Дерманська трагедія.Хроніка подій 1944-1957 років #1
Частина перша.Частина друга тут: http://tristana073.livejournal.com/37348.html
Літо 1944 року .Радянські карально-репресивні органи почали здобувати інформацію про діюче підпілля через свою агентуру, яка доповідала у Мізоч та Рівне, що протягом літа 1944 року члени ОУН у селах Дермань Перший та Дермань Другий та їхніх околицях здійснювали надзвичайно активну роботу. Дехто з секретних вивідувачів навіть називав Дермань "оунівською Дерманською республікою", оскільки тут фіксувалось перебування визначних керівників ОУН Волинсько-поліського та Східного крайових проводів: Д.Клячківського-"Клима Савура", Я.Бусла-Галини", Р.Волошина-Горбенка", М.Свистуна-"Ясена", М.Козака-"Смока", В.Кука-"Леміша", Я.Дудара-"Вереса", П.Олійника-"Енея", Є.Басюка-"Чорноморця", "Верби", "Медуни", "Свирида" та інших. За агентурними даними у цих селах оунівське керівництво мало одну або дві друкарні, радіостанцію та все необхідне для роботи. Агенти НКДБ у те літо в Дермані не бачили лише А.Кисіля-"Немо" та О.Логуша-"Іваніва".
Для посилення охорони всіх названих зверхників ОУН і УПА, керівник СБ М.Козак-"Смок" та його заступник Микола Андрощук-"Вороний"* створили в Дермані широку мережу своєї агентури і підтягнули кілька досить чисельних боївок есбістів. За даними НКДБ ця мережа СБ нібито систематично залякувала та вбивала місцевих мешканців, запідозрених у співпраці з радянськими карально-репресивними органами. Зокрема, енкадебісти вважали, що саме есбісти знищили сестру Р.Волошина -Оксану, підпільницю Ольгу Галабурду та багатьох інших.
Співробітники радянських карально-репресивних органів доручили своїм інформаторам продовжувати вивчення діяльності керівництва ОУН і УПА, для конспірування своєї діяльності обов'язково надавати їм притулок, їжу та виконувати всі доручення. Очевидно, зібравши достатньо інформації, планувалося провести раптову операцію зі знищення підпільників та їхніх сховищ, перехоплення ліній зв'язку.
.13 листопада 1944 року. у Мізоцький райвідділ НКВС з'явився з повинною член Рівненського окружного проводу ОУН "Будяк". Під час допиту він розповів, що у нього загострились стосунки з окремими членами окружного проводу ОУН і до політики ОУН він почав ставитись критично, тому вирішив розірвати свої стосунки з цією організацією. "Будяк" повідомив про розташування підземних сховищ у районі села Дермань, у яких переховувалась значна кількість підпільників. На основі його свідчень та даних інших агентів радянськими карально-репресивними органами впродовж 13-15 листопада було проведено масштабну операцію з метою викриття вказаних сховищ і захоплення оунівців, які там знаходились. У результаті цієї операції було вбито 99 і затримано 145 підпільників. Серед затриманих виявились: Ружицький - надрайонний комендант СБ, Сошенко - співробітник СБ, Фридрих - політреферент, мобілізаційний комендант "Тарас", командир сотні "Шпак", референт зв'язку крайового проводу ОУН Лідія Василенко та інші. У підземних сховищах виявлено дві радіостанції і велика кількість націоналістичної літератури.
Про осінню навалу на Дермань розповів Василь Кирилюк, хоча вказав помилкову дату - 15 жовтня 1944 року. За його словами, вночі енкаведисти оточили село, а вранці почали прочісування: "...Шпичками прощупували кожний квадратний метр землі, шукали криївки. Виловлювали всіх чоловіків від 16 до 60 років, на місці робили допити, одних розстрілювали, інших забирали... Той день для нашої сім'ї і для багатьох інших сімей дерманців був трагічним. У той день у червоні кігті потрапив я, мій брат Трохим, 1914 року народження, Лукаш Сакал, 1915 року народження, Андрон Лук'янчук, 1912року народження... Спіймавши нас, катюги приступили до допитів і розправ. Брата відвели за горбочок метрів за п'ятдесят. Що вони з ним робили - не бачив, але хвилин через п'ятнадцять звідти почулося кілька гвинтівочних пострілів. Повернулись кати вже без брата, сказали начальникові: "Покончілі!", Лукаша Сакала також відвели, але вже в протилежний бік на таку ж відстань. Мені було видно, як його роздягнули й били металевими шпичками, як викручували руки... Допитував емгебіст капітан Волков". Через певний час тортурам піддали В.Кирилюка і А.Лук'янчука, якого вбив з автомата капітан. В.Кирилюка продовжили мордувати, вимагаючи щоб він сказав, де криївки і повстанці: "Вони повели мене додому. На подвір'ї я побачив свою матір і розвалену хату (її підірвали вибухівкою). Мати із заламаними руками дивилась то на мене, що я весь у синяках і в крові, то на розвалену хату... Після цілої доби допитів і знущань завели мене в Мізоч і вкинули у КПЗ. Таких, як я, накидали туди - у колишній льох - багато, було ні сісти, ні присісти".
