Більче-Золоте
Більче-Золоте знаходиться у Борщівському районі в декількох кілометрах на південь від траси Борщів - Тлусте. По дорозі до села можна оглянути симпатичні костелики в Верхняківцях і Глибочку, а в самому Більчі-Золотому варто зупинитися по дорозі до мальовничого Монастирку.
Люди тут жили здавна. Поблизу села виявлено найстаріше на Тернопіллі поселення середнього палеоліту, що має вік близько 50 тисяч років. На території сільради знайдено два поселення трипільської культури (одно з них - в печері Вертеба), скіфські поховання, поселення черняхівської і голіградської культур і, нарешті, залишки давньоруського городища, яке було оточене валами і ровами. Саме поблизу нього у XV столітті неподалік річки Серет виникло поселення із назвою Більче.
Перша документальна згадка про Більче відноситься до 1482 року. Існує місцева легенда, яка пояснює назву села від дівчини на ім’я Більча, що врятувала селян від злого пана, який обклав селян тяжкими податками. Більча, яку сватав за себе сам пан, вбила злого володаря, а саму рятівницю замурували живцем у кам’яну гору. Повністю цю легенду можна прочитати тут: http://zhnyborody.te.ua/tobl/bo/borleg004.htm
Герб і скульптура на костелі
В другій половині XVI століття село входило до Червоногородського повіту Подільського воєводства. Володіли ним магнати Язловецькі. Можливо, що саме вони на початку XVII століття звели в Більчому мурований замок для захисту від татар і турків (перша згадка про замок - 1646 рік). Та, укріплення не дуже справлялися зі своїми функціями: спустошливі напади продовжувалися і не давали гармонійно розвиватися містечку. З приєднанням Поділля до Австрії, коли остаточно зникла загроза турецьких набігів, замок почав занепадати, а згодом його взагалі дозволили розбирати на будівельне каміння. Окремі його рештки ще можна було побачити в першій половині ХХ століття. Остаточно замок припинив своє існування, коли у 70-х роках минулого століття засипали замкові пивниці.
З середини XVIII століття Більчем володіли Потоцькі: спочатку Теодор Потоцький, белзький воєвода, а після смерті останнього - його син Адам. За описами 1787 року земельні угіддя села разом з Монастирком становили 1817 моргів, у тому числі 402 морги орної землі, 583 морги лук і городів, мешкало 249 селянських родин, які володіли рештою земель, а усі чоловіки віком понад 14 років обов’язково мали відслужити у війську. За часів Потоцьких у Більчому було розбито парк, залишки якого збереглися до наших днів.
У 1854 році Більче на аукціоні у тодішнього власника графа Іполіта Дуніна-Козицького купує князь Адам Сапєга. Саме родини Сапєгів село зобов’язане своїми пам’ятками, які збереглися до сьогоднішнього дня. У 1866 році вони переплановують парк у ландшафтному стилі. На території парку воєвода віленський, гетьман та канцлер великий литовський Леон Сапєга зводить двоповерховий палац, використовуючи для цього замкове каміння. Сам палац був знищений під час Другої світової, а на його місці збудовано сільський клуб. Все, що залишилося від палацово-паркової архітектури - паркова брама при в’їзді до села з боку Борщова.
У 1890-х роках поселення отримує нову назву - Більче-Золоте, а заодно і статус містечка. Це було поштовхом для розвитку ремісництва та освіти: в містечку проживали ткачі, ковалі, теслярі, бляхарі та інші ремісники, а з 1900 року діяла трирічна загальноосвітня школа. Напевне, що на початку 90-х років ХІХ століття і був зведений в парку костел-усипальниця Сапєгів, який і сьогодні є головною окрасою села. Хоча реєстр місцевих пам’яток датує споруду 1839 роком, що, напевне, є помилкою. В крипті храму знаходилося поховання Леона Сапєгі і його доньки Ізабели. У 50-х роках минулого століття їх останки були перепоховані совітами на сільському цвинтарі.
