Як робиться секс на обкладинці
Тема сексуальності - найпотужніший магніт для привернення уваги аудиторії. Найбільше купонів з того стрижуть, зрозуміло, рекламісти (і отримують найбільше критики, яка їм по барабану). Однак представники “благородніших” професій - ілюстратори, фотографи, дизайнери - ажніяк не гребують пожвавити власні роботи за рахунок старих добрих людських інстинктів.
Інша річ, коли сексуальність є тематично мотивованою, як у випадку обкладинок для “пікантних” текстів. Мова, зрозуміло, йде не про конвеєрний масліт, де і тексти, і обкладинки клепають за однаковими лекалами на всю серію. Цікавить нас той фікшн і нонфікшн, що претендує на бодай якусь художню чи інтелектуальну якість і відповідним чином має бути “представлений” своєму читачеві.
Тіло
Найпростіший спосіб - винести на обкладинку оголене тіло (тіла), в більш-менш відвертій позі. Таких обкладинок безліч і - з точки зору дизайнерського рішення - вони однаково нецікаві.
Перший крок від найпростішого - елементарна синекдоха, замінити тіло його частиною. Байдуже - чи то з бажання зберегти “пристойність”, чи то з намагання уникнути банальності. Зазвичай обираються частини тіла - сексуальні маркери: губи, ноги, груди.
Українські книжки цим прийомом, як бачимо, теж не гребують.
Незважаючи на позірну простоту прийому, комбінації за його участю можуть давати цікаві результати. Скажімо, наведена нижче обкладинка (“Вашингтонка”) - це книжка Джессіки Катлер, секретарки, що працювала в Сенаті США, а після звільнення опублікувала власні щоденники, як можна здогадатись, “цікавого” змісту. Із завданням представити “колиску демократії” на знайомому тлі сексуальних скандалів дизайнер чудово справився.
Ще цікавіший випадок - із наведеною обкладинкою “Лоліти”. Губи як сексуальний маркер тут не просто виступають заступником тіла, але й завдяки специфічному ракурсу візуально уподібнюються вагіні. Поєднання виглядає дещо шокуюче, але - цілком відповідає текстові, який став помітним артефактом в історії як літератури, так і сексуальності.
Символи тіла
Друга велика група прийомів - символічне зображення тіла. Якщо подивитись прискіпливо, то вони є віддзеркаленням уже описаних методів.
По-перше, це знакова репрезентація цілого тіла. Для цього чудово підходять ляльки або інші рукотворні зображення.
Так само широко вживані метафоричні зображення частин тіла, і оскільки тут менший тиск із нормами моралі чи цензури, ніж у випадку зображення реального тіла, то й об’єкти вибираються сміливіше - найчастіше це груди і геніталії.
Українці й тут не відстають.
Предметна сексуальність (метонімія)
На наступному рівні абстрагування сексуальність від тіла як такого переходить на предмети, безпосередньо із цим тілом пов’язані. Причому це можуть бути як традиційно наділені сексуальними смислами предмети на кшталт білизни.
Так і “найтральні” предмети, які при певному прочитанні набувають метонімічної тілесної сексуальності.
Опис
Не показати тему, а розказати про неї - глухий кут для графічного дизайну. Єдина незаперечна перевага такого прийому - його максимальна “коректність”. Коли стоїть завдання перш за все уникнути скандальності, епатажності чи, боронь Боже, непристойності.
Текстуальна сексуальність
Третя велика група методів представлення сексуальності на обкладинці також відхтовхується від двох попередніх. Нюанс в тому, що в ролі заступника тіла чи його частин виступає сам текст і/або книжка. Комбінування радикальної чуттєвості, яка властива сексуальності, із абстракцією тексту, хай навіть і проявлену через матеріальність книжки чи сторінки, надає цьому прийому особливого шарму. Втім, не компенсовує того, що прийом є добре знаним і його використання - далеко не унікальна дизайнерська знахідка, як може здатись на перший погляд.
Як бачимо, нічого нового наші видавці й тут не запропонували.
Як і раніше, “знаковими” можуть бути як усе тіло, так і його частини, особливо - геніталії.
Уподібнення людини до книжки виглядає особливо мило в деяких комбінаціях.
За великим рахунком, кожна обкладинка, яка привертає увагу читача сексуальною напругою, але при цьому не переходить межу вульгарності, може вважатись успіхом дизайнера. Задача не те щоб особливо проста, але й справжнім викликом її теж не назвеш тим більше з огляду на широкий арсенал розроблених прийомів, вдале володіння якими іноді виглядає як дизайнерська новація.
По-справжньому оригінальних робіт, які на порушенні одного або кількох правил вибудовують дісно незвичний конструкт, не так і багато. Скажімо, наведена нижче обкладинка демонструє просто ураганний сексуальний імпульс, і це без жодних іконічних відсилань до тіла. Форма хмарини тегів надала прийнятної багатозначності набору слів, який інакше сприймався б як чистої води вульгарщина.
І наостанок - не можу не відзначити дві тенденції. З одного боку, абсолютна й переважна більшість робіт не виходить за межі усталених сексистських стереотипів, асоціюючи із сексуальним тілом тіло передусім жіноче.
По-друге, сувора серйозність і прямолінійність, із якою дизайнери підходять до теми сексуальності, викликає підозри, що майстри фотошопа не те що не бачили робіт Фрагонара, але й не чули шкільних адекдотів на одвічну тему.
Originally published at Трансліт. You can comment here or there.