Стамбул (Istanbul). День І. Частина 2
Від Собору святої Софії на схід пролягає головна площа Стамбула, що носить назву Султанахмет (Майдан Султанахмет). Складається вона з двох частин: площі між Айя-Софією і Блакитною мечеттю та безпосередньо площі колишнього Іподрому. Султанахмет (а особливо перша її частина) мені надзвичайно подобається. Я би навіть сказав, що Майдан Султанахмет - одна з найкращих площ у Європі (мова ж про європейську частину Стамбула зараз йде). Фото нижче наочно демонструють її красу.
Неподалік собору Айя-Софії в Стамбулі знаходяться Лазні Хюррем Султан (Роксолани), дружини Сулеймана Пишного, побудовані в 1556 р.
Збудовані вони видатним османським архітектором, вірменином за походженням, Мімаром Сінаном за розпорядженням самої Роксолани. Ця лазня за Османської імперії була найвідомішою у Стамбулі. Їі відвідували у великі сімейні свята - весілля, омовіння після народження дітей, обрізання, щоразу молячись за благодійницю - Роксолану.
А з протилежної сторони Майдану - головне творіння Сінана - Блакитна мечеть (або мечеть султана Ахмеда, який і розпорядився її збудувати).
Фото 2010 р.
Будівництво Sultanahmet Camii тривало 7 років і було завершене в 1616 р. В архітектурі, як бачите, наслідує собор св. Софії. Мечеть нараховує шість мінаретів: чотири, як зазвичай, по боках, а два трохи менш високих - на зовнішніх кутах.
Двір Блакитної мечеті. Фото з вікіпедії.
Свою назву «Блакитна» мечеть отримала завдяки великій кількості (понад 20 000) білих і блакитних керамічних кахлів ручної роботи з Ізніка, які використали для оздоблення інтер'єру. Можна подивитися як виглядає мечеть всередині тут - https://www.flickr.com/photos/andrey_salikov/albums/72157642707507814 , бо цього разу, коли я зайшов до мечеті, там тривав ремонт, й приблизно 4/5 зразків усіх кахлів було закрито риштуваннями.
Не буду сперечатися це виглядає гарно! Але чи це щось таке дійсно унікальне, що не має аналогів в світі? Мені можуть заперечити, що я хвалив азулежу в Португалії. Так, дійсно, хвалив, але ніколи не сприймав їх за домінуючий в інтер’єрі елемент декору. Лише як доповнення до готичних, в стилі платереско чи барокових вівтарів. А тут лише кахельна плитка з орнаментальних візерунком. Ідентичну або подібну я бачив в Гаремі й можна побачити ще в багатьох мечетях Стамбула. Проходивши по мечетях Стамбула цілий день, від тих блакитних орнаментів на кахлях я добряче втомився… Єдина суттєва різниця (ІМХО) в оздобленні інтер’єру стамбульських мечетей полягає в тому, що в Блакитній мечеті тих кахлів ну дуже багато... І вони заповнюють величезний простір, який не може не подобатися ані своєю монументальністю, ані своєю колористикою.
Ще треба відзначити одну суттєву відмінність від собору Айя-Софії - купол Блакитної мечеті підтримують чотири дуже масивних колони, які формують більш надійну опору, але не надають тієї легкості і вишуканості в якому як би «летить» купол Святої Софії.
Після Блакитної мечеті відвідав Музей мозаїк - будете в Стамбулі, не забудьте заглянути в цей невеликий, але дуже цікавий музей.
Знаходиться музей на місці античного Імператорського Палацу, Від цього палацу дотепер нічого, крім мозаїк перистиля - відкритого простору (двору або площі), яке з усіх боків було оточене колонами. Всі представлені в музеї мозаїки були знайдені при розкопках на місці базару Араста в 30-их рр. ХХ ст. й становлять лише 1/8 частина усіх мозаїк палацу.
Музейна колекція налічує близько 90 різних жанрових мозаїк, які вражають своєю реалістичністю. Мозаїки ілюструють особливості повсякденному житті і міфології в Візантії: побутові сцени, ігри дітей, міфічні істоти, екзотичні тварини, сцени полювання, боротьба між тваринами і т.п.
Ця мозаїка особливо незвична. Бій слона чи слоненя з левом.
Десь приблизно за півкілометри від Музею мозаїк на захід розташована т.зв. Мечеть Мала Софія, а раніше Церква Святих Сергія і Вакха.
