Продовження історії Ганни Монтовт
Попередня частина
На початок Семашко вирішив навести лад в маєтках дружини (само по собі похвально), розігнав диблючих, іржучих і ситно жеручих слуг, а Ганні вельми прозоро пояснив, що дім у Коблині тепер для неї чужий і чи не краще б їй перебратися у поки що свою Липаю. Бідолашна відважилася нагадати, що їй твердо обіцяли грошову компенсацію. Однак Семашко, людина характеру холеричного, ледь не вигнав її з батьківського дому в чім була. Лише здавшись на жінчині просьби, він виділив пасербиці як відступне 300 кіп грошей - жалюгідна сума, порівняно з тим, що в неї відібрали, але при тому підкреслив: це все, клямка запалася, вона сама, з доброї волі, відмовилася від батьківського спадку.
Перебравшись в Липаю, Ганна вирішила далі вести веселе життя, яке так їй сподобалося в Коблині. Бажаючих об’їдати і оббирати безрозсудну жінку не забракло, були серед них і двоюрідні брати Ганни, сини її стрийка, Андрія Монтовта, і княжни Гольшанської, яка ворогувала і судилася з іншим своїм мужем. Андрієм Курбським . Ці брати цілком пасували до свого бурхливого часу: не було такого злочинного ремесла (включно з фальшуванням грошей, злочину, який тоді найсуворіше карався), в якому вони не спробували своїх сил - більше з любові до процесу, ніж заради конкретної користі, бо майже весь свій спадок вже встигли пустити по вітру. Двоюрідну сестричку вони швидко прибрали до рук і з її згоди завели в Липаї розваги, котрі дещо нагадували часи занепаду Римської імперії (тоді її й прозвали волинською Мессаліною). звістки про ці оргії доходили й до Коблина, однак Семашко, позбувшись жінчиної падчерки, збував все своєю улюбленою приказкою: «Нехай злеє не живе на світі довго» (звичайна тодішня юридична формула при засудженні до страти), мабуть, сподіваючись, що Ганна якимось робом сама скрутить собі карк.
Але якось він почув такі новини, що швидко забув про свій попередній стоїцизм. Під впливом братів. Ганна приїхала до Луцька і там, перед суддями, оголосила всі свої попередні записи щодо батьківського спадку недійсними і вимушеними у неї силою. Семашко ледь не ошалів зі злості і розв’язав проблему так: зібрав збройний загін, захопив Ганну на шляху додому і тримав її замкненою, аж доки вона не згодилася в письмовому порядку не тільки відкликати свою останню заяву, але відступити Семашкові решту майна, ту саму Липаю (так він колись вчинив і зі своєю зведеною сестрою)
Ганні ніде було подітися, вона навіть була змушена зробити запис про те, що від Семашка і мачухи «завжди великої ласки, добротливості, ратунку і вспоможення по всі прошлиї і теперишнії часи од їх милостей уживала і тепер уживаєт».
Гірким стало тепер життя веселої вдовички! Її становище в коблинському замку було гіршим, ніж в останнього нахлібника: мало того, що з нею поводилися як з нижчою істотою, то ще й тримали під строгим наглядом. Але двоюрідні братчики таки зуміли знайти таємну лазівку і підіслати посередника до Ганни. Вони обіцяли їй звільнення, а навзаєм просили про сущу дрібницю - підписати чергову цидулку, в якій вона відмовилася г від всього спірного майна на їхню користь. Либонь, Монтовти сподівалися відібрати це майно в Семашка.
Той, однак, виявився куди крутішим хижаком: піймав посередника, прочитав цидулку і спершу, у божевільній люті, ледь не вбив невдячну. Але потім спам’ятався і знайшов кращий спосіб тримати її в шорах. Свою сестру він грозив видати за машталіра. А Ганну й насправді видав - за старого, миршавого і придуркуватого пана Згличинського, тільки й назви, що шляхтича, а насправді - свого рукодайного, конюшого. Під час вінчання Ганна криком кричала про свою незгоду, мліла, але нічого не допомогло. В подарунок новий Ганнин чоловік одержав від Семашка 100 кіп грошей і фільварок, де й мав жити разом з жінкою, а на знак вдячності відразу ж поїхав до Луцька і від імені малжонки підтвердив згоду передати все її майно подружжю Семашків.
От коли Ганна могла гірко пожаліти через те, що її охрестили в католицтві. Була б вона православною - і шлюб відбувався б у приявності суддів, які поцікавилися б її доброю волею та згодою, і розірвати цей, Богом явно не благословенний союз, було б легше.
