Переклади Біблії на народні мови відігравали значну роль у становленні нових літературних мов. Спрощено кажучи, поява перекладів релігійних текстів надавала новій літературній мові статусність, а допущення перекладу для богослужіння в місцевій церкві створювало додатковий потужний засіб поширення грамотності цією мовою серед населення. Переклади пропонували літературні зразки, а також перше долучення до європейського культурного горизонту.
Але в українському випадку все пішло інакше - біблійний текст стояв осторонь основного процесу творення нової літературної мови, переклади християнської писемності і досі залишаються полем для експериментів, часто дуже радикальних, залежних од належності перекладача до тієї чи тієї церкви чи секти.
На особливий шлях українська мова звернула ще наприкінці XVI - початку XVII ст. Тоді вимоги релігійної боротьби змусили провідних діячів піднести значення чистоти церковнослов’янської мови Святого Письма і твердо її держатися, супроти так званого заниженого стилю світських текстів. Це призвело зрештою до того, що перше видання перекладів біблійних текстів вийшло друком, як і в росіян, пізніше, ніж вийшли перші переклади українською мовою «Капіталу» й «Маніфесту Комуністичної партії» Карла Маркса. Так, повний український переклад Куліша, закінчений Пулюєм, вийшов у Відні 1904 року, а заборонений Валуєвським циркуляром переклад Нового Завіту П. Морачевського надруковано тільки 1906-го. Другий повний, популярний тепер переклад Івана Огієнка був створений вже за межами Радянської України й був опублікований 1962-го. У той же час за кордоном був виконаний і переклад І. Хоменка для греко-католиків.
Нові переклади продовжують з’являтися досі, додаючи все нові й нові перекладацькі рішення. Вже за датами і місцями видання можна бачити, наскільки мізерним був вплив українських біблійних перекладів на становлення літературної мови в останнє століття. А ще, на відміну від російського варіанта розвитку національної мови, українська досить рішуче позбувалася своїх книжних елементів, замінюючи їх західнослов’янськими запозиченнями чи кованою лексикою.
Тим не менше, стандартизація української християнської термінології, зокрема, назв - імен, географічних назв, явищ, титулів та под. - відбувалася, як не в релігійних, так у текстах з так званого «наукового атеїзму», в художній літературі, в наукових працях, тож лексика усталювалася і в таких несприятливих умовах недоступності основного джерела для широкого загалу, хоча і непрямим шляхом. Можна згадати, що подібним чином прізвища й погляди західних філософів доходили до українського радянського споживача через критику буржуазної філософії, або через російські переклади, а не напряму.
Існування одразу кількох відмінних з мовного погляду перекладів ставить тепер кожного, навіть найбільш нерелігійного світського українця, перед вибором джерела. Культура переповнена християнськими сюжетами, цитати можуть бути непрямі, нерідко навіть не усвідомлені, походження забувається. Що мало б робиться за нормальної ситуації, коли потрібно звірити цитату чи згадку, коли треба вжити якесь біблійне ім’я? Треба відкрити примірник Біблії і перевірити, чи не так? Українець же робить не так, спершу прикидає, як це зручніше цього разу, бо може не знати усталеного українського варіанта, але знає іншомовні, отримані разом з чужими контекстами. А потім перекладає наново, залежно від своїх релігійних чи правописних уподобань, або від тексту, який перекладається.
Для прикладу можна навести способи передачі імені одного з апостолів, євангеліста: Матвій, Матфей, Матей, Матій. Яке з них стандартне? От про імена і поговоримо в контексті мовної норми.
* * *
З якими проблемами ми стикаємося з погляду літературної норми, коли йдеться про біблійні назви?
Перша складність у тому, що майже всі біблійні (та календарні) імена й назви з’являлися в українській мові разом з поширенням християнства, а отже, за останнє тисячоліття водночас з історичними українськими фонетичними змінами зазнавали перетворень. Це стосується найосновніших проблемних моментів передачі іншомовних власних назв загалом: ф-т, б-в, і-и, л-ль, початкового А-, подвоєння літер, закриття зіяння та под. Справжнє грецьке ім’я, що пройшло через старослов’янські переклади та українські зміни, іноді можна і не впізнати.
Але, разом з тим, поруч з українізованими іменами звичайних людей, що зазнавали змін, книжна церковна традиція намагалася триматися «чистих» варіантів, тобто переважно тих варіантів, що прийшли з першими південнослов’янськими перекладами.
Тож друга проблема полягає в тому, що церковна практика, а слідом за нею і літературна норма, намагається і в новій національній мові зберегти «високі» написання, всупереч фонетичним змінам. Так імена церковних ієрархів (патріархи, митрополити, папи), святих, монархів, імена західноєвропейських діячів часів панування латини (Христофор Колумб, Бенедикт, Ієремія Бентам, Ісаак Ньютон, Миколай Кузанський), звичайно порушують фонетичні закони і загальні правила української мови і передаються ближче до книжної традиції.
Де друга, там і третя перешкода усталенню єдиного способу передачі. Наявність двох основних - православної та католицької - традиції, які орієнтуються, відповідно, на різні способи адаптації власних назв, залежних од поважних з їхнього погляду зразків.
Додатково виникає проблема, що християнська культура утворила народні, спрощені імена на основі церковних. Та сама людина могла мати хрестильне ім’я, цивільне, що в паспорті, а також побутове: Константин, Костянтин, Кость.