Жителька села Миротин Марія Троян, що була господарчою у своєму селі, у листопаді 1944 року гостювала у свого дядька Антона Шевчука, який жив під лісом на вулиці Залужжя, на так званих Криницьких хуторах. Коли почало світати, у хату вбігла господиня і повідомила, що весь Дерманський хутір в облозі енкаведистів.
"Незабаром ці непрохані гості зайшли у хату, - згадувала М.Троян, -і наказали, щоб усі негайно збиралися і сідали на підводи... Ніхто нічого не пояснював. Засвистіли шомполи, загуляли товсті палки по кому попало. У жінки дядька Антона на руках була дитина, та її також не щадили. Усіх нас погрузили на підводи і повезли у центр села до монастиря, вірніше у школу... Ніколи не зможу забути один епізод із того далекого дня. Старенький дідок із сивою борідкою щось сперечався з енкаведистом, який сидів верхи на коні. Енкаведист, не злазячи з коня, бив дідуся палкою, а потім пустив на дідуся коня і той топтав стареньке тіло. Енкаведист несамовито кричав: "Говарі, гдє твої бандьори окриваються!". Бідний дідок, весь окривавлений, тільки шептав, що нічого не знає".
Це був жорстокий погром "Дерманської республіки", від якого село не змогло отямитись і в подальшому втратило свою ключову роль у антирадянському підпіллі. Очевидно, що свідчення О.Скоропади стали каталізатором, який пришвидшив операцію 13-15 листопада 1944 року. Енкаведисти й до того мали інформацію від кількох агентів, які діяли у Дермані. Та й саме керівництво ОУН та УПА зрозуміло, що хтось майстерно готував удар по "республіці", володіючи докладними відомостями про дії місцевого підпілля. Тому впродовж наступних років ніхто з вищих керівників підпілля ОУН тут не переховувався.
Восени 1944 року В.Кук з великою кількістю учасників ОУН, відчуваючи, що Дермань опинився під прицілом радянських каральних органів, перебазувався на Тернопільщину у Бережанський район.
Березень 1945року. . Начальник управління НКВС Рівненської області комісар держбезпеки В.Трубніков доповідав генерал-лейтенанту Т.Строкачу про те, що за даними агентів Мізоцького райвідділу НКВС "Світлани", "Золотого" та згідно зі свідченнями захопленої зв'язкової ОУН Анастасії Нестерчук було встановлено: у колишніх каменоломнях Турецької гори, що в селі Дермань Другий, переховуються надрайонна боївка СБ "Явора", районна боївка СБ "Назара" та окремі керівники ОУН і УПА. Отримана інформація була перепровірена через агентуру спецгрупи райвідділу НКВС.
Далі події розгортались так: 7 березня на місце виїхав підрозділ з Мізоцького гарнізону ВВ НКВС на чолі з начальником райвідділу капітаном Селівановим та командиром гарнізону капітаном Дем'яновим. При огляді на місці було виявлено витікання диму з підземелля, що підтверджувало перебування у ньому людей. Солдати оточили виявлені ходи і вирішили дочекатись саперів. Несподівано вночі 8 березня орієнтовно 20 повстанців вийшли з каменоломень на відстані 200 метрів від основного входу і, користуючись темрявою, вдало відступили. Наступної ночі при спробі прориву з оточеної Турецької гори було поранено двох повстанців. Один з них не бажаючи потрапити живим до рук ворога підірвався на гранаті. У документі зазначено, що це командир куреня "смерті", який діяв під псевдонімами "Сталевий" і "Орел". Другий поранений виявився Володимиром Бухальським, який через добу помер від втрати крові. Його катували і вибивали свідчення, не надаючи медичної допомоги. Володимир сказав, що у Турецькій горі є велике, добре облаштоване підземелля із замаскованими ходами, де періодично переховуються керівники ОУН та УПА, місцеві боївки СБ.