А далі було ще гірше…
Продовження
На початок Семашко вирішив навести лад в маєтках дружини (само по собі похвально), розігнав диблючих, іржучих і ситно жеручих слуг, а Ганні вельми прозоро пояснив, що дім у Коблині тепер для неї чужий і чи не краще б їй перебратися у поки що свою Липаю. Бідолашна відважилася нагадати, що їй твердо обіцяли грошову компенсацію. Однак Семашко, людина характеру холеричного, ледь не вигнав її з батьківського дому в чім була. Лише здавшись на жінчині просьби, він виділив пасербиці як відступне 300 кіп грошей - жалюгідна сума, порівняно з тим, що в неї відібрали, але при тому підкреслив: це все, клямка запалася, вона сама, з доброї волі, відмовилася від батьківського спадку.
Перебравшись в Липаю, Ганна вирішила далі вести веселе життя, яке так їй сподобалося в Коблині. Бажаючих об’їдати і оббирати безрозсудну жінку не забракло, були серед них і двоюрідні брати Ганни, сини її стрийка, Андрія Монтовта, і княжни Гольшанської, яка ворогувала і судилася з іншим своїм мужем. Андрієм Курбським . Ці брати цілком пасували до свого бурхливого часу: не було такого злочинного ремесла (включно з фальшуванням грошей, злочину, який тоді найсуворіше карався), в якому вони не спробували своїх сил - більше з любові до процесу, ніж заради конкретної користі, бо майже весь свій спадок вже встигли пустити по вітру. Двоюрідну сестричку вони швидко прибрали до рук і з її згоди завели в Липаї розваги, котрі дещо нагадували часи занепаду Римської імперії (тоді її й прозвали волинською Мессаліною). звістки про ці оргії доходили й до Коблина, однак Семашко, позбувшись жінчиної падчерки, збував все своєю улюбленою приказкою: «Нехай злеє не живе на світі довго» (звичайна тодішня юридична формула при засудженні до страти), мабуть, сподіваючись, що Ганна якимось робом сама скрутить собі карк.
Але якось він почув такі новини, що швидко забув про свій попередній стоїцизм. Під впливом братів. Ганна приїхала до Луцька і там, перед суддями, оголосила всі свої попередні записи щодо батьківського спадку недійсними і вимушеними у неї силою. Семашко ледь не ошалів зі злості і розв’язав проблему так: зібрав збройний загін, захопив Ганну на шляху додому і тримав її замкненою, аж доки вона не згодилася в письмовому порядку не тільки відкликати свою останню заяву, але відступити Семашкові решту майна, ту саму Липаю (так він колись вчинив і зі своєю зведеною сестрою)
Ганні ніде було подітися, вона навіть була змушена зробити запис про те, що від Семашка і мачухи «завжди великої ласки, добротливості, ратунку і вспоможення по всі прошлиї і теперишнії часи од їх милостей уживала і тепер уживаєт».
Гірким стало тепер життя веселої вдовички! Її становище в коблинському замку було гіршим, ніж в останнього нахлібника: мало того, що з нею поводилися як з нижчою істотою, то ще й тримали під строгим наглядом. Але двоюрідні братчики таки зуміли знайти таємну лазівку і підіслати посередника до Ганни. Вони обіцяли їй звільнення, а навзаєм просили про сущу дрібницю - підписати чергову цидулку, в якій вона відмовилася г від всього спірного майна на їхню користь. Либонь, Монтовти сподівалися відібрати це майно в Семашка.
Той, однак, виявився куди крутішим хижаком: піймав посередника, прочитав цидулку і спершу, у божевільній люті, ледь не вбив невдячну. Але потім спам’ятався і знайшов кращий спосіб тримати її в шорах. Свою сестру він грозив видати за машталіра. А Ганну й насправді видав - за старого, миршавого і придуркуватого пана Згличинського, тільки й назви, що шляхтича, а насправді - свого рукодайного, конюшого. Під час вінчання Ганна криком кричала про свою незгоду, мліла, але нічого не допомогло. В подарунок новий Ганнин чоловік одержав від Семашка 100 кіп грошей і фільварок, де й мав жити разом з жінкою, а на знак вдячності відразу ж поїхав до Луцька і від імені малжонки підтвердив згоду передати все її майно подружжю Семашків.
От коли Ганна могла гірко пожаліти через те, що її охрестили в католицтві. Була б вона православною - і шлюб відбувався б у приявності суддів, які поцікавилися б її доброю волею та згодою, і розірвати цей, Богом явно не благословенний союз, було б легше.
А далі було ще гірше…
Продовження