Теребовля: "Старе" місто
дивіться також:
Замок в Теребовлі
Оборонний кляштор кармелітів
"Нове" місто
В минулій розповіді ми познайомилися з Новим містом - частиною Теребовлі, закладеної після дозволу короля Ягайла у 1415 році заснувати нову частину міста на лівому березі Гнізни. Стара ж частина міста, яка знаходиться під замковими мурами, існувала з часів заснування третього теребовлянського замку королем Казимиром Великим в 40-х роках XIV століття. На сьогоднішній день на території так званого Старого міста залишилося не багато цікавого: перебудована синагога, кам'яниці, в яких у австрійських і польський періоди розмішувалися різні міські установи, а також декілька ошатних вілл.
На початку XV на сусідньому з замком пагорбі монахи-домініканці збудували домініканський костел св. Миколая. Перша згадка про нього датується 1413 роком. Костел руйнували татари у 1503 та 1508 роках, після чого згадок про нього вже немає. Вже в наш час на місці костелу будується сучасна церква, а з пагорба відкривається найкраща панорама замку і міста.
Центр Старого міста - площа Шевченка (колишній Великий ринок), в центрі якої стоїть пам'ятник Великому Кобзарю. Урочисте закладання першого каменя відбулося 14 червня 1914 року біля церкви св. Миколая, де первісно мав постати пам'ятник. Кам'яний стовпець з надписом "На цьому місці буде стояти пам'ятник Т. Г. Шевченку. 1914 рік", які відкопали під час реконструкції вулиці у 1960-х роках. Встановленню пам'ятника завадила Перша світова війна. Нинішній пам'ятник було споруджено у 1954 році. Спочатку він стояв у сквері, а на місце колишнього Великого ринку його перенесли у 1991 році.
На західному боці площі - двоповерховий будинок, збудований у 1930-х роках, як резиденція повітового старости. С приходом совітів тут розмістилися райком партії та райвиконком, а в наші дні - травматологічне відділення районної лікарні.
Східний бік площі займає будинок друкарні. В польські часи вона була відома, як друкарня Геллєса (заснована наприкінці ХІХ ст.). З іншого боку будинку проживала родина власників друкарні. З приходом більшовиків у 1939 році постійними виданнями друкарні були газети "Сталінським шляхом" і "Ленінський шлях", а з липня 1990 року - газета "Воля".
Майже поруч, на вул. Івана Франка збереглася перебудована двоповерхова споруда колишньої синагоги. Дві колони, що виступають зі стіни - все, що залишилося від первісного будинку божниці.
На цій же вулиці у двоповерховій будівлі діяла українська пекарня Санітели.
Напроти пекарні - перебудований млин Санітели.
Біля мосту через Гнізну на східному боці колишнього Великого ринку стоїть стара аптека, закладена аптекарем Шпунарем із Кракова у першій половині 1920-х років.
Від площі на захід веде вулиця Родини Юрчаків, на якій збереглося декілька цікавих особняків. Будинок №4 споруджено наприкінці ХІХ століття за проектом архітектора Геваніцького, який і був його власником. Фасад будинку облицьований червоною цеглою і прикрашений двоповерховою вежею. Шпилястий дах вежі завершується декоративно-художньою кованою решіткою, шпиль якої служить і громовідводом. Під подвір'ям цього будинку бере початок великий кам'яний тунель, яким під Старим містом протікає потік Пичинія до свого впадіння в Гнізну. Тунель споруджено ще за австрійських часів.
Будинок № 6 поруч спроектував тій же самий архітектор Геваніцький. Зведено його у стилі класицизму з елементами готики. Приваблює ажурний аркатурний пояс, що відділяє фасад від даху, в якому облаштовано мансарди. Своєрідного вигляду будинку надають різьблені дерев'яні конструкції фіціятів і покриття з червоної черепиці.
В віллі, що стоїть під номером 17, наприкінці ХІХ - початку ХХ століття мешкала багатодітна родина будівельника Степана Малієвича. Його руками споруджено немало будинків в Теребовлі. Одна з його дочок, Ганна Юрчакова, стала видатною актрисою українського театру, одним з її вчителів був знаменитий Лесь Курбас. Друга донька Малієвича, акторка Юлія Шустакевич, розпочинала свою кар'єру в театрі "Руська бесіда".
Будинок № 19, напевне, найкращий в Теребовлі. Його спорудив наприкінці ХІХ століття архітектор Закржевський, який в ньому і мешкав. Будинок двоповерховий, з триповерховим виступаючим правим крилом. Головний фасад оздоблено декоративним ліпленням. Дах - ламаної форми, критий залізом, увінчаний вежею.
Трохи вище, на вул. Зазамче, зберігся одноповерховий будинок теребовлянської пошти (1862 рік).
Вулиця Зазамче приведе нас до західного схилу Замкової гори. Тут знаходиться відкритий плавальний басейн, що утворився внаслідок перекриття потоку Пичинії. Спорудили його у 1930-х роках. Від обладнаний зручними роздягальнями. Планувалося звести над ними і другий поверх, обладнати кафе і кімнати для відпочинку, але перешкодила Друга світова... Басейн знаходиться у надзвичайно гарній ущелині, де краєвиди нагадують карпатські.
При підготовці розповіді використані матеріали книжки Л.Городиського та І.Зінчишина "Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині".