На Турецькій горі 13 березня 1945 року сапери заклали вибухові заряди і почали підривати окремі печери та ходи. Якраз того дня загинув Микола Купріянович Мартинюк - надрайонний комендант СБ "Явір", який керував обороною каменоломень. На пропозицію здатися повстанці відповідали вогнем з наявної зброї. Тому солдати НКВС продовжили розкопувати каменоломні та підривати окремі ходи. Було застосовано якийсь газ. Один з дерманців згодом свідчив: "Підривали по частинах печеру і пускали якийсь газ, від якого ми всі зробились п'яними... Це тривало протягом двох тижнів... Приблизно 20 березня нас розкопали і витягнули з печери". Коли загинуло ще двоє повстанців, серед яких був районний есбіст "Лісовий", ті, що за¬лишились живими, вирішили здатися у полон. На поверхню вийшло 19 чоловік. У результаті операції в каменоломні захоплено 1 ручний кулемет, 4 гвинтівки, 2 автомати, кілька пістолетів, одна ракетниця, 350 патронів, ящик вибухівки, різні документи та націоналістична література.
Всі ходи каменоломні у Турецькій горі були підірвані, щоб більше ніхто не міг використати її як місце переховування.
У 1946 році компартійна влада вирішила, що нова історія села має розпочатися з нової назви, перейменувавши Дермань в Устенське. Перейменування повинно було дати множинний ефект, усунувши з вербального дискурсу небажані для компартійних функціонерів асоціації з Дерманським монастирем, націоналістичним підпіллям і творчістю У.Самчука.
Упродовж другої половини 1940-х - першої половини 1950-х роках в Дермані-Устенському і навколишніх селах розпочалось будівництво "нового радянського життя", яке йшло поруч із "зачисткою" терену від підпілля ОУН. З метою забезпечення належного ідеологічного впливу на місцеву молодь у 1947 році директором Устенської середньої школи призначений Андрій Демченко, випускник Харківського інституту соціального виховання.
Новий директор негайно взявся до справи. На будівлі школи з'явились п'ятикутна зірка і гасло "Хай живе партія!". За рік-два зі школи звільнено всіх учителів, хто працював там з довоєнних чи окупаційних часів. З метою демонстрації учням переваг соціалістичного способу життя А.Демченком організовано декілька екскурсійних поїздок старшокласників до Києва. В школі створено піонерську дружину імені Олександра Матросова, яку очолила Євгенія Шавронська.
Складніше виявилося утворити шкільну комсомольську організацію - учні-старшокласники вперто не бажали до неї вступати. Навесні 1950 року за відмову стати членами ВЛКСМ зі школи виключено 24 учні 8-10-х класів (з формулюванням "за порушення трудової дисципліни" та "як недисципліновані і політично ненадійні"). Коли це не вплинуло, восени 1950 року було розформовано випускний 10-й клас (у 1951 році в Дерманській школі випуску не було, окремим з виключених учнів удалося здобути атестат у райцентрі Мізоч).
Намагання місцевої компартноменклатури привнести в життя Дерманя нові форми соціалістичного господарювання і співжиття до кінця 1940-х років бажаних результатів не дали. З матеріалів комісії ЦК КП(б)У на чолі з секретарем ЦК К.Литвином, яка фронтально вивчала ситуацію в Рівненській області після усунення восени 1949 року з посади секретаря обкому КП(б)У В.Бегми, випливає, що на початку 1950 року колгосп імені Шевченка існував лише в Устенському Першому. Він був створений 19 січня 1949 року і об'єднував 60 з 509 селянських господарств (11,7%). У доповідній записці першому секретареві ЦК КП(б)У Л.Мельникову К.Литвин зазначив: . Головою колгоспу працює 63-х річний старий Рудий Кіндрат, який у часи панської Польщі був старостою в цьому ж селі. Робота в колгоспі запущена, трудова дисципліна низька, худоба на зиму не забезпечена кормами. Прийом у колгосп нових членів відсутній".. В Устенському Другому колгоспу взагалі не було.