Фото з вікіпедії.
Ця колишня церква була колись однією з найдавніших церков Константинополя, що послужила прообразом для базиліки Сан-Вітале в Равенні й собору Святої Софії, звідси й друга назва храму - «Мала Айя-Софія». Турки в період правління султана Баязида II перетворили цю церкву у мечеть та дали назву Кючюк Айя-Софія (Мала Свята Софія, або Мала Софіївська мечеть).
На жаль, подаю тут фото зовні з вікіпедії, бо, як я вже згадував, фото у мене є і навіть би мало бути краще за те, що тут демонструю, але, на жаль, без належної чіткості. Все через поламку об’єктива. Вже при детальному огляді вдома забракував приблизно 10-15 % усіх фотографій з поїздки.
Архітектурною особливістю церкви Святих Сергія і Вакха, як зразка ранньої візантійської архітектури, є наявність великого центрального купола, що поставлений на восьмигранну основу. Купол розташований на восьмикутному барабані за тією ж системою, яка пізніше була використана при будівництві собору Святої Софії. Розміри церкви - 34х30 м, при апсиді глибиною 3,60 м і двометровому нартексі.
Зайдемо всередину.
Купол підтримують чотири потужних опори та шістнадцять колон із каменю, лиштві та зеленого мармуру з прожилками і з червоного сіннадського мармуру. По верхньому ярусу, подібним же чином чергуючись, стоять вісімнадцять колон з чудовими капітелями й рельєфами між ними. Так що, незважаючи на «замальовку», від ромеїв в церкві багато що залишилося.
Навіть можна прочитати напис на фризі над верхніми колонами на честь імператора Юстиніана і імператриці Феодори, що часто відвідували цю церкву.
Неподалік, але дещо вище на узвишші знаходиться мечеть Соколлу Мехмеда-паші. При будівництві Сінан, а це був саме він, стикнувся з проблемою, адже мечеть треба було збудувати на крутому схилі. Архітектор блискуче вирішив це питання, поставивши перед мечеттю двоповерховий двір.
Мечеть названа на честь великого візира Соколлу Мехмеда паші, до якого я маю особисті сентименти після прочитання відомого роману Іво Андрича «Міст на Дрині», за який письменник отримав Нобелівську премію.
Вибачте, за кілька розмитих фото. Аналогічних у вікіпедії я не найшов.
А тепер фото інтер’єру, який зі всіх оглянутих мечетей Стамбула мені сподобався найбільше. Можливо тому, що ця мечеть не така велика як інші і усе в ній, сприймається якось гармонійно (ІМХО). Проте сам декор турецьких «аулежу» мало чим відрізняється від побаченого рануше. Як вказує вікіпедія: «Інтер'єр мечеті Соколлу Мехмеда відомий (чим би ви думали?) плиткою Ізника, прикрашеною різноманітними квітковими візерунками синього, червоного та зеленого кольорів»…
Далі повертаючись у зворотньому напрямку по дорозі оглянув другу частину Площі Султанахмет, яка вже мені була добре відома з часів попередніх поїздок. Знаходиться вона, в основному, на місці стародавнього Іподрому, будівництво якого було розпочато римським імператором Септимієм Севером в 203 р. від Р.Х., коли місто ще називався Візантієм. В 330-334 р. від Р.Х імператор Костянтин Великий, створюючи нову столицю, повністю перебудовував Іподром. Після перебудови розмір споруди становив близько 450 метрів в довжину і 120 метрів завширшки, місткість іподрому вже становила близько 100 000 осіб. Вхід на іподром був з північного боку, приблизно там, де зараз встановлений Німецький фонтан.
На цій реконструкції давнього Константинополя Іподром розташовується майже по центру.
Іподром прикрашала раніше знаменита квадрига, вивезена хрестоносцями після пограбування Констатинополя в 1204 році в Венецію.
Після завоювання турками Константинополя в 1453 р., Іподром використовувався лише як місце проведення різних вистав, ярмарків та інших розважальних заходів. Яничари організовували тут також свої протести.
До нашого часу від іподрому збереглися лише колони і обеліски, що були встановлені в візантійський період.
Насамперед це Єгипетський обеліск або обеліск Феодосія, що був привезений з Луксору в 390 році за наказом імператора Феодосія I і був встановлений на Іподромі на спеціально виготовленому мармуровому постаменті.