З усіма цими проблемами мали справу і перекладачі християнських текстів, і звичайні мовці, котрі згадували бібілійні (й календарні) імена у відповідних контекстах. І за останнє сторіччя виробилися три основні способи передачі таких власних назв. Досить умовно їх можна поділити на «православний» (він же став на ділі світською літературною нормою, зафіксованою в словниках та підтриманою «Науковою думкою»), «спрощений» (спосіб передачі книжних імен як народних, звичайних, як у популярному перекладі Огієнка) та «католицький» (ближчий до польсько-латинської традиції). Для наочності зведу імена в табличку.
Таблиця. Способи передачі біблійних та календарних імен
Літературна нормаЗвичайні імена людейКатолицькій варіантПриміткиМатфей
Євангеліє від Матфея, Він не знає ні одного пункту глави од Матфея (СУМ, Т. 11, С. 203)Матвій Матей Давні фонетичні зміни [ф] на [в]та [п].СтефанСтепанСтефанМарк
Євангеліє від МаркаМаркоМаркоКонкуренція між двома способами зміни двох приголосних в іменах - вставний голосний (Марек, Петер, Олександер) проти кінцевого голосного (Марко, Петро, Олександро) XVI-XVII ст. ПавелПавлоПавлоКирилКирилоКирилоМихаїл
Архангел МихаїлМихайло Михаїл Зберігається книжна форма іменіСамуїлСамійлоСамуїлГавриїлГаврилоГавриїлДаниїлДанилоДаниїлЕммануїлМануїлЕмануїлМиколайМиколаМиколайКонстантинКостянтинКостянтинДимитрій, ДмитрійДмитро ІліяІлляІлляВасилійВасильВасилійІоанн (Іоан)
Євангеліє від Іоанна, Іоанн ХрестительІванЙоанЗакриття зіяння на початку імені, стягнення та поява [в] або [й]. ІоакимЯким, Аким
[В Огієнка Єгояким]ЙоакимІоасаф ЙоасафІовЙовЙовІонаЙона, ІвонЙонаІосафатЙосафатЙосафатІосиф, Йосиф
А святий Іосиф взявсь отару пасти (
Шевч.); ...неначе прекрасний Іосиф на фараоновій колісниці (СУМ, Т. 10, С. 563); Йосиф... просить милосердя у братів (СУМ, Т. 4, С. 706)ЙосипЙосифІосіяОсіяЙосіяІоанікій ЙоанікійІоїльЙоїлЙоілІакинф ЯкинтОсобливий випадок закриття зіяння - перетворення книжного збігу Іа- на Я-, Іу на Ю- та Іє- на Є.ІаковЯківЯківІудаЮдаЮдаІєреміяЄремія, ЯремаЄреміяІєронімЄронімЄронімАаронАронАронОзнакою книжного стилю є збереження зіяння. АвраамАврамАвраамІсаакІсакІсакАввакумАвакумАвакумОрфографчне подвоєння є літературною нормою.АвксентійОвксентій В книжній формі переважно зберігаються початкові А-.АлександрОлександрОлександерАлексійОлексій АггейОгійАггейЯк і в імені Матфей зберігається -ей. ТимофейТимофійТимотейАвдейОвдій, АвдійАвдійФілофей ФілотейАндрійАндрійАндрейОсобливий західноукраїнський випадок, коли -ей зберігається.Ісайя, ІсаіяІсайІсаяЗберігається вставне -й-.Каіафа, Кайафа (Кайяфа) КаяфаМарфаМарфа, МартаМартаВідома особливість, яка відрізняє книжну українську традицію від польсько-латинської.Мафусаїл МатусаїлМефодійМефодійМетодійАгафангел АгатангелЛевіафан ЛевіатанФеофілФеофілТеофілФилимонФилимон, ТилимонФилимонФомаФомаТомаЄвфимійЄфтим, ЮхимЄвтимійГоліаф ГоліатДорофейДорофійДоротейДосифейДосифійДоситейСаваоф СаваотЕсфірь ЕстераРуфь Рут, РутаЮдифь, Іудиф ЮдитаВарфоломейВарфоломійВартоломейЄзекіїль, Ієзекіїль ЄзекиїлВідмінність передачі л-льЄздра ЕзраКілька імен демонструють відмінність е-є.Неємія НееміяЯхве ЯгвеВідмінність х-г завдячує правописним особливостям.Елохим ЕлогімТитТитТитВ біблійних та календарних іменах порушується загальне правописне правило про передачу і-и в іншомовних назвах. Але поза біблійним контекстом зберігається навіть у тих же іменах (Тіт Лівій, Арістарх Самоський).АристархАристархАристархГеографічні назвиАфон Атос Вифлеєм Вифлеєм Гефсиманія Гетсиманія Голгофа Голгота Єрусалим Єрусалим Іордан
...кидає [Тірца] арфу далеко в Іордан (Словник синонімів, 1999, С. 80)ЙорданЙордан Колосси
Послання до колоссян Колоси Коринф Коринт Фавор Тавор
Ці три групи зовсім не незалежні. Наприклад, традиційна передача імен монархів та церковних діячів віддає перевагу першій колонці. Іоанн Безземельний, папа Іоанн XXIII (СУМ, Т. 6, С. 220), отець Павел (СУМ, Т. 4, С. 712), апостол Павел, але частіше можна зустріти не Іоанн Павел, а Іоанн Павло II. Часто не зберігається подвоєння (Авакум, Макавеї), супроти літературної норми (Аввакум, Маккавеї). В одному тексті можна натрапити на передачу імен з зіянням (Іов, Авраам) за нормами однієї групи, а коливання ф-т за іншими. Але загалом незмінною в християнських іменах є особлива передача іншомовного -і- як -и- (Вифлеєм, Тит, Кирил, Юдифь, Димитрій).