15 червня 1950 року заступником начальника відділу 2-Н УМДБ Рівненської області майором Журавльовим підготовлено "Довідку на села Устенське 1 і 2 Мізоцького району Рівненської області". У 1957 році оригінал довідки знаходився в Мізоцькому райапараті УКДБ і, очевидно, служив для його працівників практичним керівництвом в оперативній роботі. Згаданий документ достатньо промовистий для того, щоб цитувати його дослівно:
. "Села Устенське 11'2, які раніше мали назву Дермань, Мізоцького району до останнього часу є найбільш враженими бандоунівським підпіллям в Рівненській області. Ці села є суміжними.
В названих селах нараховується до 1000 селянських господарств, які в своїй більшості є середняцькими. В селі Устенське 2 є жіночий монастир, за Польщі була українська гімназія, а з возз'єднанням Західних областей України з УРСР на базі гімназії створена середня школа.
Наявність гімназії в селі Дермань за Польщі, де серед учнів проводилась велика виховна робота в дусі українського націоналізму, дала значну кількість інтелігенції з числа місцевих жителів, багато з яких стали активними учасниками ОУН.
В перший період окупації німцями території України, коли діяльність ОУН набула широкого розгортання, багато жителів сіл Устенське 1 і 2, в тому числі й місцева інтелігенція, пішли в бандитські формування ОУН-УПА, де зайняли керівне становище.
З сіл Устенське 1 і 2 в різний час, за далеко неповними даними, починаючи з 1941 року, пішло в підпілля ОУН і банди УПА понад 600 чол., в тому числі: з села Устенське 1 -до 300 чоловік і з Устенське 2 - 350 чоловік.
З числа жителів сіл Устенське 1 і 2 була велика кількість керівників оунівського підпілля.
В селі Устенське 2 в 1941 році тривалий час знаходився член Головного "проводу" ОУН - Кук під кличкою "Леміш", а також систематично там знаходились т.зв. зам. командуючого південної групи УПА під кличкою "Докс", ліквідований в 1944 році. Останній був одружений з місцевою жителькою Шавронською Лідією Гаврилівною (арештована), і т.зв. командир дивізії УПА під назвою "Холодний Яр" -"Ясен" (вбитий в кінці 1944 року).
В селах Устенське 1 і 2 і в прилеглих до них Верхівському й Бущанському лісах в 1944 і 1945 роках дислокувались крупні бандитські формування УПА - дивізії "Холодний Яр" та ін., учасникам яких жителі названих сіл надавали всебічну допомогу.
В результаті проведених заходів з розгрому бандформувань УПА і оунівського підпілля, дислокованих у районі сіл Устенське 1 і 2 і прилеглих до останніх лісах, з 1944 року до 1950 року ліквідовано понад 700 активних учасників ОУН-УПА.
За цей же час бандитами здійснено цілий ряд зухвалих проявів по селах Устенське 1 і 2, в результаті яких вбито до 200 чоловік з числа партійно-радянського і сільського активу, військовослужбовців і місцевих жителів, які лояльно ставились до Радянської влади; знищено 2 будівлі сільрад, молочний пункт, неодноразово здійснювались напади на сільради і зазнавали пограбування сільські кооперативи"..
Наголосимо головний месидж процитованого документа: кількість і якість оунівських і упівських кадрів у Дермані - найвища в області, плюс всебічна допомога їм з боку місцевого населення. Імперативний випадок для проведення соціальної хірургії: всі покази суспільної хвороби наявні, стан суб'єкта такий, що без хірургічного втручання просто не обійтись, а в разі летального випадку - туди йому й дорога. До цього варто додати ненаголошену в документі, але добре знану владі та значиму для загалу роль уродженця Дерманя, письменника Уласа Самчука.
У 1949-1950 роках у приміщенні медпункту села Дермань базувалась оперативна група МДБ УРСР, до якої входили працівник УМДБ Київської області Ворона, працівник УМДБ Вінницької області Ятченко, працівник МДБ УРСР, учасник багатьох спецоперацій органів радянської держбезпеки О.Святогоров та ін. Разом із приданими їй солдатами внутрішніх військ, діючи, як правило, в нічний час, опергрупа проводила роботу по виявленню оунівського підпілля в Дермані та інших селах Мізоцького району. Опергрупою була затримана і згодом ув'язнена на термін від 10 до 25 років група дерманської молоді (в кількості 7 чоловік), яких звинуватили в поширенні у селі в 1948-1950 роках антирадянських листівок, вивішуванні синьо-жовтого прапора, підготовці терористичних актів та ін..
