Поділ східнослов’янських говірок VII-XIV ст.
Мабуть, всім добре відомо, що діалектне членування східнослов’янської території аж до XV ст. практично не збігалося з поділом на національні мови. Кожна з трьох сучасних мов - українська, білоруська та російська - утворилася в результаті пізнішого перегрупування говорів з різних діалектних груп. Існування таких діалектних груп було відомо давно, але вони розглядалися (з різних причин, у тому числі ідеологічних) переважно як похідні від гіпотетичної єдиної прасхіднослов’янської мови. Так, Шахматов, вплив робіт якого відчувається і досі, зі «спільноруської» мови виводив три діалекти - південноруский, східноруський та північноруський. Перші два розділилися між українською та білоруською, а другий та останній стали основою мови російської. Дурново, беручи до уваги сучасний поділ, додавав у схему четвертий діалект - західноруський; за цією схемою тільки російська складалася з двох давніх діалектів. Найпростішу схему відстоювали Лєр-Сплавінський та Трубецькой; вони вважали, що з проторуської мови виділилося лише два діалекти - північний та південний, а з останнього виділилися як українська з білоруською, так і південноросійські говори.
Інші дослідники (з різних причин, у тому числі ідеологічних) відстоюють другу точку зору на діалектне членування, вважаючи, що кожна з діалектних груп не походить одна від одної, а отже не походять з єдиної прасхіднослов’янської мови. Їх можна звести до спільної прамови тільки на загальнослов’янському рівні. До цього погляду природно приєднуються ті, хто вбачає причиною появи діалектів дослов’янський субстрат.
Дослідження новгородського діалекту за берестяними грамотами стало підтвердженням другого погляду - поділ на діалекти виявився давніший від самих мов, які таким чином з’явилися у результаті конвергенції, зближення генетично різних діалектів. Мало того, деякі первісні діалектні групи були «розірвані» у процесі складання сучасних мов вже у писемний період.
На наступній карті-схемі зображено приблизну географію східнослов’янських говірок за Шевельовим, з певними уточненнями Векслера (*).
Діалектні групи: (1) галицько-подільська, (2) київсько-поліська, (3) полоцько-рязанська, (4) новгородсько-суздальська.
Треба зробити деякі пояснення. Оскільки процес утворення південно-західних (1-2) наріч припадає на VI-VII ст., а північно-східних (3-4) на VIII-X ст., задля наочності на одній мапі довелось суттєво змішати часові пласти. Для зручності також довелось позначити міста, поява яких відноситься до пізнішого періоду. Також нанесено назви слов’янських та інших племінних об’єднань; назви багатьох з них зникають зі сторінок літописів вже X-XI ст. На карті заштриховано давньопсковський (північнокривицький) діалект, який у процесі політичного об’єднання Новгородської волості увійшов до давньоновгородського діалекту і вже у цей період поповнив новгородсько-суздальську діалектну групу. Стрілки вказують на напрям взаємодії, яка змінювала географію говірок у зазначений період, відділяючи не відмічену муромо-рязанську область од полоцько-смоленської.
(*) Схема Шевельова поділяє північні діалектні групи дещо інакше: на новгородсько-тверську, муромо-рязанську та полоцько-смоленську.
Інші дослідники (з різних причин, у тому числі ідеологічних) відстоюють другу точку зору на діалектне членування, вважаючи, що кожна з діалектних груп не походить одна від одної, а отже не походять з єдиної прасхіднослов’янської мови. Їх можна звести до спільної прамови тільки на загальнослов’янському рівні. До цього погляду природно приєднуються ті, хто вбачає причиною появи діалектів дослов’янський субстрат.
Дослідження новгородського діалекту за берестяними грамотами стало підтвердженням другого погляду - поділ на діалекти виявився давніший від самих мов, які таким чином з’явилися у результаті конвергенції, зближення генетично різних діалектів. Мало того, деякі первісні діалектні групи були «розірвані» у процесі складання сучасних мов вже у писемний період.
На наступній карті-схемі зображено приблизну географію східнослов’янських говірок за Шевельовим, з певними уточненнями Векслера (*).
Діалектні групи: (1) галицько-подільська, (2) київсько-поліська, (3) полоцько-рязанська, (4) новгородсько-суздальська.
Треба зробити деякі пояснення. Оскільки процес утворення південно-західних (1-2) наріч припадає на VI-VII ст., а північно-східних (3-4) на VIII-X ст., задля наочності на одній мапі довелось суттєво змішати часові пласти. Для зручності також довелось позначити міста, поява яких відноситься до пізнішого періоду. Також нанесено назви слов’янських та інших племінних об’єднань; назви багатьох з них зникають зі сторінок літописів вже X-XI ст. На карті заштриховано давньопсковський (північнокривицький) діалект, який у процесі політичного об’єднання Новгородської волості увійшов до давньоновгородського діалекту і вже у цей період поповнив новгородсько-суздальську діалектну групу. Стрілки вказують на напрям взаємодії, яка змінювала географію говірок у зазначений період, відділяючи не відмічену муромо-рязанську область од полоцько-смоленської.
(*) Схема Шевельова поділяє північні діалектні групи дещо інакше: на новгородсько-тверську, муромо-рязанську та полоцько-смоленську.