При перевезенні оригінал обеліска довжиною 32,5 м, був вкорочений, тому в даний час його висота разом з п'єдесталом досягає 18,80 м.
На постаменті зображені різні сцени за участю імператора Феодосія і сцену встановлення обеліску на Іподромі.
Зміїна колона, точніше, те, що від не залишилося. Про цю колону я вже розповідав раніше - https://taras-palkov.livejournal.com/38081.html . Вона була привезена сюди з дельфійського святилища Аполлона в Греції в 326 за наказом імператора Костянтина Великого.
Колона символізувала перемогу 479 до н. е. грецьких міст-держав над персами при Платеях. В оригіналі ця колона, висотою 6,5 м, складалася з трьох переплетених змій і була увінчана триногою золотою чашею, причому самі змії були вилиті з бронзових щитів полеглих персів.
Обеліск Костянтина або Ажурна кам'яна колона була побудована з кам'яних блоків за наказом імператора Костянтина VII на честь пам'яті свого діда Василя I.
Первісна висота колони була 32 м, вона була повністю вкрита позолоченими бронзовими (за іншою версією - мідними) листами, які були здерті і переплавлені хрестоносцями під час 4-го хрестового походу (1204). В даний час висота колони становить 21 м.
Німецький фонтан є подарунком німецького кайзера Вільгельма II, який відвідав Стамбул в 1898 р. Фонтан зробили в Німеччині і в розібраному вигляді привезли і встановили на площі Іподром у 1900 році.
Фонтан виконаний у неовізантійському стилі у вигляді восьмикутника і прикрашений зсередини золотими мозаїками.
Вже наближалася обідня пора і час було вселитися в готель, який у мене розташовувався в районі Султанахмет. Трохи відновив сил після безсонної ночі в автобусі і вперед - попереду ще багато чого цікавого!
Попрямував цього разу до Золотого рогу, причалу Емінєню й Галатського мосту.
Сам Галатський міст мені не дуже сподобався. В минулому він справляв більш цікаве враження (ІМХО).
Турецька "чайка"-ресторан.
А от таким сучасник корабликом я, сам для себе несподівано, буду подорожувати на наступний день.
Десь в цьому місці, зазнав мученицької смерті засновник Запорозької Січі - «Байда» Вишневецький. У 1563 р. Вишневецький разом з польським магнатом Лаським здійснив похід на Молдову, де в цей час відбувалася боярська міжусобиця, в боротьбі за молдавський престол. В одній з битв військо Вишневецького зазнало поразки, а він сам потрапив у полон і був привезений до Стамбулу. Тут наказом султана Селіма II (сина Сулеймана I Пишного та Роксолани) Дмитра Вишневецького разом з двома його товаришами (зокрема, комендантом Хотинської фортеці - Іваном (Яном) П’ясецьким, родичем «Байди») було скинуто на гак, а рядових козаків відправлено на галери.
Про смерть Вишневецького в жовтні 1563 p. у Стамбулі є донесення очевидців тієї події: Генуезького дипломата Грілло й французького посла Петремоля. В той час, коли Європа, яка належала до християнського світу, зазнавала значних поразок від мусульманської Туреччини, кончина Вишневецького подавалася як героїчна смерть християнського воїна, моральна звитяга християн над мусульманами.
"І теперішні українські пісні, і старі перекази (занесені й до старих польських хронік) повідають, що султан наказав скинути Байду з високої башти на гак у стіні; гак зачепив Байду за ребро, і той так і завис на ребрі.
- Ой, висить Байда, та й не день, не два,
Не одну нічку, та й не годиночку, -
співає про нього пісня.
Аж три дні висів він отакечки, - кажуть польські хроністи, - і не переставав вигукувати ганебні лайки проти пророка Мохаммеда, аж доки туркам стала вже невидержка слухати, як він гудить їхню віру, - і сам султан застрілив християнського лицаря з лука.
…Пісенний переказ обмальовує князя Байду-Вишневецького як людину, що гудить Мохаммеда і щиро вірує в Христа. І мабуть таки був з того витязя путящий християнин. Можна вказати теж уривчату звістку в якогось поляка XVI в., що козаки, задумуючи похід проти мусульман, ходили по селах і гукали: “Хто хоче за християнську віру на палю попасти, кому є охота за святий хрест бути четвертованим, колесованим, хто ладен одтерпіти всякі муки і не боїться смерти, той приставай до нас. Не треба смерти боятися: од неї не встережешся! Отаке наше життя козацьке!”. Агатантел Кримський «Історія Туреччини».
