CrimethInc. Ex-Worker’s Collective. Приєднуйтесь до Опору - Закохуйтесь!
Закохатись означає здійснити найрадикальнішу революційну дію, акт опору сьогоднішньому нудному, обмежувальному в соціальному плані, культурно консервативному світу, що дедалі більше втрачає людську подобу. Кохання змінює світ. Там, де закохана людина раніше нудьгувала, тепер вона охоплюється пристрастю. Там, де її вчинки колись сковував зобов’язальний етикет, тепер вона діє самовпевнено, усвідомлюючи власні права. Світ, що колись видавався пустим та надокучливим, тепер набуває змісту, наповнюється ризиками та винагородами, величністю та небезпекою. Життя для закоханої людини є дарунком, пригодою з найвищими ставками; кожна мить є незабутньою, від кожної миті серце вискакує з грудей через усвідомлення її швидкоплинної краси. Коли хтось закохується, він/ вона, що колись був дезорієнтованим, відчував відчуження та сум’яття, тепер твердо знає, чого прагне. Раптово його існування набуває сенсу для нього самого, раптово воно стає дорогим, навіть уславленим та ґречним. Палка пристрасть є протиотрутою, що вилікує найгірші випадки розчарування та покірної слухняності.
Кохання робить можливим таке об’єднання особистостей, що приноситиме у світ сенс - воно спонукає їх полишити свої мушлі та ризикнути бути чесними із собою та разом діяти спонтанно, спробувати пізнати один одного у спільній дії, що є найґрунтовнішим способом пізнання. Відтак кохання дозволяє закоханим по-справжньому піклуватися одне про одного, а не так, як це відбувається під дулом християнської доктрини. Але в той самий час такі дії висмикують закоханого з рутини щоденного життя та відділяють від інших людей. Він почуватиметься на сотні кілометрів віддалений від людського натовпу, і житиме так, наче його життя та світ цілком відрізняється від їхніх життів та світу.
В цьому сенсі кохання має підривну силу, оскільки наражає на небезпеку встановлений порядок сучасного життя. Нудні ритуали робочого дня та виробництва, соціалізований етикет більше не значитиме нічого для того, хто покохав, бо ж тепер є важливіші за відносну інертність та поважність традицій сили, що рухають його життя. Маркетингові стратегії, покликані занурювати людей у апатію та незахищеність для того, що продавати їх непотрібні товари і підтримувати таким чином на плаву економіку, більше не діятимуть на нього. Розваги створені для пасивного споживання, що покладаються на спустошеність та цинізм глядача, більше не цікавитимуть таку людину.
В сучасному світі - діловому та приватному - для пристрасних, романтичних коханців немає місця. Оскільки вони можуть збагнути, що гайнути автостопом на Аляску (чи, скажімо, Конотоп - пер.) разом з дорогою половиною, або ж сидіти у парку і милуватися плином хмар, вартує більш, ніж сохнути над кваліфікаційними іспитами чи продавати нерухомість, і якщо вони вирішать, що так і є, то матимуть хоробрість втілити це в життя, а ні мучити себе нереалізованими бажаннями. Вони знають, що проникнення на цвинтар (мой мосх! - пер.) та кохання там під сяйвом зірок зробить цю ніч унікальною, і вона запам’ятається назавжди, у порівнянні з тим, щоб провести її на дивані поряд з телевізором. Тож кохання становить загрозу нашій споживацькій економіці, що залежить від нескінченого процесу закупівель та роботи, яка, в свою чергу, і створює нескінченний потік товарі, які „слід” придбати.
Так само кохання загрожує і нашій політичній системі, оскільки важко переконати людину, яка має пережити тисячі ситуацій у особистих стосунках, змагатися та помирати за такі абстракції, як держава”. З тих самих причин, закоханого навіть складно буде змусити просто сплатити податки. Кохання становить загрозу усім видам культури, оскільки, коли людина набуває мудрості та хоробрості у справжньому коханні, вона більше не буде стримуватися традиціями та звичаями, що не відповідають тим почуттям, які скерують його життя.
Кохання загрожує всьому нашому суспільству. Почуття пристрасного кохання невідоме і викликає жах у буржуазії, оскільки несе небезпеку необхідній для буржуа стабільності та лицемірству. Кохання не дозволяє брехати, вводити в оману, бути фальшивим, навіть ввічлива напівправда є йому чужою, воно безсоромно оголює емоції та відкриває всі секрети, які одомашнені чоловіки та жінки не можуть витримувати. Ваші емоційні та сексуальні реакції не можуть бути брехливими; ситуації та ідеї будуть захоплювати або відштовхувати вас, хочете ви цього чи - ні, є це ввічливим чи нахабним, розсудливим чи безрозсудним. В сьогоднішньому суспільстві людина не може одночасно бути коханкою або коханцем та (о, жах!) відповідальною, поважною персоною, бо кохання штовхатиме вас робити речі, що не є „відповідальними” або „шанованими”. Справжнє кохання невідповідальне, не репресивне, бунтівне, зневажливе до боягузтва, небезпечне для закоханого та всіх, хто оточує його, оскільки це чуття кориться одному володарю (передають хлопці куті меду, але в ліриці можна - пер.): пристрасті, що змушує швидше битися людські серця. Воно зневажає все інше, чи то чуття самозбереження, покірності або сорому. Кохання штовхає жінок та чоловіків до героїзму. І до антигероїзму також, до беззахисних дій, які не потребують захисту того, хто кохає.
Бо коханці говорять на мові іншої у порівнянні з буржуа моралі та емоцій. Середньостатистичний буржуа не має необорних, світопотрясних, розпечених мов вогонь бажань. Нажаль, все, що він має, є почуттям мовчазного відчаю, який народжується через те, що така людина все своє життя прямує до цілей, що визначили за нього інші: родина, вчителі, роботодавці, нація та культура. І в цій гонитві буржуа навіть неспроможний уявити, які потреби та бажання він міг би вибрати сам і назвати власними. Позбавлений внутрішнього вогню прагнень, що освітлюють йому дорогу, буржуа немає критеріїв, за якими він міг би визначати, що є добрим, а що поганим для нього самого, а не для інших. Відтак він змушений приймати та підлаштовувати себе під певні догми та доктрини, що скеровують його у житті. На ринку ж ідей існує велика кількість типів моралі, та жодна з них не стає матеріальною, бо людина, що мала б їх вибирати, розгублена і не знає, що робити із власним життям. Скільки чоловіків та жінок так і не збагнувши, що у них була можливість вибирати власну долю, марнують своє життя на порожні думки та дії, узгоджені з законами, яких їх навчили, переважно через те, що просто більше не мають й гадки, що їм робити самим! Закохана людина не потребує попередньо сформованих принципів для спрямування власних дій; її прагнення визначають, що саме для неї є добрим, а що - поганим, оскільки її життєвий шлях скеровує серце. Вона бачить у світі красу та смисл, оскільки це є саме тими кольорами, якими вона хоче цей світ, свій світ, забарвити. Вона не потребує догм, моральних систем, наказів та імперативів, оскільки знає, що робити без інструкцій.
Тому вона несе відчутну загрозу нашому суспільству. Що буде, як кожен вирішував би, що є добрим, а що поганим особисто для нього, не звертаючи уваги на конвенційні моральні принципи? Що буде, як кожен робив би все, що йому заманеться, з хоробрістю зустрічаючи всі наслідки власних дій? Що буде, як кожен з нас боявся б бути позбавленим кохання, животіти у мертвій монотонності більше, ніж вони (певно, буржуа - пер.) бояться ризикувати, залишитись голодними, замерзлими чи наражатися на небезпеку? Що буде, як кожен відкине „відповідальність” та „здоровий глузд” і насмілиться поринути у свої найзухваліші мрії, піти ва-банк і жити кожен день так, наче він останній? Подумайте, на що тоді б перетворився світ?! Певна річ, він би був цілком відмінним від теперішнього світу - і є банальністю вказувати на те, що саме тому „перші люди” цього суспільства, одночасні володарі та раби статус кво, так бояться змін.
