Кудринці
Існують дані, що городище з невідомою назвою на місці сучасних Кудринців існувало ще за часів Київської Русі. Неподалік від села проходить Траянів вал 20 метрів завширшки і 2 - 2,5 метри заввишки. Поселення з назвою Кудринці відомо з кінця XV століття. У 1518 р. польський король Сигізмунд на прохання власника Миколая Гербурта та його дружини Єлизавети надав Кудринцям право на два щорічних ярмарки та щотижневі торги.
Місце було доволі небезпечним: неподалік проходив Волоський шлях і кордон з Молдавією. Татарські і волоські набіги були систематичними. Тому на початку XVI століття власник Кудринців польський політичний діяч Ян Щенсний Гербурт (1567 - 1616) вирішив побудувати замок для захисту поселення. Гербурт був не лише політиком, а ще й літератором. Відомий, як захисник православ’я, він у 1613 році написав «Слово про руський народ». Мав свою власну друкарню в Добромилі на Галичині.
У 1615 році на стрімкій горі Стрілка на північний схід від сучасного села постав чотирьохкутний у плані замок. Місце було вибрано вдале: з одного боку - Збруч, з іншого - яр з потічком. Твердиня мала природний захист з трьох сторін, а єдиний підхід до нього був з північного боку. Це й було найуразливішим місцем фортеці. З цього боку захисту надавали сухий рів та земляний вал. Замок мав розміри 70 х 25 метрів, стіни 1,5 метри завтовшки і три триярусні башти по кутах. Був зведений з місцевого пісковику з пізнішою добудовою з цегли.
Північна стіна замку на відміну від інших мала бійниці, а по її кутах стяли башти.
Північно-східна квадратна башта, що збереглася лише частково, була надбрамною.
Північно-західна шестикутна наріжна башта з трьома ярусами стрільниць збереглася найкраще. Вона мала як оборонні, так і складські функції. Іі стрільниці були пристосовані для ведення перехресного і флангового вогню. Біля вежі була криниця, залишки якої збереглися до сьогодні у вигляді неглибокої западини.
Житловий комплекс розташовувався біля східного, найбільш захищеного, замкового муру, що виходив до стрімкого берегу Збруча. У мурі знаходилася невелика хвіртка, через яку оборонці робили несподівані вилазки під час облоги. Через неї можна було непомітно спуститися до річки.
П’ятикутна вежа над яром була другим в’їздом до фортеці у вигляді аркових воріт. Браму фланкували дві артилерійські амбразури, а в глибоких її нішах влаштовано стрільниці. В башті починався підземний хід, зараз засипаний. Він і породив легенди про замкові підземелля, до яких ми пізніше повернемося. А поки що зупинимося на подальшій історії Кудринецького замку.
Улітку 1648 року під час Визвольної війни замок взяли загони Максима Кривоноса за допомогою місцевих мешканців, ненадовго вижинивши польський гарнізон. У 1652 під Кудринцями стояв кошем союзник Богдана Хмельницького кримський хан Іслам ІІІ Гірей. У 1672 турки, захопивши Поділля, розмістили у замку свою залогу, але незабаром польські війська відбили твердиню. Повторно османи захопили Кудринці у 1694 році, але важливої ролі у обороні фортеця не відігравала.
Невдовзі після звільнення Поділля від турків у 1699 році, власниками Кудринців стають магнати Гуменецькі (за іншими даними Гунецькі, Гумецькі), які перебудовують замок на свою резиденцію. Пристосовані під палац житлові будівлі мали 6 кімнат. Нажаль, палац до наших днів не дожив.
Нові власники Козебродські, що володіли Кудринцями з 1786 року, перетворили свою резиденцію на справжній музей. В інтер’єрах зберігалися цінні картини, старовинні меблі. Був і кабінет еспанської роботи та величне крісло в стилі рококо з гербом з Кудринців. Частину збереженої колекції Козебродських з Кудринецького замку можна сьогодні побачити в обласному краєзнавчому музеї в Тернополі.
Пізніше замком володіли Пжибиславські. Зять одного з них, офіцер Юстин Модзелевський, брав участь у польському повстанні 1831 року. Через нього і розповсюдилися історії про льохи та підземні ходи, в яких повстанці, начебто, переховували зброю і таємні документи. Про це австрійським солдатам розповів інший учасник повстання офіцер Адольф Ролінський. У 1834 році австрійці протягом 6 тижнів, оточивши фортецю, примушували місцевих селян перекопували подвір’я, шукаючи компромат на польських повстанців. Та все марно: ніякого таємного ходу так і не було знайдено. Та легенди про підземелля, скарби та землю, що гудить під замком, продовжували ходити серед селян. Та певне підґрунтя вони під собою все ж мають: Поділля - карстовий район. Лише навколо Кудринців відомі чотири карстові печери.
В середині ХІХ століття замок спорожнів. Тодішній його власник єврей Меєр Бартфельд дозволив розбирати каміння з замкових мурів для будівництва, з чим селяни благополучно справлялися.
Незважаючи на значні втрати, замок може претендувати на наймальовничіше місце розташування серед фортець Тернопільщини, поступаючись цим місцем хіба що Червоногородському замку. Від замкових стін відкривається запаморочливий вид на каньйон Збруча - колишній кордон двох імперій.
Підніжжя замку - єдине родовище мармуру на Поділлі. Білий мармуровий камінь і сьогодні виступає на поверхню ґрунту.