Через дорогу від мосту знаходиться Нова мечеть, а за нею мечеть Рустема паші, яка славиться всередині чим? Правильно - керамікою з Ізніка.
Фото з вікіпедії.
Як бачите, усі османські мечеті сірі зовні й усі, в тій чи іншій мірі, копіюють константинопольський Собор Святої Софії.
Попрямував до мечеті Рустема-паші, але вона виявилась зачиненою на реставрацію. Це було перше моє розчарування в післяобідню пору, і на жаль, не останнє.
Від мечеті Рустема-паші треба було підніматися вгору до іншої мечеті Селейманіє (на поопередьому фото видніється вдалині) .І такий підйомів далі було ще багато. Я знав, що в той день мене чекає багато пройдених кілометрів, але явно недооцінив складність рельєфу, щільну забудову і зигзагоподібний характер вулиць і провулків. Додайте до цього ще спеку в серпні.
Сулейманіє-Джамі, - одна з навідоміших мечетей Стамбула споруджена Мімаром Сінаном у 1550-1557 рр. за наказом найвидатнішого султана в історії Османської імперії - Сулеймана Великого.
Фото Сулейманіє з вікіпедії.
Від мечеті відкриваються чудові види на Золотий Ріг.
А ось тут за парканом під цими двома куполами знаходяться дві усипальниці: Сулеймана Пишного і його улюбленої дружини - українки Хуррем, чи як її називали за країною походження - Роксолани. Саме так в часи середньовіччя і трохи пізніше в турецьких та європейських документах терміном «роксолани», «Роксоланія» - називали Україну та її мешканців. Окрім того, «Роксоланія», як й «Арктойська країна», - поетична назва України у творах барокових авторів (наприклад, «Роксоланія» Себастіяна Кленовича).
На жаль, усі путівники, які я читав, а також гіди, і, навіть, канал «History» Роксолану називають росіянкою. Також можна зустріти твердження, що вона була полькою, бо потрапила в полон з території тодішнього Польського королівства. Я, відверто кажучи, не відчуваю особливої гордості від того факту, що багато українок (з причин, які я вже навів в попередньому пості) були наложницями в турецьких гаремах, хай навіть деякі з них і ставали турецькими султаншами, і хай, навіть, найвідомішими - як Роксолана. Але я не люблю, коли інформацію спотворюють чи перекручують. Якби насправді були якісь докази того, що Роксолана походила з території Московского кзнязістава, Литви, чи Польщі, то будь ласка. Але ж їх немає…
Матео Паґані, Султана Роксолана, 1550. Єдиний з портретів, який можна назвати достовірним
Пригадую, фейкові новини кількарічної давнини з російського ТБ про «прадавніх укрів». Самі придумали, самі з того й посміялися, потім ми з їхніх видумок посміялися, але от одного разу дивлюся лекцію на ютубі (https://www.youtube.com/watch?v=p32ZGlaBA1A), а там шанована лекторка з Ізраїлю розповідає на повному серйозі, але як історичний анекдот, про прадавніх укрів. А коли таке перекочовує в наукове середовище, це вже справжня біда… Сама назва «Україна» є доволі пізньою, і жоден український історик, навіть дуже обмежений, ніколи б тезу про «прадавніх укрів» не відстоював. Тому, на мою думку, нам не те, що якісь «дивні» ідеї підтримувати (як з темою «правдавніх укрів»), а хоча б своє відстояти, як то Роксолану, Іоанна Руського і ще багатьох інших. І цього вже б було достатньо. Добре, що хоч певні зрушення в цьому палні є - https://www.bbc.com/ukrainian/news-russian-47027601
Актриса Ольга Сумська в образі Роксолани, головної героїні українського історичного серіалу "Роксолана. Володарка імперії", популярного в 90-і роки 20 ст.
Але продовжимо про Роксолану (1505-1558). Сулейман Пишний шалено закохався в українську красуню Роксолану одружився на ній і зробив її своїм головним радником. Сулейман адресував їй свою любовну поезію (був поетом, писав під псевдонімом Мухіббі). Вплив Роксолани на політику імперії був таким, що великий візир послав пірата Барбароссу на відчайдушну місію, щоб викрасти італійську красуню Джулію Гонзага (графиню Фонді та герцогиню Траетто) в надії, що Сулейман зверне на неї увагу, коли її привезуть до гарему. План в результаті провалився, Джулію так і викрасти так і не змогли.