Літо 1944 року .Радянські карально-репресивні органи почали здобувати інформацію про діюче підпілля через свою агентуру, яка доповідала у Мізоч та Рівне, що протягом літа 1944 року члени ОУН у селах Дермань Перший та Дермань Другий та їхніх околицях здійснювали надзвичайно активну роботу. Дехто з секретних вивідувачів навіть називав Дермань "оунівською Дерманською республікою", оскільки тут фіксувалось перебування визначних керівників ОУН Волинсько-поліського та Східного крайових проводів: Д.Клячківського-"Клима Савура", Я.Бусла-Галини", Р.Волошина-Горбенка", М.Свистуна-"Ясена", М.Козака-"Смока", В.Кука-"Леміша", Я.Дудара-"Вереса", П.Олійника-"Енея", Є.Басюка-"Чорноморця", "Верби", "Медуни", "Свирида" та інших. За агентурними даними у цих селах оунівське керівництво мало одну або дві друкарні, радіостанцію та все необхідне для роботи. Агенти НКДБ у те літо в Дермані не бачили лише А.Кисіля-"Немо" та О.Логуша-"Іваніва".
Для посилення охорони всіх названих зверхників ОУН і УПА, керівник СБ М.Козак-"Смок" та його заступник Микола Андрощук-"Вороний"* створили в Дермані широку мережу своєї агентури і підтягнули кілька досить чисельних боївок есбістів. За даними НКДБ ця мережа СБ нібито систематично залякувала та вбивала місцевих мешканців, запідозрених у співпраці з радянськими карально-репресивними органами. Зокрема, енкадебісти вважали, що саме есбісти знищили сестру Р.Волошина -Оксану, підпільницю Ольгу Галабурду та багатьох інших.
Співробітники радянських карально-репресивних органів доручили своїм інформаторам продовжувати вивчення діяльності керівництва ОУН і УПА, для конспірування своєї діяльності обов'язково надавати їм притулок, їжу та виконувати всі доручення. Очевидно, зібравши достатньо інформації, планувалося провести раптову операцію зі знищення підпільників та їхніх сховищ, перехоплення ліній зв'язку.
.13 листопада 1944 року. у Мізоцький райвідділ НКВС з'явився з повинною член Рівненського окружного проводу ОУН "Будяк". Під час допиту він розповів, що у нього загострились стосунки з окремими членами окружного проводу ОУН і до політики ОУН він почав ставитись критично, тому вирішив розірвати свої стосунки з цією організацією. "Будяк" повідомив про розташування підземних сховищ у районі села Дермань, у яких переховувалась значна кількість підпільників. На основі його свідчень та даних інших агентів радянськими карально-репресивними органами впродовж 13-15 листопада було проведено масштабну операцію з метою викриття вказаних сховищ і захоплення оунівців, які там знаходились. У результаті цієї операції було вбито 99 і затримано 145 підпільників. Серед затриманих виявились: Ружицький - надрайонний комендант СБ, Сошенко - співробітник СБ, Фридрих - політреферент, мобілізаційний комендант "Тарас", командир сотні "Шпак", референт зв'язку крайового проводу ОУН Лідія Василенко та інші. У підземних сховищах виявлено дві радіостанції і велика кількість націоналістичної літератури.
Про осінню навалу на Дермань розповів Василь Кирилюк, хоча вказав помилкову дату - 15 жовтня 1944 року. За його словами, вночі енкаведисти оточили село, а вранці почали прочісування: "...Шпичками прощупували кожний квадратний метр землі, шукали криївки. Виловлювали всіх чоловіків від 16 до 60 років, на місці робили допити, одних розстрілювали, інших забирали... Той день для нашої сім'ї і для багатьох інших сімей дерманців був трагічним. У той день у червоні кігті потрапив я, мій брат Трохим, 1914 року народження, Лукаш Сакал, 1915 року народження, Андрон Лук'янчук, 1912року народження... Спіймавши нас, катюги приступили до допитів і розправ. Брата відвели за горбочок метрів за п'ятдесят. Що вони з ним робили - не бачив, але хвилин через п'ятнадцять звідти почулося кілька гвинтівочних пострілів. Повернулись кати вже без брата, сказали начальникові: "Покончілі!", Лукаша Сакала також відвели, але вже в протилежний бік на таку ж відстань. Мені було видно, як його роздягнули й били металевими шпичками, як викручували руки... Допитував емгебіст капітан Волков". Через певний час тортурам піддали В.Кирилюка і А.Лук'янчука, якого вбив з автомата капітан. В.Кирилюка продовжили мордувати, вимагаючи щоб він сказав, де криївки і повстанці: "Вони повели мене додому. На подвір'ї я побачив свою матір і розвалену хату (її підірвали вибухівкою). Мати із заламаними руками дивилась то на мене, що я весь у синяках і в крові, то на розвалену хату... Після цілої доби допитів і знущань завели мене в Мізоч і вкинули у КПЗ. Таких, як я, накидали туди - у колишній льох - багато, було ні сісти, ні присісти".