І тому, попри стереотипні образи, які використовують медіа для того, щоб продавати зубну пасту чи весільні подорожі, справжнє пристрасне кохання є річчю, яку наша культура дуже не схвалює. У нас засуджують за те, що „вас підхопив бурхливий потік емоцій”; навпаки ми маємо постійно пильнувати, якби не дати волі нашому серцю і не зійти за ним на манівці. Замість того, щоб плекати в собі мужність зустрітися обличчям до обличчя з ризиками від дій, до яких нас закликає серце, нам рекомендують не ризикувати зовсім, бути „обачливими”. А кохання стає регульованим. Чоловік не має закохуватися у чоловіка, жінка - у жінку, люди з різним кольором шкіри не мають кохати один одного; якщо щось подібне стається одразу ж втручаються середньостатистичні фанатики „нормального”, які утворюють перший лінію атаки сучасної західної культури, спрямовану проти „індивідуального”. Чоловіки та жінки, що вже вступили у стосунки цивільного/ релігійного шлюбу, не можуть закохатися в когось за його межами, навіть якщо їхнє кохання до свого партнера згасло. Кохання, таке, яке ми його знаємо сьогодні, є скрупульозно розписаним та попередньо організованим ритуалом, чимось на зразок кінопоказів у вихідні дні, що наповнює кишені власників індустрії розваг, і, разом з тим, не перешкоджає робітникам вчасно з’являтися до офісів і бути готовими цілий день відповідати одне й те саме на телефонні дзвінки. Таке регульоване, комерціалізоване „кохання” і близько несхоже на пристрасне, палке почуття, полум’я якого охоплює по-справжньому закоханого. Всі ці обмеження, правила та норми душать справжнє кохання, бо ж воно є дикою квіткою, що ніколи не розквітає у спеціально приготованих для неї горщиках, а, навпаки, випускає квіт там, де цього ніхто не очікував.
Ми маємо боротися проти культурних обмежень, що можуть покалічити або задушити наші прагнення. Оскільки саме кохання надає сенсу нашому існуванню, саме прагнення наповнює смислом наше життя і допомагає збагнути мету, до якої ми прямуємо. Без цих почуттів ми не маємо іншого способу визначити, як прожити власні життя, окрім як підкоритися якійсь владі, якомусь божеству, пану чи доктрині, що „навчить” нас, що і як робити, але лишаючи нас задоволення від дії, яке дає самовизначення. Тож закохуйтесь сьогодні, у чоловіків, жінок, власні честолюбні замисли та себе самих…Закохуйтесь у життя!
Хтось може сказати, що це смішно закликати інших закохуватися; людина ж або закохується, або - ні, цей вибір неможливо зробити свідомо. Емоції не слідують інструкціям розуму. Але оточення, в якому ми змушені проживати своє життя, чинить величезний вплив на наші емоції, і ми можемо приймати раціональні рішення, які впливатимуть на це середовище. Цілком можливо цілеспрямовано діяти заради того, щоб змінити середовище, що вороже ставиться до кохання, на те, що буде заохочувати до нього. Нашим завданням є змоделювати світ, в якому живемо, так, щоб він став світом, в якому люди можуть і будуть закохуватись, а відтак завдання полягає у переробленні людей таким чином, щоб ми були готові до „революції”, про яку багато говориться на цих сторінках - і так ми зможемо віднайти смисл та радість наших життів.
Що буде, як кожен вирішував би, що є добрим, а що поганим особисто для нього, не звертаючи уваги на конвенційні, узгоджені до нього моральні принципи? Що буде, як кожен робив би все, що йому заманеться, з хоробрістю зустрічаючи всі наслідки власних дій? Що буде, як кожен з нас боявся б бути позбавленим кохання, животіти у мертвій монотонності більше, ніж вони бояться ризикувати, залишитись голодними, замерзлими чи наражатися на небезпеку? Що буде, як кожен відкине „відповідальність” та „здоровий глузд” і насмілиться поринути у свої найзухваліші мрії, піти ва-банк і жити кожен день так, наче він останній? Подумайте, на що тоді б перетворився світ?!
