Остер
Жителъ прилуцкии, именно Василъ Дорошко,
будучи в нашем мѣстѣ Ωстрѣ за своимъ промисломъ купецким,
и злучившися зъ бялоgловою, именно Мариею, [. . .]
з нею учинилъ телеснии хрѣхъ.
Року 1712, місяця октоврія 15.
Витяг зі слідства Остерської сотенної канцелярії.
Топоніми Чернігівщини нерідко виявляють якісь цікаві місцеві особливості. Близько року тому в спільноті піднімалася тема несподіваної у межах історії української мови назви міста Чернігова. Сьогодні мене зацікавила ще одна назва - Остер (річка і містечко на ній).
На перший погляд, немає нічого особливого. З прабалтослов’янських часів дійшло до нас слово острий, яке у гідронімах указує на швидку течію. Серед слов’янських (остръ), окрім чернігівської р. Остер, можна згадати притоку Остру р. Бистриці, Остёр Смоленської обл., Остёр, Острець права притока р. Оки та ін.
Усе було б гаразд, коли не згадувати про протетичні приголосні. Слова літературної мови гострий та вістря чудово вказуть, що до наших часів українська назва благополучно мала б дійти прикрита протезою. Можна помилково вирішити, що в цьому випадку маємо справу з тим, що східнополіські говори всі протетичні приголосні перед [о] майже не зачепили, переважно тут розвинулася афереза (до’дної ями) та випадне о- (гірок). Відомо, що сюди також не проникала типова білоруська зміна (возеро), характерна для найпівнічнішої Чернігівщини. Проте, на цих теренах неодмінно мав би з’явитися територіально найпоширеніший в українській мові - її характерна особливість - протетичний приголосний [w], що він виник до XIII ст. перед звуком [ō], який розвинувся після занепаду зредукованого у наступному складі: вістря, він, вівця тощо. А сучасна назва містечка звучала б якось подібно до «Вістер».
Перше-ліпше припущення, ніби назва без в- була збережена давньою українською книжною традицією, спростовується одразу. У давньокиївських пам’ятках місто та річка вже згадуються як Вост(ь)ръ, Въстръ, а сучасне містечко Остер називається городокъ Востерьскыи. Пізнішу відсутність протетичного приголосного, яку помічаємо також у давньоновгородських пам’ятках, можна пояснити тільки впливом якоїсь іншої мови, де це явище не спостерігається - польским чи російським впливом XV-XVIII ст., коли Чернігівщина переходила з рук в руки.
Назва містить ще одну загадку, на яку вказують відмінки (Остер: Остра, Острі). Чому в літературній мові Остер, чому не Остьор? Для української мови дуже характерна фонетична зміна [е] > [о] з пом’якшенням попереднього приголосного у словах, де спостерігалося чергування D+[е] - D+ø (тут: те > тьо, на кшталт Псьол: Псла від давнього Псел). Тому очікувалося б - забудемо зараз про протезу - Остьор: Остра. [А місцеві мешканці, з огляду на східнополіське акання, мали б вимовляти не інакше як Астьор.] Оскільки в літературній українській цього не сталося, отут вже можна вбачати вплив книжності, де ця зміна постійно оминалася, або додаткове непряме підтвердження іншомовного впливу (пол. вар. Osterze, рос. Остеръ). Чи не завдяки пізньому впливові російської літературної мови?