Жителька села Миротин Марія Троян, що була господарчою у своєму селі, у листопаді 1944 року гостювала у свого дядька Антона Шевчука, який жив під лісом на вулиці Залужжя, на так званих Криницьких хуторах. Коли почало світати, у хату вбігла господиня і повідомила, що весь Дерманський хутір в облозі енкаведистів.
"Незабаром ці непрохані гості зайшли у хату, - згадувала М.Троян, -і наказали, щоб усі негайно збиралися і сідали на підводи... Ніхто нічого не пояснював. Засвистіли шомполи, загуляли товсті палки по кому попало. У жінки дядька Антона на руках була дитина, та її також не щадили. Усіх нас погрузили на підводи і повезли у центр села до монастиря, вірніше у школу... Ніколи не зможу забути один епізод із того далекого дня. Старенький дідок із сивою борідкою щось сперечався з енкаведистом, який сидів верхи на коні. Енкаведист, не злазячи з коня, бив дідуся палкою, а потім пустив на дідуся коня і той топтав стареньке тіло. Енкаведист несамовито кричав: "Говарі, гдє твої бандьори окриваються!". Бідний дідок, весь окривавлений, тільки шептав, що нічого не знає".
Це був жорстокий погром "Дерманської республіки", від якого село не змогло отямитись і в подальшому втратило свою ключову роль у антирадянському підпіллі. Очевидно, що свідчення О.Скоропади стали каталізатором, який пришвидшив операцію 13-15 листопада 1944 року. Енкаведисти й до того мали інформацію від кількох агентів, які діяли у Дермані. Та й саме керівництво ОУН та УПА зрозуміло, що хтось майстерно готував удар по "республіці", володіючи докладними відомостями про дії місцевого підпілля. Тому впродовж наступних років ніхто з вищих керівників підпілля ОУН тут не переховувався.
Восени 1944 року В.Кук з великою кількістю учасників ОУН, відчуваючи, що Дермань опинився під прицілом радянських каральних органів, перебазувався на Тернопільщину у Бережанський район.
Березень 1945року. . Начальник управління НКВС Рівненської області комісар держбезпеки В.Трубніков доповідав генерал-лейтенанту Т.Строкачу про те, що за даними агентів Мізоцького райвідділу НКВС "Світлани", "Золотого" та згідно зі свідченнями захопленої зв'язкової ОУН Анастасії Нестерчук було встановлено: у колишніх каменоломнях Турецької гори, що в селі Дермань Другий, переховуються надрайонна боївка СБ "Явора", районна боївка СБ "Назара" та окремі керівники ОУН і УПА. Отримана інформація була перепровірена через агентуру спецгрупи райвідділу НКВС.
Далі події розгортались так: 7 березня на місце виїхав підрозділ з Мізоцького гарнізону ВВ НКВС на чолі з начальником райвідділу капітаном Селівановим та командиром гарнізону капітаном Дем'яновим. При огляді на місці було виявлено витікання диму з підземелля, що підтверджувало перебування у ньому людей. Солдати оточили виявлені ходи і вирішили дочекатись саперів. Несподівано вночі 8 березня орієнтовно 20 повстанців вийшли з каменоломень на відстані 200 метрів від основного входу і, користуючись темрявою, вдало відступили. Наступної ночі при спробі прориву з оточеної Турецької гори було поранено двох повстанців. Один з них не бажаючи потрапити живим до рук ворога підірвався на гранаті. У документі зазначено, що це командир куреня "смерті", який діяв під псевдонімами "Сталевий" і "Орел". Другий поранений виявився Володимиром Бухальським, який через добу помер від втрати крові. Його катували і вибивали свідчення, не надаючи медичної допомоги. Володимир сказав, що у Турецькій горі є велике, добре облаштоване підземелля із замаскованими ходами, де періодично переховуються керівники ОУН та УПА, місцеві боївки СБ.
