Розлучення мирні і немирні
Немирне розстання
Писар гродський луцький Семен Іванович Хребтович-Богуринський у 1567 році одружився з Раїною Андріївною Русинівною Берестецькою. Невдовзі у подружжя народилася донька Марія, а тут ще й тесть, Андрій Русин, виклопотавши собі в 1571 р. єпископство Пінське і Туровське і від’їжджаючи до Пінська, залишив доньці й зятю у користування свою маєтність в Берестечку. Здавалося б, живи і Бога хвали, але вийшло інакше: з неясних причин подружжя смертельно розсварилося аж так, що Раїна, за заявами чоловіка, кілька раз намагалася його отруїти. Виходячи з деяких пізніших обставин, не виключено, що це була чиста фантазія параноїка, так, принаймні, вважав Раїнин батько, якому вона пожалілася. Думаю, звичаї тодішнього духовенства вже нікого не шокуватимуть: Андрій Русин прислав до Берестечка збройний загін зі своїм племінником, Павлом Коритенським, на чолі, наказавши йому маєток відібрати, зятя забити, а доньку привести до нього до Пінська. На щастя негідного зятя, його саме не виявилося вдома, тому завдання було виконане лише щодо першого і третього пункту.
Заставши пустий дім і розграбований маєток, Хребтович почав судову справу, звинувативши тестя у «кгвалтовному» наїзді на Берестецький двір, викраденні дружини і грабежі майна, вимагаючи ще й відшкодування йому коштів, «што он выложил на лекарство, кгды был с причини жоны своєє Раины по колько крот трут». Справу розбирали у Луцьку в березні 1572 року, головний звинувачений Андрій Русин на суд не з’явився, посилаючись на «боленье очью» - очну хворобу, через цю ж хворобу він належно не підписав пред’явлені свідчення, а тільки завірив їх печаткою Суд визнав таке завірення недостатнім і прийняв рішення на користь позивача, вимагаючи і повернення до нього дружини і відшкодування завданих збитків.
Але це був максимум, чого вдалося добитися потерпілому: згідно з поглядами епохи, пані Раїна не була бездушною річчю, щоб її отак з рішення суду комусь примусово передавали. Тому справа перейшла на розгляд мирового суду, що складався з вельми поважаних людей, наприклад, пана Богуша Корецького, який часто залучався до подібних процедур. Суд виробив для незгідного подружжя умови полюбовного розлучення, справедливо зміркувавши, що залишати їх разом не можна: потруяться або поріжуться. Пан Хребтович і пані Раїна мали б одне одного «доброволне з подружжя випустити» і оголосити про це перед гродським урядом, вписавши відповідну заяву в актові книги, та сповістити про своє рішення луцького владику Іону (доброго нашого знайомого Івана-Іону Борзобагатого Красенського). Придане Раїни переходило у власність її колишнього чоловіка, як сторони потерпілої, він, натомість, зобов’язувався припинити судову справу проти тестя і ніяк не переслідувати ні Раїну, ні її батька (підозрівається, що спроби такого переслідування вже були, а слово «переслідування» у 16 столітті розуміли буквально). На цьому обидві сторони і згодилися, подавши одне одному руки.
Сформульовані умови мирового договору були, як на мене, цілком розумними і прийнятними, але провести їх у життя не вдалося. Це конкретне подружжя відзначалося страшенно прикрим характером, а вже й чоловік то й особливо виявився зразком дріб’язкової, просто-таки бабської мстивості й злостивості. На додачу до вже обумовлених пунктів він почав вимагати від дружини ще й усного чи письмового визнання своїх гріхів перед ним, що вона і її батько розцінили, як очорнення її доброго імені - «доброї і почтивої слави». Суперечка так розгорілася, що закінчилася бійкою.
Невдовзі Андрій Русин помер, а пара мазохістів почала все спочатку: кілька раз вони з’їжджалися нібито для того, щоб нарешті визначитися, битися чи миритися, і знову роз’їжджалися з криком, сварками, погрозами «окалічити» ненависного партнера та биттям посуду і не прийнявши ніякого остаточного рішення. Така мила розвага закінчилася аж у 1576 році, коли Семен Іванович вдруге одружився з Катериною Андріївною Бабинською. Його колишня дружина повторно заміж не вийшла і до кінця життя підписувалася своїм «родовим» іменем - Раїна Русинівна Берестецька.