Ще одна кудринецька легенда гласить, що під час перебування турків у замку султана замурували в фортечну стіну молоду дівчину. Кажуть, що дух цієї дівчини у вигляді привиду з білими обрисами можна побачити у ясні місячні ночі.
Місце було доволі небезпечним: неподалік проходив Волоський шлях і кордон з Молдавією. Татарські і волоські набіги були систематичними. Тому на початку XVI століття власник Кудринців польський політичний діяч Ян Щенсний Гербурт (1567 - 1616) вирішив побудувати замок для захисту поселення. Гербурт був не лише політиком, а ще й літератором. Відомий, як захисник православ’я, він у 1613 році написав «Слово про руський народ». Мав свою власну друкарню в Добромилі на Галичині.
У 1615 році на стрімкій горі Стрілка на північний схід від сучасного села постав чотирьохкутний у плані замок. Місце було вибрано вдале: з одного боку - Збруч, з іншого - яр з потічком. Твердиня мала природний захист з трьох сторін, а єдиний підхід до нього був з північного боку. Це й було найуразливішим місцем фортеці. З цього боку захисту надавали сухий рів та земляний вал. Замок мав розміри 70 х 25 метрів, стіни 1,5 метри завтовшки і три триярусні башти по кутах. Був зведений з місцевого пісковику з пізнішою добудовою з цегли.
Північна стіна замку на відміну від інших мала бійниці, а по її кутах стяли башти.
Північно-східна квадратна башта, що збереглася лише частково, була надбрамною.
Північно-західна шестикутна наріжна башта з трьома ярусами стрільниць збереглася найкраще. Вона мала як оборонні, так і складські функції. Іі стрільниці були пристосовані для ведення перехресного і флангового вогню. Біля вежі була криниця, залишки якої збереглися до сьогодні у вигляді неглибокої западини.
Житловий комплекс розташовувався біля східного, найбільш захищеного, замкового муру, що виходив до стрімкого берегу Збруча. У мурі знаходилася невелика хвіртка, через яку оборонці робили несподівані вилазки під час облоги. Через неї можна було непомітно спуститися до річки.
П’ятикутна вежа над яром була другим в’їздом до фортеці у вигляді аркових воріт. Браму фланкували дві артилерійські амбразури, а в глибоких її нішах влаштовано стрільниці. В башті починався підземний хід, зараз засипаний. Він і породив легенди про замкові підземелля, до яких ми пізніше повернемося. А поки що зупинимося на подальшій історії Кудринецького замку.
Улітку 1648 року під час Визвольної війни замок взяли загони Максима Кривоноса за допомогою місцевих мешканців, ненадовго вижинивши польський гарнізон. У 1652 під Кудринцями стояв кошем союзник Богдана Хмельницького кримський хан Іслам ІІІ Гірей. У 1672 турки, захопивши Поділля, розмістили у замку свою залогу, але незабаром польські війська відбили твердиню. Повторно османи захопили Кудринці у 1694 році, але важливої ролі у обороні фортеця не відігравала.
Невдовзі після звільнення Поділля від турків у 1699 році, власниками Кудринців стають магнати Гуменецькі (за іншими даними Гунецькі, Гумецькі), які перебудовують замок на свою резиденцію. Пристосовані під палац житлові будівлі мали 6 кімнат. Нажаль, палац до наших днів не дожив.
Нові власники Козебродські, що володіли Кудринцями з 1786 року, перетворили свою резиденцію на справжній музей. В інтер’єрах зберігалися цінні картини, старовинні меблі. Був і кабінет еспанської роботи та величне крісло в стилі рококо з гербом з Кудринців. Частину збереженої колекції Козебродських з Кудринецького замку можна сьогодні побачити в обласному краєзнавчому музеї в Тернополі.
Пізніше замком володіли Пжибиславські. Зять одного з них, офіцер Юстин Модзелевський, брав участь у польському повстанні 1831 року. Через нього і розповсюдилися історії про льохи та підземні ходи, в яких повстанці, начебто, переховували зброю і таємні документи. Про це австрійським солдатам розповів інший учасник повстання офіцер Адольф Ролінський. У 1834 році австрійці протягом 6 тижнів, оточивши фортецю, примушували місцевих селян перекопували подвір’я, шукаючи компромат на польських повстанців. Та все марно: ніякого таємного ходу так і не було знайдено. Та легенди про підземелля, скарби та землю, що гудить під замком, продовжували ходити серед селян. Та певне підґрунтя вони під собою все ж мають: Поділля - карстовий район. Лише навколо Кудринців відомі чотири карстові печери.
В середині ХІХ століття замок спорожнів. Тодішній його власник єврей Меєр Бартфельд дозволив розбирати каміння з замкових мурів для будівництва, з чим селяни благополучно справлялися.
Незважаючи на значні втрати, замок може претендувати на наймальовничіше місце розташування серед фортець Тернопільщини, поступаючись цим місцем хіба що Червоногородському замку. Від замкових стін відкривається запаморочливий вид на каньйон Збруча - колишній кордон двох імперій.
Підніжжя замку - єдине родовище мармуру на Поділлі. Білий мармуровий камінь і сьогодні виступає на поверхню ґрунту.
Ще одна кудринецька легенда гласить, що під час перебування турків у замку султана замурували в фортечну стіну молоду дівчину. Кажуть, що дух цієї дівчини у вигляді привиду з білими обрисами можна побачити у ясні місячні ночі.