Емоційні інваліди в літературі

[true_bilka]

Прочитала я останнім часом кілька книг, в основному британських, де на передній план виступають саме такі люди. Вони не знають чого хочуть від життя, нікого не люблять нікого не ненавидять, роблять усе наче за інерцією. Вони не знаходять у своєму способі життя щастя,  їм не подобається воно. І навіть якщо припустити, що щастя - це не обов'язково їх

Comments

[an_taro]

вважаю, існують.
я тих книг не читав, але, за описом, схоже на мене :/

[true_bilka]

ти так думаєш? напевно я погано пояснила... в них нема ніяких захоплень, їх нічого не тішить, але щоважливо так само нічого і не засмучує. А ти більше схожий на гота :)

[an_taro]

ще й "нічого не засмучує"... Я бачив таких, що живуть, наче в анабіозі, де емоції є, але вони не в змозі їх "декодувати" (навіть для себе), і, як наслідок, виразити. На зразок "щось відчуваю - не можу зрозуміти, що --> значить, певно, і не відчуваю, здалося"

[true_bilka]

о це мабуть страшно...

[m_horsun]

Существуют. И с ними о-очень сложно.

[yli9na]

+1

[ikajaka]

от я себе зараз теж так відчуваю. правда, у мене це тимчасовий стан

[true_bilka]

я думаю що це не стан а тип особистості. тимчасово таке у всіх буває :)

[fett_messer]

існують, ще й як, і деколи здається шо чимало.
причини - у багатьох тенденціях "розвитку" сучасного суспільства.