Микулинці: замок злого пса
Микулинці - друге після Теребовлі за цікавістю містечко Теребовлянщини. Сюди зручно добиратися на громадському транспорті: всі автобуси, що йдуть з Тернополя у бік Теребовлі та Чорткова, проходять через Микулинці. В містечку збереглися руїни замку Синявських, класицистичний палац графині Людвики Потоцької, величезний бароковий костел Св. Трійці, будинок народного дому з граційною вежею. І, звичайно, Микулинці - це пиво "Микулинецьке", яким можна запастися в невеличкій фірмовій кав'ярні-магазині на головній вулиці в центрі містечка.
Поселення, яке в давні часи носило назву Микулин, вперше зустрічається у 1096 році "Повчанні дітям" князя Володимира Мономаха. Друга згадка про Микулин - у Лаврентіївському літописі у 1144 році. За одною з версій поселення заснували ченці, які збудували у цій місцевості церкву св. Миколая. Він неї і пішла назва. За іншою версією назву поселення взяло від імені його засновника - воєводи князя Василька Микули. В ті часи Микулин був північним форпостом Теребовлянського князівства. Пізніше (у ХІІ столітті) входило до Галицього князівства, а з 1199 року - до Галицько-Волинського. У княжі часи населення Микулина було зобов'язане утримувати дружину теребовлянського князя.
У 1387 році містечко захопили поляки і воно одержало свою сучасну назву - Микулинці. У 1550 році на пагорбі біля Серету Анна з роду Синявських, донька польського гетьмана Миколи Синявського, дружина краківського каштеляна і королівського підскарбія Спитка Йордана розпочала будівництво замку. Фортецю було збудовано на місці старого дерев'яного замку в період бурхливого розвитку оборонного будівництва на українських землях Галичини і Поділля.
Замок збудовано прямокутним в плані (25 х 30 метрів) з місцевого теребовлянського пісковику. По кутах він мав 4 двоярусні вежі діаметром до 6 метрів, з яких збереглися лише дві - північно-західна та південно-східна.
Оборонні мури, які збереглися лише частково, мають товщину біля 2 метрів.
Внутрішній двір по периметру був забудований житловими і господарськими приміщеннями, переважно одноповерховими. Зовнішні стіни будинків мали бійниці і, відповідно, виконували оборонні функції. Оточували фортецю рови з водою. Потрапити всередину можна було лише через розвідні мости в двох брамах: із західного і зі східного боків.
За переказами, місцеві мешканці для захисту містечка від татар збудували дев'ятикілометровий підземний хід, який вів аж до Теребовлі. Входи до підземель можна побачити і досі, але далеко пройти ними не вийде - вони завалені.
Магдебурзьке право Микулинці отримали у 1595 році. Як придане донькі Синявських, Софії, фортеця перейшла до родини Зборовських, а у 1627 році - до коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Останній перебудував фортецю, а у 1640-х роках вдосконалив і розширив її. Пізніше замок був у володінні родин Любомирських, Мнішеків, Потоцьких. У часи Хмельниччини замок руйнували козаки, але власники його відновлювали.
У 1672 (за деякими даними - у 1675 році) замок два тижні утримував облогу турецького війська Ібрагіма Шишмана. Незважаючи на те, що захисники мали обмаль зброї, вони відбивали всі напади османів. Щоб прискорити здачу фортеці, турки підрили прохід під одну з веж, заклали туди вибухівку і підірвали. Вежа впала, але завдала шкоди нападникам, частина яких загинула під уламками. Захисники швидко залатати пролом, але продовжувати тримати оборону не було, і вимушені були украсти мирову угоду. За капітуляцію і викуп турки пообіцяли відпустити на волю всіх, хто був у фортеці. Для підтвердження своїх намірів вони послали від себе 30 заручників. Але як тільки вони заволоділи замком, знищили усіх чоловіків, а жінок і дітей забрали у полон. Місто фактично зникло з обличчя землі. Згодом замок відбудували, але без четвертої, підірваної вежі, а містечко населили нові люди.
Замок, який до кінця XVII століття був одним з найголовніших форпостів на південно-східних рубежах Речі Посполитої, втратив своє стратегічне значенні після звільнення від турків Кам'янця. Наприкінці століття фортецю купив барон Петро Конопка, і ненадовго зробив тут фабрику з виробництва сукна. Фабрика не витримала конкуренції з австрійськими мануфактурами і невдовзі була закрита.
Частину території замку займають огороди місцевих мешканців. А у будинку на території твердині залишилася жити дочка покоївки останньої власниці замку графині Юзефи Рей. Але найзнаменитішим мешканцем фортеці сьогодні є злий пес, який вже декілька років грізно зустрічає відвідувачів фортеці.
І на останнє, про привид замку. Тут він оселився значно пізніше, ніж в навколишніх - лише у ХІХ - на початку ХХ століття. За легендою, у підвалі під помешканнями сучасних мешканців жив коваль. Його донька народила позашлюбну дитину. Але батьки доньки не могли їй цього простити і постійно дорікали. Дівчина не витримала, захворіла і померла, залишивши дитину сиротою. Як неодружену, за звичаєм її поховали у білій сукні. Люди не раз бачили молоду дівчину в білому, яка заглядає у вікна нижніх поверхів замку.