З книги „Дні війни, ночі кохання” http://crimethinc.com/texts/days/
Про CrimethInc. http://en.wikipedia.org/wiki/CrimethInc
Для прихильників „цієї справи” (в смислі - почитати) http://diversion.test-machine.com/amebix.html і також
“Что плохого в капитализме?” www.375crew.org/articles/pdf/capitalism.pdf
Кохання робить можливим таке об’єднання особистостей, що приноситиме у світ сенс - воно спонукає їх полишити свої мушлі та ризикнути бути чесними із собою та разом діяти спонтанно, спробувати пізнати один одного у спільній дії, що є найґрунтовнішим способом пізнання. Відтак кохання дозволяє закоханим по-справжньому піклуватися одне про одного, а не так, як це відбувається під дулом християнської доктрини. Але в той самий час такі дії висмикують закоханого з рутини щоденного життя та відділяють від інших людей. Він почуватиметься на сотні кілометрів віддалений від людського натовпу, і житиме так, наче його життя та світ цілком відрізняється від їхніх життів та світу.
В цьому сенсі кохання має підривну силу, оскільки наражає на небезпеку встановлений порядок сучасного життя. Нудні ритуали робочого дня та виробництва, соціалізований етикет більше не значитиме нічого для того, хто покохав, бо ж тепер є важливіші за відносну інертність та поважність традицій сили, що рухають його життя. Маркетингові стратегії, покликані занурювати людей у апатію та незахищеність для того, що продавати їх непотрібні товари і підтримувати таким чином на плаву економіку, більше не діятимуть на нього. Розваги створені для пасивного споживання, що покладаються на спустошеність та цинізм глядача, більше не цікавитимуть таку людину.
В сучасному світі - діловому та приватному - для пристрасних, романтичних коханців немає місця. Оскільки вони можуть збагнути, що гайнути автостопом на Аляску (чи, скажімо, Конотоп - пер.) разом з дорогою половиною, або ж сидіти у парку і милуватися плином хмар, вартує більш, ніж сохнути над кваліфікаційними іспитами чи продавати нерухомість, і якщо вони вирішать, що так і є, то матимуть хоробрість втілити це в життя, а ні мучити себе нереалізованими бажаннями. Вони знають, що проникнення на цвинтар (мой мосх! - пер.) та кохання там під сяйвом зірок зробить цю ніч унікальною, і вона запам’ятається назавжди, у порівнянні з тим, щоб провести її на дивані поряд з телевізором. Тож кохання становить загрозу нашій споживацькій економіці, що залежить від нескінченого процесу закупівель та роботи, яка, в свою чергу, і створює нескінченний потік товарі, які „слід” придбати.
Так само кохання загрожує і нашій політичній системі, оскільки важко переконати людину, яка має пережити тисячі ситуацій у особистих стосунках, змагатися та помирати за такі абстракції, як держава”. З тих самих причин, закоханого навіть складно буде змусити просто сплатити податки. Кохання становить загрозу усім видам культури, оскільки, коли людина набуває мудрості та хоробрості у справжньому коханні, вона більше не буде стримуватися традиціями та звичаями, що не відповідають тим почуттям, які скерують його життя.