Костел невеликий і більше нагадує капличку. Але залишає найтепліші враження: маленька балюстрадка, великі готичні вікна, черепичний дах та декілька родинних гербів Сапєгів надають храму неповторності. Приємно, що костел не покинутий: нещодавно в ньому проведено реставрацію і сьогодні тут час от часу правлять службу греко-католики.
Друга культова споруда, збудована Сапєгами, знаходиться у самому центрі села. Мурована церква Св. Михаїла з’явилася у 1871 році і так само, як і палац, була частково зведена із замкового каміння. Розписи в храмі 1912 році зробив художник М.Сосенко.
Навіть із сучасною цибулястою банею храм більше схожий на костел, ніж на церкву. У 1938 році на честь 20-річчя Української Народної республіки поруч із храмом зведено дзвіницю.
У 1960-х роках на базі колишнього парку Сапєгів створено Більче-Золотецький ландшафтний парк, який на даний час є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення. На площі в 11 гектарів є ставок, що живиться джерельними водами, прорастає близько 400 вікових дерев, серед них - 2 тюльпанових дерева, 3 чорних горіхи, 2 сосни Веймутова, ялина сиза колючої форми, магнолія падуболиста та багато інших. У 1966 році парк поповнили новими цінними деревами та кущами з Гермаківського дендропарку.
При в’їзді до села ліворуч від дороги неможливо не помітити скульптуру оголеної жінки з горщиком. Це - так званий «Монумент праці», створений у 1967 році.
Спелеологів та любителів археології до Більчого-Золотого манить одна з найбільших в Європі гіпсових печер - Вертеба, яка знаходиться неподалік від його північно-східної околиці. Вперше печеру виявлено у 1708 році, але згодом засипано. Вдруге її відкрили у 1820 році. Довжина підземних ходів печери складає 7820 метрів. В них ще у ХІХ столітті знайдено багато зразків прадавньої культури (як виявилося пізніше - трипільської). Це - понад 300 цілих посудин, більш як 35 тисяч глиняних і керамічних фрагментів, майже 120 людських фігурок, 200 знарядь із кісток та рогів, 300 виробів з кісток і каменю. Нажаль, більшість цього всього осіло в музеях Кракова, Варшави та Відня. Дещо зберігається у Борщові, Львові та Тернополі.
Люди тут жили здавна. Поблизу села виявлено найстаріше на Тернопіллі поселення середнього палеоліту, що має вік близько 50 тисяч років. На території сільради знайдено два поселення трипільської культури (одно з них - в печері Вертеба), скіфські поховання, поселення черняхівської і голіградської культур і, нарешті, залишки давньоруського городища, яке було оточене валами і ровами. Саме поблизу нього у XV столітті неподалік річки Серет виникло поселення із назвою Більче.
Перша документальна згадка про Більче відноситься до 1482 року. Існує місцева легенда, яка пояснює назву села від дівчини на ім’я Більча, що врятувала селян від злого пана, який обклав селян тяжкими податками. Більча, яку сватав за себе сам пан, вбила злого володаря, а саму рятівницю замурували живцем у кам’яну гору. Повністю цю легенду можна прочитати тут: http://zhnyborody.te.ua/tobl/bo/borleg004.htm
Герб і скульптура на костелі
В другій половині XVI століття село входило до Червоногородського повіту Подільського воєводства. Володіли ним магнати Язловецькі. Можливо, що саме вони на початку XVII століття звели в Більчому мурований замок для захисту від татар і турків (перша згадка про замок - 1646 рік). Та, укріплення не дуже справлялися зі своїми функціями: спустошливі напади продовжувалися і не давали гармонійно розвиватися містечку. З приєднанням Поділля до Австрії, коли остаточно зникла загроза турецьких набігів, замок почав занепадати, а згодом його взагалі дозволили розбирати на будівельне каміння. Окремі його рештки ще можна було побачити в першій половині ХХ століття. Остаточно замок припинив своє існування, коли у 70-х роках минулого століття засипали замкові пивниці.