На Турецькій горі 13 березня 1945 року сапери заклали вибухові заряди і почали підривати окремі печери та ходи. Якраз того дня загинув Микола Купріянович Мартинюк - надрайонний комендант СБ "Явір", який керував обороною каменоломень. На пропозицію здатися повстанці відповідали вогнем з наявної зброї. Тому солдати НКВС продовжили розкопувати каменоломні та підривати окремі ходи. Було застосовано якийсь газ. Один з дерманців згодом свідчив: "Підривали по частинах печеру і пускали якийсь газ, від якого ми всі зробились п'яними... Це тривало протягом двох тижнів... Приблизно 20 березня нас розкопали і витягнули з печери". Коли загинуло ще двоє повстанців, серед яких був районний есбіст "Лісовий", ті, що за¬лишились живими, вирішили здатися у полон. На поверхню вийшло 19 чоловік. У результаті операції в каменоломні захоплено 1 ручний кулемет, 4 гвинтівки, 2 автомати, кілька пістолетів, одна ракетниця, 350 патронів, ящик вибухівки, різні документи та націоналістична література.
Всі ходи каменоломні у Турецькій горі були підірвані, щоб більше ніхто не міг використати її як місце переховування.
У 1946 році компартійна влада вирішила, що нова історія села має розпочатися з нової назви, перейменувавши Дермань в Устенське. Перейменування повинно було дати множинний ефект, усунувши з вербального дискурсу небажані для компартійних функціонерів асоціації з Дерманським монастирем, націоналістичним підпіллям і творчістю У.Самчука.
Упродовж другої половини 1940-х - першої половини 1950-х роках в Дермані-Устенському і навколишніх селах розпочалось будівництво "нового радянського життя", яке йшло поруч із "зачисткою" терену від підпілля ОУН. З метою забезпечення належного ідеологічного впливу на місцеву молодь у 1947 році директором Устенської середньої школи призначений Андрій Демченко, випускник Харківського інституту соціального виховання.
Новий директор негайно взявся до справи. На будівлі школи з'явились п'ятикутна зірка і гасло "Хай живе партія!". За рік-два зі школи звільнено всіх учителів, хто працював там з довоєнних чи окупаційних часів. З метою демонстрації учням переваг соціалістичного способу життя А.Демченком організовано декілька екскурсійних поїздок старшокласників до Києва. В школі створено піонерську дружину імені Олександра Матросова, яку очолила Євгенія Шавронська.
Складніше виявилося утворити шкільну комсомольську організацію - учні-старшокласники вперто не бажали до неї вступати. Навесні 1950 року за відмову стати членами ВЛКСМ зі школи виключено 24 учні 8-10-х класів (з формулюванням "за порушення трудової дисципліни" та "як недисципліновані і політично ненадійні"). Коли це не вплинуло, восени 1950 року було розформовано випускний 10-й клас (у 1951 році в Дерманській школі випуску не було, окремим з виключених учнів удалося здобути атестат у райцентрі Мізоч).
Намагання місцевої компартноменклатури привнести в життя Дерманя нові форми соціалістичного господарювання і співжиття до кінця 1940-х років бажаних результатів не дали. З матеріалів комісії ЦК КП(б)У на чолі з секретарем ЦК К.Литвином, яка фронтально вивчала ситуацію в Рівненській області після усунення восени 1949 року з посади секретаря обкому КП(б)У В.Бегми, випливає, що на початку 1950 року колгосп імені Шевченка існував лише в Устенському Першому. Він був створений 19 січня 1949 року і об'єднував 60 з 509 селянських господарств (11,7%). У доповідній записці першому секретареві ЦК КП(б)У Л.Мельникову К.Литвин зазначив: . Головою колгоспу працює 63-х річний старий Рудий Кіндрат, який у часи панської Польщі був старостою в цьому ж селі. Робота в колгоспі запущена, трудова дисципліна низька, худоба на зиму не забезпечена кормами. Прийом у колгосп нових членів відсутній".. В Устенському Другому колгоспу взагалі не було.
