Похід старим Кримом
Досі зберігаються лише приємні враження від походу старим Кримом, хоча це було вже пару років тому. Це був мій перший досвід таких подорожей, тому вражень було безліч. Взагалі туристи живуть якимось своїм життям, проте безліч красивих місць неможливо побачити ніяким іншим способом. Крім того життя в наметах, готування їжі на вогню та відсутність багатьох речей цивілізації допомагають на деякий час забути про своє звичне життя та хоч трохи поєднатися з природою.
Збирались піти в похід досить довго і в решті-решт нас назбиралось близько десяти «туристів», з яких лише один мав великий досвід таких подорожей, тож він і був нашим «провідником». Зважаючи на відсутність досвіду обрали подорож зі Старого Криму до Нового Світу.
Старий Крим - невеличке місто в Криму, де є декілька красивих вулиць та будівель, але майже немає гір. Це - початок нашої подорожі. Невеличке водосховище на річці Чурук-Су.
Чомусь ніколи не замислювався раніше, але всі групи адекватних туристів обов’язково реєструються у рятівників, де залишають свій маршрут, та тривалість походу. Хоча Кримські гори не порівняти, наприклад, з Кавказом, але трапитися може що завгодно. По поверненню треба не забути знятися з обліку.
До речі, в Криму зустрічається багато коней, які мирно пасуться на міжгір’ї.
Ще стало відкриттям, що всі туристичні маршрути йдуть не абияк, а через туристичні пункти і лише на таких пунктах можна зупинятися на ночівлю. В інших місцях вогонь розводити заборонено, і лісники за це ганяють. Туристичні пункти зазвичай розташовані біля джерел або біля невеличких струмків, де можна набрати воду, щоб зварити собі їжу та помитися. Наша перша зупинка - Галявина десантників.
Ось так виглядала наша група. Як виявилось, це досить складно все тягнути на собі: спальники, каремати, каструлі, намети, їжу на всі десять днів походу. Тому треба мати неабиякий досвід, щоб вірно розрахувати, чого та скільки брати з собою, і особливо як все це всунути в рюкзак.
Навесні в Криму багато квітів та дуже красиво.
Інколи зустрічалися такі-ось шляхи, по яких окрім лісників на ГАЗ-66 навряд чи хтось може проїхати, і це ще не найгірший шлях. Інколи, десь у лісі, може лежати повалене дерево посеред дороги, так лісники акуратно бензопилами вирізають собі шлях шириною трохи більше ніж ширина вантажівки, та їдуть собі далі.
Багато можна зустріти таких ярочків.
Ще на нашому шляху вдалося відвідати старовинний вірменський монастир Сурб-Хач. Хоча це вже занадто туристичне місце - народу тут було дуже багато. Це біля монастиря великими вірменськими літерами написана його назва.
За часів радянського союзу Сурб-Хач був закритий аж з 1926 року, а на його території був розташований піонерський табір та санаторій і лише в 1994 році богослужіння були поновлені. Біля монастиря збереглись декілька «каскадних» джерельних фонтанів.
Але монастир - це не кінцева наша зупинка, тому йдемо далі.
В той самий день ми таки примудрилися заблукати та не змогли потрапити до наступного запланованого пункту. Як згодом дізналися: один невірний поворот і майже шість кілометрів в протилежний бік. Добре, що знайшли якийсь струмок, біля якого вже були вимушені зупинитися на ночівлю. До речі, якщо навесні проблем з водою немає, то влітку з цим треба бути більш обережним, бо деякі струмки пересихають.
А це вже наступна наша зупинка: урочище Шах-Мурза.
Невеличке озеро.
Взагалі природа Криму не залишає байдужим.
Ще тут інколи проводять змагання зі спортивного орієнтування. Звідти і стрічки на деревах.
Де не де можна знайти ось такі залишки цивілізації.
Про звірів тут теж піклуються добре. Самих лосів ми не бачили, але таки ось годівниці зустрічали постійно.
Біля багатьох джерел побудовано столи та лавки, щоб втомлені мандрівники мали змогу трхи перепочити.
Рюкзаки відпочивають.
Землянка часів вітчизняної війни біля наступної нашої зупинки Ескі-Юрт. Партизани влаштували в лісі невеличке поселення: багато землянок, дерево для спостереження та інші споруди.
Дуже корисна річ в походах - трекінгові палиці. Йти з ними дуже зручно, а якщо немає, то підійдуть і звичайні, дерев’яні, в лісі їх знайти не складно.
Спати інколи доволі холодно, але спальник вирішує всі проблеми.
Ліс, гори, та туман.
Ви колись уявляли, як це воно всередині хмари. От і я не уявляв, а виглядає воно нічого так, доволі цікаво. А ще цікавіше стає, коли вітер цю хмару відносить кудись вбік і можна побачити сусідні вершини.
Їжачок в тумані.
Наступна зупинка - Ай-Серез. Красиві місця, але саме там довелось дізнатися, навіщо ми тягли з собою дощовики і як це підійматися або спускатися з гори, коли навколо чорнозем та глина, а з гір течуть великі потоки води. Кожен неодноразова падав у ту багнюку, і чистих речей після Ай-Сереза майже не лишилось. Дійсно дуже цікаво прокидатися в наметі лежачі пузом в калюжі. А ще виявляється, що злива зовсім не заважає розпалити багаття0 та приготувати собі сніданок. Неодноразово подякували за це сухому пальному. І ще: під час дощу, виявляється, дрова краще не збирати, а ламати сухі гілки з дерев, бо який би не був дощ, всередині вони чомусь залишаються сухими.
А ще в горах погода змінюється постійно. Треба було лише відійти кілька кілометрів від табору, а вже сонце світить, і немає навіть жодної згадки про дощ.
Чудові краєвиди.
Бачили ось таких птахів, а також багато кісток та черепів тварин біля них.
Все що нагадувало про дощ.
І знов квіти
Та ось нарешті - море.
Море - це добре.
Хоча чайки таки дістали. Майже нічого їстівного не можна залишити, щоб ці тварини не схопили це щось, та не втекли з ним.
А з боку моря гори виглядають ще красивішими.
Отже, якщо з’явиться нагода колись піти, наприклад, в Карпати або на Кавказ - варто такі піти. Хоча може не всім сподобається відсутність багатьох звичних речей. Гарного відпочинку.