В РСФРР публікують монархіста, в УРСР не можуть поставити пам'ятник І. Франку, 1955 р.
Десь 1955 рік, відомий український радянський перекладач та поет Дмитро Павличко розповідає, що в українців вкладають«общєсовєтскую» ідеологію, але приховують від них своїх рідних героїв:
З неприхованим болем поет Д. Павличко на письменницькому форумі говорив про те, що українська молодь не знає історії тієї землі, на котрій вона живе. Знає, де стоять ботфорти Петра І, але не знає, де похований Богдан Хмельницький, знає про П. Пікассо, інших художників та музикантів світу, але не знає, що український народ мав таку видатну співачку, як Соломія Крушельницька Порівнюючи широко відомі факти, Д. Павличко цілком слушно запитував: «Чому книги монархіста Шульгіна великими тиражами видаються в Росії, а творчість талановитого українського літератора В.Винниченка так і не знайшла свого вдячного читача. Чому в Москві й інших містах Росії споруджуються пам'ятники тим, хто уславив російську націю, а у Львові так і не спромоглися за десятиріччя спорудити пам'ятник Івану Франку. Чому розмови про розширення сфери вжитку української мови так і залишаються розмовами, викликаючи кипіння пристрастей на зустрічах з інтелігенцією, імпровізованих мітингах, на конференціях?».
Коротше кажучи, пам'ятник І. Франку у Львові через 9 років таки поставили (в 1964 р.), але Д. Павличко зрозумів ціну совку і став одним із організаторів Народного Руху України.
А з Шульгіним та Винниченком дійсно цікаво вийшло, адже на відміну від Шульгіна Винниченко був соціалістом, і Ленін навіть позволив йому повернутись в УРСР. Правда Винниченко трохи подивився на цей «соціалізм» і з Москви втік закордон.
Джерело. О.Г.Бажан «НАРОСТАННЯ ОПОРУ ПОЛІТИЦІ РУСИФІКАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1950-х-1960-х рр».