15 червня 1950 року заступником начальника відділу 2-Н УМДБ Рівненської області майором Журавльовим підготовлено "Довідку на села Устенське 1 і 2 Мізоцького району Рівненської області". У 1957 році оригінал довідки знаходився в Мізоцькому райапараті УКДБ і, очевидно, служив для його працівників практичним керівництвом в оперативній роботі. Згаданий документ достатньо промовистий для того, щоб цитувати його дослівно:
. "Села Устенське 11'2, які раніше мали назву Дермань, Мізоцького району до останнього часу є найбільш враженими бандоунівським підпіллям в Рівненській області. Ці села є суміжними.
В названих селах нараховується до 1000 селянських господарств, які в своїй більшості є середняцькими. В селі Устенське 2 є жіночий монастир, за Польщі була українська гімназія, а з возз'єднанням Західних областей України з УРСР на базі гімназії створена середня школа.
Наявність гімназії в селі Дермань за Польщі, де серед учнів проводилась велика виховна робота в дусі українського націоналізму, дала значну кількість інтелігенції з числа місцевих жителів, багато з яких стали активними учасниками ОУН.
В перший період окупації німцями території України, коли діяльність ОУН набула широкого розгортання, багато жителів сіл Устенське 1 і 2, в тому числі й місцева інтелігенція, пішли в бандитські формування ОУН-УПА, де зайняли керівне становище.
З сіл Устенське 1 і 2 в різний час, за далеко неповними даними, починаючи з 1941 року, пішло в підпілля ОУН і банди УПА понад 600 чол., в тому числі: з села Устенське 1 -до 300 чоловік і з Устенське 2 - 350 чоловік.
З числа жителів сіл Устенське 1 і 2 була велика кількість керівників оунівського підпілля.
В селі Устенське 2 в 1941 році тривалий час знаходився член Головного "проводу" ОУН - Кук під кличкою "Леміш", а також систематично там знаходились т.зв. зам. командуючого південної групи УПА під кличкою "Докс", ліквідований в 1944 році. Останній був одружений з місцевою жителькою Шавронською Лідією Гаврилівною (арештована), і т.зв. командир дивізії УПА під назвою "Холодний Яр" -"Ясен" (вбитий в кінці 1944 року).
В селах Устенське 1 і 2 і в прилеглих до них Верхівському й Бущанському лісах в 1944 і 1945 роках дислокувались крупні бандитські формування УПА - дивізії "Холодний Яр" та ін., учасникам яких жителі названих сіл надавали всебічну допомогу.
В результаті проведених заходів з розгрому бандформувань УПА і оунівського підпілля, дислокованих у районі сіл Устенське 1 і 2 і прилеглих до останніх лісах, з 1944 року до 1950 року ліквідовано понад 700 активних учасників ОУН-УПА.
За цей же час бандитами здійснено цілий ряд зухвалих проявів по селах Устенське 1 і 2, в результаті яких вбито до 200 чоловік з числа партійно-радянського і сільського активу, військовослужбовців і місцевих жителів, які лояльно ставились до Радянської влади; знищено 2 будівлі сільрад, молочний пункт, неодноразово здійснювались напади на сільради і зазнавали пограбування сільські кооперативи"..
Наголосимо головний месидж процитованого документа: кількість і якість оунівських і упівських кадрів у Дермані - найвища в області, плюс всебічна допомога їм з боку місцевого населення. Імперативний випадок для проведення соціальної хірургії: всі покази суспільної хвороби наявні, стан суб'єкта такий, що без хірургічного втручання просто не обійтись, а в разі летального випадку - туди йому й дорога. До цього варто додати ненаголошену в документі, але добре знану владі та значиму для загалу роль уродженця Дерманя, письменника Уласа Самчука.
У 1949-1950 роках у приміщенні медпункту села Дермань базувалась оперативна група МДБ УРСР, до якої входили працівник УМДБ Київської області Ворона, працівник УМДБ Вінницької області Ятченко, працівник МДБ УРСР, учасник багатьох спецоперацій органів радянської держбезпеки О.Святогоров та ін. Разом із приданими їй солдатами внутрішніх військ, діючи, як правило, в нічний час, опергрупа проводила роботу по виявленню оунівського підпілля в Дермані та інших селах Мізоцького району. Опергрупою була затримана і згодом ув'язнена на термін від 10 до 25 років група дерманської молоді (в кількості 7 чоловік), яких звинуватили в поширенні у селі в 1948-1950 роках антирадянських листівок, вивішуванні синьо-жовтого прапора, підготовці терористичних актів та ін..