З середини XVIII століття Більчем володіли Потоцькі: спочатку Теодор Потоцький, белзький воєвода, а після смерті останнього - його син Адам. За описами 1787 року земельні угіддя села разом з Монастирком становили 1817 моргів, у тому числі 402 морги орної землі, 583 морги лук і городів, мешкало 249 селянських родин, які володіли рештою земель, а усі чоловіки віком понад 14 років обов’язково мали відслужити у війську. За часів Потоцьких у Більчому було розбито парк, залишки якого збереглися до наших днів.
У 1854 році Більче на аукціоні у тодішнього власника графа Іполіта Дуніна-Козицького купує князь Адам Сапєга. Саме родини Сапєгів село зобов’язане своїми пам’ятками, які збереглися до сьогоднішнього дня. У 1866 році вони переплановують парк у ландшафтному стилі. На території парку воєвода віленський, гетьман та канцлер великий литовський Леон Сапєга зводить двоповерховий палац, використовуючи для цього замкове каміння. Сам палац був знищений під час Другої світової, а на його місці збудовано сільський клуб. Все, що залишилося від палацово-паркової архітектури - паркова брама при в’їзді до села з боку Борщова.
У 1890-х роках поселення отримує нову назву - Більче-Золоте, а заодно і статус містечка. Це було поштовхом для розвитку ремісництва та освіти: в містечку проживали ткачі, ковалі, теслярі, бляхарі та інші ремісники, а з 1900 року діяла трирічна загальноосвітня школа. Напевне, що на початку 90-х років ХІХ століття і був зведений в парку костел-усипальниця Сапєгів, який і сьогодні є головною окрасою села. Хоча реєстр місцевих пам’яток датує споруду 1839 роком, що, напевне, є помилкою. В крипті храму знаходилося поховання Леона Сапєгі і його доньки Ізабели. У 50-х роках минулого століття їх останки були перепоховані совітами на сільському цвинтарі.
Костел невеликий і більше нагадує капличку. Але залишає найтепліші враження: маленька балюстрадка, великі готичні вікна, черепичний дах та декілька родинних гербів Сапєгів надають храму неповторності. Приємно, що костел не покинутий: нещодавно в ньому проведено реставрацію і сьогодні тут час от часу правлять службу греко-католики.
Друга культова споруда, збудована Сапєгами, знаходиться у самому центрі села. Мурована церква Св. Михаїла з’явилася у 1871 році і так само, як і палац, була частково зведена із замкового каміння. Розписи в храмі 1912 році зробив художник М.Сосенко.
Навіть із сучасною цибулястою банею храм більше схожий на костел, ніж на церкву. У 1938 році на честь 20-річчя Української Народної республіки поруч із храмом зведено дзвіницю.
У 1960-х роках на базі колишнього парку Сапєгів створено Більче-Золотецький ландшафтний парк, який на даний час є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення. На площі в 11 гектарів є ставок, що живиться джерельними водами, прорастає близько 400 вікових дерев, серед них - 2 тюльпанових дерева, 3 чорних горіхи, 2 сосни Веймутова, ялина сиза колючої форми, магнолія падуболиста та багато інших. У 1966 році парк поповнили новими цінними деревами та кущами з Гермаківського дендропарку.
При в’їзді до села ліворуч від дороги неможливо не помітити скульптуру оголеної жінки з горщиком. Це - так званий «Монумент праці», створений у 1967 році.
Спелеологів та любителів археології до Більчого-Золотого манить одна з найбільших в Європі гіпсових печер - Вертеба, яка знаходиться неподалік від його північно-східної околиці. Вперше печеру виявлено у 1708 році, але згодом засипано. Вдруге її відкрили у 1820 році. Довжина підземних ходів печери складає 7820 метрів. В них ще у ХІХ столітті знайдено багато зразків прадавньої культури (як виявилося пізніше - трипільської). Це - понад 300 цілих посудин, більш як 35 тисяч глиняних і керамічних фрагментів, майже 120 людських фігурок, 200 знарядь із кісток та рогів, 300 виробів з кісток і каменю. Нажаль, більшість цього всього осіло в музеях Кракова, Варшави та Відня. Дещо зберігається у Борщові, Львові та Тернополі.