На Параску.
Зазвичай з неї починають. Я ж перший раз зібрався вже по тім, як практично закінчив. З наметами літ з 10 не ходивім, тепер хіба на оден день - зраня у гори, увечері домів.
Цего року ще літо з погодов троха підкачало - ввесь час дощі. Хтілисмо на Свидовець - але болото місити не малисьмо бажання , то вже під кінець, перед Незалежністю як було трохи без дощу- вирішили заповнити прогалину Парашкою.
До негараздів з погодою додалися ще трабли з нашою залізницею. Потік львів"ян у Карпати обмежили тілько до вихідних днів, а посеред тижня -хіба зраня до Стрия на Трускавецьку електричку , а потому на Стрий- Лавочне. То ми так і зробили.
О семій вже від"їжджали зо Львова. У Стрию зобачили чудо, якого не було і при совдепі. Най у роки молодості ті ковбойки і були з порозписуваними сидіннями, брудними туалетами і дверима, що ся розчиняли , як потяг їхав - но але три вагони в сучасній електричці Стрий - Лавочне перебили ті старі враження з надлишком. Двері криві, вікна або ся не заслоняють, або навпаки - щоб тримати відкритими тра щось туди запхати - флєшку мінералки чи моток туалетного паперу, наприклад.
Але, як би не було, кулка круглі, і до Сколього приїхалисьмо без особливих пригод.
Далі з вокзалу сходами через колію, троха по трасі, і за Рукавичкою догори. Перші десятки метрів підйом достатньо крутий, наступні - звичайно по лісовій стежці копали потроху каменюки, звіряючи дорогу з маркуваннями, що рясно поналіплювали на об"єкти навколишнього ландшафту.
-------------
-----------
Щоби зовсім ся не змилити, поставили ще і такий дороговказ
Але ще ся троха підоймили - і ось вона, Параска, виднієся влалині поміж дерев.
Видко, що за стежкою доглядають - місцями її пропилили у буреломах.
То потроху ся добрали до хребта. Наліво - дорога на метеостанцію, що на горі Корчанка.
нам ж - направо.
Десь там справа знизу за ближніми горбами - Сколе.
А в долині здалека за церковною банею у Розгірчому, що світила нам як маяк , ледь видніються будинки Моршина - то більш як 30 км. від нас. За доброї погоди , кажуть, з Парашки видно Львів. Не знаю, не видівім, але в другу сторону - з околиць Львова зі сторони Стрия - Парашку бачити доводилось.
Вид на північ - десь там далеко, за горбами, хмарами, туманами - невидимий Львів
В другу сторону - тілько гори
То ще не Парашка - тілько Зелена. З вершини Зеленої до Парашки ще 50 метрів догори і кілька кілометрів по горизонталі.
Краєвиди з Зеленої
---------------
Гора Шпинь - поміж Крушельницею а Корчином
Ну і сам Корчин на березі Стрия - з него також можна ся підоймати на Парашку, але зо Львова до Корчина ся дібрати тєжче, як до Сколього.
Тимків Верх, а над ним ся видніє вершечок Парашки
То вже гори за Парашкою, але зазнимковані ще перед нею
Дев"ятисил. Росте по європейських горах від Піренеїв до Карпат.
Так ніби хтось гори одягнув у смугасту піжаму
-----------
Парашка. Ще трохи - і всьо
Власне, камінь з легендою назви гори - 1015 року загинула і похована дочка деревлянського князя Параска . Правда, де Карпати - а де Деревлянщина, і що там робила князева дочка - на табличці не пишуть. Но але власне князю Святославу, який утікав від свого брата аж у Карпати, завдячують назві і Сколе, і Славсько, і урочище Святослав між ними, а не тілько гора Параска. Хоча - то всьо легенди, хіба крім смерти Святослава під Сколем від Святополка , яка є дійсно встановленим фактом.
Ще трохи догори - і ми вже на Парасці. Зустріла нас вона Адєсою - шумною і балаганною. То тра було сюди пертися, щоб насолоджуватися їх рейвахом - хз. Но добре, що хоч Катьку з собов не притєгнули. Троха краєвидів з гори - помежи крикливих адєсіток.
Корчин, Синєвидні і далі долиною Стрия. До речі , цікаво - Синьовидні(верхнє і нижнє) - то не автентичні назви населених пунктів, а заукраїнізовані. Певно, когось дуже муляло бойківське Синєвідсько - що колись було Синєводськом, але аж ніяк не Синєвидним. Ось так синя вода ся перетворила на синій вид - то як аква в аква віту.
Гори під променями сонця, що ся виривають поміж хмар
----------
---------
----------
----------
В долині за горбами Стрий, зліва вверху - Східниця, а просто по центру - скелі Тустані, давнього, ще доруського, укріпленого пункту - з Парашки виглядають як великий камінь.
На найдальшому хребті проходить дорога зі Східниці до Ямельниці, звідки я знімкував Парашку . Но а тепер навпаки.
Продовження хребта Парашки.
Село Ямельниця з Парашки
Крушельниця, Корчин
Вітряки біля Східниці - то від Парашки майже 20 км.
На полудні межи гір ще одне село добре видно з Парашки - Коростів
Пообідали і йдемо потрохи назад, залищаючи за собов шумну Парашку. Спереду Тимків верх, за ним на сонці - Зелена.
Ще раз - Моршин за Синьовидними
Зарості чорниці і брусниці. По місцевому афини і гогози.
Парашці кажемо па-па
Зеленим по зеленому.
Нам - туди, на південний схід - де найвищі гори (но але головне - вчасно ся зупинити, щоб зійти до Сколього).
По дорозі уздрів нівроку собі мідянку . Як сказала жінка - то ще не було таких Карпат щоб ти якогось гаддя не побачив. Але знимкуватися не захотіла - утекла у нору. Зате ящірка ся не кремпувала
Ще одна чічка - як ішов на Парашку, то певно ся дивив тілько догори, що її не побачив .
Зайшли до лісу. Оден з місцевих мешканців.
Ще пару кільометрів - і за деревами червонієся Сколе. На цей рік Карпати ся скінчили .