Замок в Теребовлі
Оборонний кляштор кармелітів
"Нове" місто
В минулій розповіді ми познайомилися з Новим містом - частиною Теребовлі, закладеної після дозволу короля Ягайла у 1415 році заснувати нову частину міста на лівому березі Гнізни. Стара ж частина міста, яка знаходиться під замковими мурами, існувала з часів заснування третього теребовлянського замку королем Казимиром Великим в 40-х роках XIV століття. На сьогоднішній день на території так званого Старого міста залишилося не багато цікавого: перебудована синагога, кам'яниці, в яких у австрійських і польський періоди розмішувалися різні міські установи, а також декілька ошатних вілл.
На початку XV на сусідньому з замком пагорбі монахи-домініканці збудували домініканський костел св. Миколая. Перша згадка про нього датується 1413 роком. Костел руйнували татари у 1503 та 1508 роках, після чого згадок про нього вже немає. Вже в наш час на місці костелу будується сучасна церква, а з пагорба відкривається найкраща панорама замку і міста.
Центр Старого міста - площа Шевченка (колишній Великий ринок), в центрі якої стоїть пам'ятник Великому Кобзарю. Урочисте закладання першого каменя відбулося 14 червня 1914 року біля церкви св. Миколая, де первісно мав постати пам'ятник. Кам'яний стовпець з надписом "На цьому місці буде стояти пам'ятник Т. Г. Шевченку. 1914 рік", які відкопали під час реконструкції вулиці у 1960-х роках. Встановленню пам'ятника завадила Перша світова війна. Нинішній пам'ятник було споруджено у 1954 році. Спочатку він стояв у сквері, а на місце колишнього Великого ринку його перенесли у 1991 році.
На західному боці площі - двоповерховий будинок, збудований у 1930-х роках, як резиденція повітового старости. С приходом совітів тут розмістилися райком партії та райвиконком, а в наші дні - травматологічне відділення районної лікарні.
Східний бік площі займає будинок друкарні. В польські часи вона була відома, як друкарня Геллєса (заснована наприкінці ХІХ ст.). З іншого боку будинку проживала родина власників друкарні. З приходом більшовиків у 1939 році постійними виданнями друкарні були газети "Сталінським шляхом" і "Ленінський шлях", а з липня 1990 року - газета "Воля".
Майже поруч, на вул. Івана Франка збереглася перебудована двоповерхова споруда колишньої синагоги. Дві колони, що виступають зі стіни - все, що залишилося від первісного будинку божниці.
На цій же вулиці у двоповерховій будівлі діяла українська пекарня Санітели.
Напроти пекарні - перебудований млин Санітели.
Біля мосту через Гнізну на східному боці колишнього Великого ринку стоїть стара аптека, закладена аптекарем Шпунарем із Кракова у першій половині 1920-х років.
Від площі на захід веде вулиця Родини Юрчаків, на якій збереглося декілька цікавих особняків. Будинок №4 споруджено наприкінці ХІХ століття за проектом архітектора Геваніцького, який і був його власником. Фасад будинку облицьований червоною цеглою і прикрашений двоповерховою вежею. Шпилястий дах вежі завершується декоративно-художньою кованою решіткою, шпиль якої служить і громовідводом. Під подвір'ям цього будинку бере початок великий кам'яний тунель, яким під Старим містом протікає потік Пичинія до свого впадіння в Гнізну. Тунель споруджено ще за австрійських часів.
Будинок № 6 поруч спроектував тій же самий архітектор Геваніцький. Зведено його у стилі класицизму з елементами готики. Приваблює ажурний аркатурний пояс, що відділяє фасад від даху, в якому облаштовано мансарди. Своєрідного вигляду будинку надають різьблені дерев'яні конструкції фіціятів і покриття з червоної черепиці.
В віллі, що стоїть під номером 17, наприкінці ХІХ - початку ХХ століття мешкала багатодітна родина будівельника Степана Малієвича. Його руками споруджено немало будинків в Теребовлі. Одна з його дочок, Ганна Юрчакова, стала видатною актрисою українського театру, одним з її вчителів був знаменитий Лесь Курбас. Друга донька Малієвича, акторка Юлія Шустакевич, розпочинала свою кар'єру в театрі "Руська бесіда".
Будинок № 19, напевне, найкращий в Теребовлі. Його спорудив наприкінці ХІХ століття архітектор Закржевський, який в ньому і мешкав. Будинок двоповерховий, з триповерховим виступаючим правим крилом. Головний фасад оздоблено декоративним ліпленням. Дах - ламаної форми, критий залізом, увінчаний вежею.
Трохи вище, на вул. Зазамче, зберігся одноповерховий будинок теребовлянської пошти (1862 рік).
Вулиця Зазамче приведе нас до західного схилу Замкової гори. Тут знаходиться відкритий плавальний басейн, що утворився внаслідок перекриття потоку Пичинії. Спорудили його у 1930-х роках. Від обладнаний зручними роздягальнями. Планувалося звести над ними і другий поверх, обладнати кафе і кімнати для відпочинку, але перешкодила Друга світова... Басейн знаходиться у надзвичайно гарній ущелині, де краєвиди нагадують карпатські.
При підготовці розповіді використані матеріали книжки Л.Городиського та І.Зінчишина "Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині".