Сергій Жадан та ансамбль «Nostri Temporis».
Якось так всюди писалося. Ясень пень, шо після таких об'яв чекаєш на Жадана і як фон вже той ансамбль. Ніфіга подібного. І ше головне, заходила разом із Сергієм до Філармонії - ну думаю, всі на місці. Коротше, ніщо не віщувало кидалово. А почалося все такою розладнаною грою, ніби музиканти забули настроїти свої інструменти. Але, думаю, то в них, певно, така фішка - от зараз побринькають, а потім бац! і буде красіво. Нє судьба. Від того скреготіння смичком об металевий пюпітр в мене розколювався баняк. А ше були постійні перепади гучності - то грають так тихо, шо чутно чиєсь дихання в останньому ряді, то як вдарять всі одночасно, шо аж підстрибуєш в кріслі. Як можна насолоджуватися музикою, коли перебуваєш у постійній напрузі? Коли таки на останній композиції відбулося явлення Жадана народу, мені вже нічого не хотілося - хіба жбурнути у нього капцем. "Світова прем'єра!", повторила двічі цьотка - конферансьє.
Не дивно, шо вже на другій композиції із залу вийшло кілька людей. Я, звісно, нічого не тямлю у класичній музиці, але ТАКУ "класику" відмовляюся слухати.