Кохання загрожує всьому нашому суспільству. Почуття пристрасного кохання невідоме і викликає жах у буржуазії, оскільки несе небезпеку необхідній для буржуа стабільності та лицемірству. Кохання не дозволяє брехати, вводити в оману, бути фальшивим, навіть ввічлива напівправда є йому чужою, воно безсоромно оголює емоції та відкриває всі секрети, які одомашнені чоловіки та жінки не можуть витримувати. Ваші емоційні та сексуальні реакції не можуть бути брехливими; ситуації та ідеї будуть захоплювати або відштовхувати вас, хочете ви цього чи - ні, є це ввічливим чи нахабним, розсудливим чи безрозсудним. В сьогоднішньому суспільстві людина не може одночасно бути коханкою або коханцем та (о, жах!) відповідальною, поважною персоною, бо кохання штовхатиме вас робити речі, що не є „відповідальними” або „шанованими”. Справжнє кохання невідповідальне, не репресивне, бунтівне, зневажливе до боягузтва, небезпечне для закоханого та всіх, хто оточує його, оскільки це чуття кориться одному володарю (передають хлопці куті меду, але в ліриці можна - пер.): пристрасті, що змушує швидше битися людські серця. Воно зневажає все інше, чи то чуття самозбереження, покірності або сорому. Кохання штовхає жінок та чоловіків до героїзму. І до антигероїзму також, до беззахисних дій, які не потребують захисту того, хто кохає.
Бо коханці говорять на мові іншої у порівнянні з буржуа моралі та емоцій. Середньостатистичний буржуа не має необорних, світопотрясних, розпечених мов вогонь бажань. Нажаль, все, що він має, є почуттям мовчазного відчаю, який народжується через те, що така людина все своє життя прямує до цілей, що визначили за нього інші: родина, вчителі, роботодавці, нація та культура. І в цій гонитві буржуа навіть неспроможний уявити, які потреби та бажання він міг би вибрати сам і назвати власними. Позбавлений внутрішнього вогню прагнень, що освітлюють йому дорогу, буржуа немає критеріїв, за якими він міг би визначати, що є добрим, а що поганим для нього самого, а не для інших. Відтак він змушений приймати та підлаштовувати себе під певні догми та доктрини, що скеровують його у житті. На ринку ж ідей існує велика кількість типів моралі, та жодна з них не стає матеріальною, бо людина, що мала б їх вибирати, розгублена і не знає, що робити із власним життям. Скільки чоловіків та жінок так і не збагнувши, що у них була можливість вибирати власну долю, марнують своє життя на порожні думки та дії, узгоджені з законами, яких їх навчили, переважно через те, що просто більше не мають й гадки, що їм робити самим! Закохана людина не потребує попередньо сформованих принципів для спрямування власних дій; її прагнення визначають, що саме для неї є добрим, а що - поганим, оскільки її життєвий шлях скеровує серце. Вона бачить у світі красу та смисл, оскільки це є саме тими кольорами, якими вона хоче цей світ, свій світ, забарвити. Вона не потребує догм, моральних систем, наказів та імперативів, оскільки знає, що робити без інструкцій.
Тому вона несе відчутну загрозу нашому суспільству. Що буде, як кожен вирішував би, що є добрим, а що поганим особисто для нього, не звертаючи уваги на конвенційні моральні принципи? Що буде, як кожен робив би все, що йому заманеться, з хоробрістю зустрічаючи всі наслідки власних дій? Що буде, як кожен з нас боявся б бути позбавленим кохання, животіти у мертвій монотонності більше, ніж вони (певно, буржуа - пер.) бояться ризикувати, залишитись голодними, замерзлими чи наражатися на небезпеку? Що буде, як кожен відкине „відповідальність” та „здоровий глузд” і насмілиться поринути у свої найзухваліші мрії, піти ва-банк і жити кожен день так, наче він останній? Подумайте, на що тоді б перетворився світ?! Певна річ, він би був цілком відмінним від теперішнього світу - і є банальністю вказувати на те, що саме тому „перші люди” цього суспільства, одночасні володарі та раби статус кво, так бояться змін.