Професор Ярослав Кравченко оглядає каземати:
Туристи зі Львова перед в’їзною брамою замку:
Поселення, яке в давні часи носило назву Микулин, вперше зустрічається у 1096 році "Повчанні дітям" князя Володимира Мономаха. Друга згадка про Микулин - у Лаврентіївському літописі у 1144 році. За одною з версій поселення заснували ченці, які збудували у цій місцевості церкву св. Миколая. Він неї і пішла назва. За іншою версією назву поселення взяло від імені його засновника - воєводи князя Василька Микули. В ті часи Микулин був північним форпостом Теребовлянського князівства. Пізніше (у ХІІ столітті) входило до Галицього князівства, а з 1199 року - до Галицько-Волинського. У княжі часи населення Микулина було зобов'язане утримувати дружину теребовлянського князя.
У 1387 році містечко захопили поляки і воно одержало свою сучасну назву - Микулинці. У 1550 році на пагорбі біля Серету Анна з роду Синявських, донька польського гетьмана Миколи Синявського, дружина краківського каштеляна і королівського підскарбія Спитка Йордана розпочала будівництво замку. Фортецю було збудовано на місці старого дерев'яного замку в період бурхливого розвитку оборонного будівництва на українських землях Галичини і Поділля.
Замок збудовано прямокутним в плані (25 х 30 метрів) з місцевого теребовлянського пісковику. По кутах він мав 4 двоярусні вежі діаметром до 6 метрів, з яких збереглися лише дві - північно-західна та південно-східна.
Оборонні мури, які збереглися лише частково, мають товщину біля 2 метрів.
Внутрішній двір по периметру був забудований житловими і господарськими приміщеннями, переважно одноповерховими. Зовнішні стіни будинків мали бійниці і, відповідно, виконували оборонні функції. Оточували фортецю рови з водою. Потрапити всередину можна було лише через розвідні мости в двох брамах: із західного і зі східного боків.
За переказами, місцеві мешканці для захисту містечка від татар збудували дев'ятикілометровий підземний хід, який вів аж до Теребовлі. Входи до підземель можна побачити і досі, але далеко пройти ними не вийде - вони завалені.
Магдебурзьке право Микулинці отримали у 1595 році. Як придане донькі Синявських, Софії, фортеця перейшла до родини Зборовських, а у 1627 році - до коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Останній перебудував фортецю, а у 1640-х роках вдосконалив і розширив її. Пізніше замок був у володінні родин Любомирських, Мнішеків, Потоцьких. У часи Хмельниччини замок руйнували козаки, але власники його відновлювали.
У 1672 (за деякими даними - у 1675 році) замок два тижні утримував облогу турецького війська Ібрагіма Шишмана. Незважаючи на те, що захисники мали обмаль зброї, вони відбивали всі напади османів. Щоб прискорити здачу фортеці, турки підрили прохід під одну з веж, заклали туди вибухівку і підірвали. Вежа впала, але завдала шкоди нападникам, частина яких загинула під уламками. Захисники швидко залатати пролом, але продовжувати тримати оборону не було, і вимушені були украсти мирову угоду. За капітуляцію і викуп турки пообіцяли відпустити на волю всіх, хто був у фортеці. Для підтвердження своїх намірів вони послали від себе 30 заручників. Але як тільки вони заволоділи замком, знищили усіх чоловіків, а жінок і дітей забрали у полон. Місто фактично зникло з обличчя землі. Згодом замок відбудували, але без четвертої, підірваної вежі, а містечко населили нові люди.
Замок, який до кінця XVII століття був одним з найголовніших форпостів на південно-східних рубежах Речі Посполитої, втратив своє стратегічне значенні після звільнення від турків Кам'янця. Наприкінці століття фортецю купив барон Петро Конопка, і ненадовго зробив тут фабрику з виробництва сукна. Фабрика не витримала конкуренції з австрійськими мануфактурами і невдовзі була закрита.
Частину території замку займають огороди місцевих мешканців. А у будинку на території твердині залишилася жити дочка покоївки останньої власниці замку графині Юзефи Рей. Але найзнаменитішим мешканцем фортеці сьогодні є злий пес, який вже декілька років грізно зустрічає відвідувачів фортеці.
І на останнє, про привид замку. Тут він оселився значно пізніше, ніж в навколишніх - лише у ХІХ - на початку ХХ століття. За легендою, у підвалі під помешканнями сучасних мешканців жив коваль. Його донька народила позашлюбну дитину. Але батьки доньки не могли їй цього простити і постійно дорікали. Дівчина не витримала, захворіла і померла, залишивши дитину сиротою. Як неодружену, за звичаєм її поховали у білій сукні. Люди не раз бачили молоду дівчину в білому, яка заглядає у вікна нижніх поверхів замку.
Професор Ярослав Кравченко оглядає каземати:
Туристи зі Львова перед в’їзною брамою замку: