінці березіля; їхав почтовими кіньми гостинцем через Тулу, Орел на Глухів. Хоча з Москви до Орла тільки три сотні верст, але поет каже, що він їхав би то три тижні і в дорозі набрався великого лиха. Звісно, навесні; вода і болото пойняли шлях, кілька разів віз перекидався і поет мусив купатися в калюжах, падаючи з воза. Харчі, яких набрав з Москви на дорогу, теж падали кільки разів з воза, попсовалися; Тарас мусив повикидати їх, а через те довелося, як каже він, подорожувати «на харчах святого Антонія». В Тулі, коли він сидів в готелі, якийсь чоловік приніс до його продавати рушницю і заправив за неї три карбованці. Тарас, не роздивляючись рушниці, купив її за карбованця. Доїхавши до Орла і зраховавши свої гроші, Тарас побачив, що з тієї сотні карбованців, з якою він виїхав з Москви, у його лишилося ледві 2½ карбованці. Значить, далі їхати почтовими кіньми ні з чим вже було; а проте він з тих 2½ карбованців купив собі ще «гармонійку» за карбованця.
Тоді поєднав якогось фурмана Єрмолая і поїхав далі на Глухів, умовившись, що гроші заплатить, приїхавши. На якомусь заїзді, вже біля Есмані, коли стали вони, щоб погодовати коней, ні у фурмана, ні у Шевченка нічим було заплатити за сіно. Тарас імкнув, що отут-то і здасться ота придбана їм у Тулі нікчемна рушниця; він сподівався лишити її господареві заїзду в застанову, доки, приїхавши на хутір до свого знайомого Віктора Олександровича, пришле гроші. Тим часом, доки коні їли, Тарас заходився вчити господарську дівчину грати на гармонійці. Наука пішла добре; гармонійка подобалася господареві заїзду Омелькові Туману, а коли заграла на неї Олена, старий Туман спитав Тараса:
- Чи не продасть він тієї музики?
- Продати я її не продам, а коли хоче Олена, я їй подарую; а ти, діду, купи у мене рушницю.
Дід огледів рушницю і мовив: «На чорта мені ваша тульська рушниця, коли я і стреляти не вмію».
Мусив Тарас признатися, яке у його безгрошів’я. Дід усміхнувся і мовив: «Ну, Олено! Музика наша, неси її в хату». Таким чином поквітовали за сіно і Тарас поїхав далі на хутір до свого приятеля, що жив верстов за дві до Глухова.
Се було в суботу перед Великоднем 307 (значить, 14 квітня).
305 Зоря. - 1894. - Ч. 5; Поэмы и повести... - С. 364 - і далі.
306 Кобзар. - Т. III. - Записки... - С. 45. - [Запис від 4 лип. 1857].
307 [Поэмы и повести (Капитанша)... - С. 378].
Коментар
В 24 день березіля р. 1845 Шевченко рушив з Петербурга на Україну. - П. Жур за хронікою у «Прибавлениях» до газети «Санкт-Петербургские ведомости» від 27 березня 1845 р., де між вибулими 25 березня зі столиці значився відставний майор Лук’янович, точно встановив дату виїзду Шевченка, який їхав разом з О. А. Лук’яновичем через Москву, Орел, Кроми, Есмань, Глухів, Кролевець, Батурин, Миргород у маєток Лук’яновича - с. Марійське; на Великодніх святах був у Яготині - 15 - 17 квітня 1845 р. (Жур П. В. Дума про Огонь. К., 1985. - С. 24 - 48). О. Кониський надто звірився на художній опис подорожі на Україну, зроблений Шевченком у повісті «Капитанша».
...він ще до Великодніх свят приїхав до Києва... - П. Жур аргументовано довів, що Шевченко прибув до Києва не пізніше 22 квітня, вже після свят (П. Жур. Дума про Огонь, с. 48 - 60). За спогадами родичів поета, він знову відвідав Кирилівку; про це непрямо свідчить і запис в альбомі 1845 р.: «Отец Иеремия Обидовский, протоиерей села Лузановки Черкасского уезда» (VII. - № 210; Т. Г. Шевченко: Біографія, 1984, с. 128), тобто він незаперечно побував на рідній Черкащині. Далі, як вважає П. Жур, він через Київ перебрався на Лівобережжя й вирушив на Полтавщину, - спершу в Прилуки, розшукуючи археологічні пам’ятки й описуючи їх - за завданням Археографічної комісії, хоч офіційно його оформлено співробітником у грудні 1845 р. Першою такою пам’яткою був Густинський монастир, де у січні 1845 р. поховано батька В. Рєпніної - князя М. Г. Рєпніна-Волконського, якого поет шанував і любив.
Попередня Наступна