Писар гродський луцький Семен Іванович Хребтович-Богуринський у 1567 році одружився з Раїною Андріївною Русинівною Берестецькою. Невдовзі у подружжя народилася донька Марія, а тут ще й тесть, Андрій Русин, виклопотавши собі в 1571 р. єпископство Пінське і Туровське і від’їжджаючи до Пінська, залишив доньці й зятю у користування свою маєтність в Берестечку. Здавалося б, живи і Бога хвали, але вийшло інакше: з неясних причин подружжя смертельно розсварилося аж так, що Раїна, за заявами чоловіка, кілька раз намагалася його отруїти. Виходячи з деяких пізніших обставин, не виключено, що це була чиста фантазія параноїка, так, принаймні, вважав Раїнин батько, якому вона пожалілася. Думаю, звичаї тодішнього духовенства вже нікого не шокуватимуть: Андрій Русин прислав до Берестечка збройний загін зі своїм племінником, Павлом Коритенським, на чолі, наказавши йому маєток відібрати, зятя забити, а доньку привести до нього до Пінська. На щастя негідного зятя, його саме не виявилося вдома, тому завдання було виконане лише щодо першого і третього пункту.
Заставши пустий дім і розграбований маєток, Хребтович почав судову справу, звинувативши тестя у «кгвалтовному» наїзді на Берестецький двір, викраденні дружини і грабежі майна, вимагаючи ще й відшкодування йому коштів, «што он выложил на лекарство, кгды был с причини жоны своєє Раины по колько крот трут». Справу розбирали у Луцьку в березні 1572 року, головний звинувачений Андрій Русин на суд не з’явився, посилаючись на «боленье очью» - очну хворобу, через цю ж хворобу він належно не підписав пред’явлені свідчення, а тільки завірив їх печаткою Суд визнав таке завірення недостатнім і прийняв рішення на користь позивача, вимагаючи і повернення до нього дружини і відшкодування завданих збитків.
Але це був максимум, чого вдалося добитися потерпілому: згідно з поглядами епохи, пані Раїна не була бездушною річчю, щоб її отак з рішення суду комусь примусово передавали. Тому справа перейшла на розгляд мирового суду, що складався з вельми поважаних людей, наприклад, пана Богуша Корецького, який часто залучався до подібних процедур. Суд виробив для незгідного подружжя умови полюбовного розлучення, справедливо зміркувавши, що залишати їх разом не можна: потруяться або поріжуться. Пан Хребтович і пані Раїна мали б одне одного «доброволне з подружжя випустити» і оголосити про це перед гродським урядом, вписавши відповідну заяву в актові книги, та сповістити про своє рішення луцького владику Іону (доброго нашого знайомого Івана-Іону Борзобагатого Красенського). Придане Раїни переходило у власність її колишнього чоловіка, як сторони потерпілої, він, натомість, зобов’язувався припинити судову справу проти тестя і ніяк не переслідувати ні Раїну, ні її батька (підозрівається, що спроби такого переслідування вже були, а слово «переслідування» у 16 столітті розуміли буквально). На цьому обидві сторони і згодилися, подавши одне одному руки.
Сформульовані умови мирового договору були, як на мене, цілком розумними і прийнятними, але провести їх у життя не вдалося. Це конкретне подружжя відзначалося страшенно прикрим характером, а вже й чоловік то й особливо виявився зразком дріб’язкової, просто-таки бабської мстивості й злостивості. На додачу до вже обумовлених пунктів він почав вимагати від дружини ще й усного чи письмового визнання своїх гріхів перед ним, що вона і її батько розцінили, як очорнення її доброго імені - «доброї і почтивої слави». Суперечка так розгорілася, що закінчилася бійкою.
Невдовзі Андрій Русин помер, а пара мазохістів почала все спочатку: кілька раз вони з’їжджалися нібито для того, щоб нарешті визначитися, битися чи миритися, і знову роз’їжджалися з криком, сварками, погрозами «окалічити» ненависного партнера та биттям посуду і не прийнявши ніякого остаточного рішення. Така мила розвага закінчилася аж у 1576 році, коли Семен Іванович вдруге одружився з Катериною Андріївною Бабинською. Його колишня дружина повторно заміж не вийшла і до кінця життя підписувалася своїм «родовим» іменем - Раїна Русинівна Берестецька.