І тому, попри стереотипні образи, які використовують медіа для того, щоб продавати зубну пасту чи весільні подорожі, справжнє пристрасне кохання є річчю, яку наша культура дуже не схвалює. У нас засуджують за те, що „вас підхопив бурхливий потік емоцій”; навпаки ми маємо постійно пильнувати, якби не дати волі нашому серцю і не зійти за ним на манівці. Замість того, щоб плекати в собі мужність зустрітися обличчям до обличчя з ризиками від дій, до яких нас закликає серце, нам рекомендують не ризикувати зовсім, бути „обачливими”. А кохання стає регульованим. Чоловік не має закохуватися у чоловіка, жінка - у жінку, люди з різним кольором шкіри не мають кохати один одного; якщо щось подібне стається одразу ж втручаються середньостатистичні фанатики „нормального”, які утворюють перший лінію атаки сучасної західної культури, спрямовану проти „індивідуального”. Чоловіки та жінки, що вже вступили у стосунки цивільного/ релігійного шлюбу, не можуть закохатися в когось за його межами, навіть якщо їхнє кохання до свого партнера згасло. Кохання, таке, яке ми його знаємо сьогодні, є скрупульозно розписаним та попередньо організованим ритуалом, чимось на зразок кінопоказів у вихідні дні, що наповнює кишені власників індустрії розваг, і, разом з тим, не перешкоджає робітникам вчасно з’являтися до офісів і бути готовими цілий день відповідати одне й те саме на телефонні дзвінки. Таке регульоване, комерціалізоване „кохання” і близько несхоже на пристрасне, палке почуття, полум’я якого охоплює по-справжньому закоханого. Всі ці обмеження, правила та норми душать справжнє кохання, бо ж воно є дикою квіткою, що ніколи не розквітає у спеціально приготованих для неї горщиках, а, навпаки, випускає квіт там, де цього ніхто не очікував.
Ми маємо боротися проти культурних обмежень, що можуть покалічити або задушити наші прагнення. Оскільки саме кохання надає сенсу нашому існуванню, саме прагнення наповнює смислом наше життя і допомагає збагнути мету, до якої ми прямуємо. Без цих почуттів ми не маємо іншого способу визначити, як прожити власні життя, окрім як підкоритися якійсь владі, якомусь божеству, пану чи доктрині, що „навчить” нас, що і як робити, але лишаючи нас задоволення від дії, яке дає самовизначення. Тож закохуйтесь сьогодні, у чоловіків, жінок, власні честолюбні замисли та себе самих…Закохуйтесь у життя!
Хтось може сказати, що це смішно закликати інших закохуватися; людина ж або закохується, або - ні, цей вибір неможливо зробити свідомо. Емоції не слідують інструкціям розуму. Але оточення, в якому ми змушені проживати своє життя, чинить величезний вплив на наші емоції, і ми можемо приймати раціональні рішення, які впливатимуть на це середовище. Цілком можливо цілеспрямовано діяти заради того, щоб змінити середовище, що вороже ставиться до кохання, на те, що буде заохочувати до нього. Нашим завданням є змоделювати світ, в якому живемо, так, щоб він став світом, в якому люди можуть і будуть закохуватись, а відтак завдання полягає у переробленні людей таким чином, щоб ми були готові до „революції”, про яку багато говориться на цих сторінках - і так ми зможемо віднайти смисл та радість наших життів.
Що буде, як кожен вирішував би, що є добрим, а що поганим особисто для нього, не звертаючи уваги на конвенційні, узгоджені до нього моральні принципи? Що буде, як кожен робив би все, що йому заманеться, з хоробрістю зустрічаючи всі наслідки власних дій? Що буде, як кожен з нас боявся б бути позбавленим кохання, животіти у мертвій монотонності більше, ніж вони бояться ризикувати, залишитись голодними, замерзлими чи наражатися на небезпеку? Що буде, як кожен відкине „відповідальність” та „здоровий глузд” і насмілиться поринути у свої найзухваліші мрії, піти ва-банк і жити кожен день так, наче він останній? Подумайте, на що тоді б перетворився світ?!
З книги „Дні війни, ночі кохання” http://crimethinc.com/texts/days/
Про CrimethInc. http://en.wikipedia.org/wiki/CrimethInc
Для прихильників „цієї справи” (в смислі - почитати) http://diversion.test-machine.com/amebix.html і також
“Что плохого в капитализме?” www.375crew.org/articles/pdf/capitalism.pdf