Своїм коштом Роксолана будувала мечеті, школи, караван-сараї та кухні у Стамбулі, Едірне, Єрусалимі, Мецці й Медіні. Втім нічого не відомо про її допомогу співвітчизник. Як вже згадував, син Роксоланани успадкував османський престол й відомий під іменем Селіма II.
Мавзолей Роксолани й Сулеймана пишно оздоблені, але на жаль, були зачинені. І все через коронавірус. Дуже шкода, третій раз в Стамбулі і так туди ні разу не потрапив. Раніше через ремонт, а тепер через заразу. Тому фото гробниць із мережі.
Це могила султана Сулеймана Пишного.
А це Роксолани.
Кілька фото з Сулейманіє. Відверто кажучи, мені османські мечеті особливо вже й фотографувати не хотілося.
Двічі раніше був на колоритному головному Базарі Стамбула.
Тоді ж (в 1998 р.) вдалося трохи відпочити в якомусь східному кафе чи ресторані.
Цього ж разу я оминув район Гранд-Базару і рухаючись далі на захід і вийшов до мечеті Календерхане - колишньої церкви Богородиці Кіріотісси (Дьяконісси). Церква була споруджена в кінці XII ст. Всередині залишилось достатньо багато від християнського періоду.
Бачите, як збиті лиця на рельефах Христа і святих?
Фрагменти фресок і мозаїк з церкви Богородиці Кіріотісси тепер можна також побачити сьогодні чи то в Історичному, чи то в Археологічному музеї (різні дані) Стамбула. В т.ч. сцени з життя св. Франциска Ассизького!
По одній з традицій, саме в церкві Богородиці Кіріотісси (після прибуття в Константинополь) починав співати прп. Роман Сладкоспівець - автор знаменитих тропарів: «Діва днесь Пресущественнаго народжує»; «Душе моя, душе моя, повстання» та ін. І колись ніби-то тут знаходилась його могила.
Неподалік від мечеті Календерхане починається східна частина Акведуку Валента.
Акведук цей був побудований в 368-375 рр. від Р.Х. за правління імператора Валента й був дуже важливим у розвитку водопровідної системи Константинополя . Його первісна довжина становила понад 1000 м, а максимальна висота - 26 м. У наш час збережена частина акведуку має довжину 971 м і максимальну висоту 20 м (за рахунок підняття рівня землі).
Цікаво, що по свинцевих трубах, прокладених верхом акведука, вода надходила в місто ще аж до середини XIX ст.
Під акведуком нині проходить жвава автомагістраль міста - бульвар Ататюрка.
Від Акведуку спустився униз до ще однієї колишньої християнської пам’ятки - Монастиря Пантократора, теперішньої Мечеть Зайрек.
За розмірами ця церква (ХІІ ст.) являє собою другий в Константинополі за величиною (після собору св. Софії ) пам'ятник візантійського зодчества.
Зі встановленням Латинської імперії монастир Пантократора перейшов в руки венеціанського кліру, який помістив в соборному храмі знамениту ікону Одигітрії. Імператор Балдуїн II влаштував тут свій палац. Після вигнання латинян з міста в монастир повернулася православне життя, а один з тутешніх ченців був обраний патріархом під ім'ям Геннадія Схоларія відразу після взяття міста турками, що тим не менше не змогло запобігти перетворення монастиря в мечеть, названу в пам'ять про мудреця з сусіднього медресе - Зайрек.
Зовні церква вражає, але всередині особливо немає на що дивитися (ІМХО).
Наступна точка мого маршруту, знаходилась на 5-му Пагорбі Стамбула. Це мечеть султана Селіма I. - батька Сулеймана Пишного.
Фото з вікіпедії.
Селім І увійшов в історію як один з найжорстокіших правителів Османської імперії , через що отримав прізвисько Явуз, тобто Грізний. За за 11 років свого правління Селім І значно збільшив території Імперії, а також стратив сім своїх великих візирів. Внаслідок цього у народі навіть склалася приказка: «Щоб тобі бути візиром у султана Селіма». Іще цікаво, що в Німеччині у місті Мангейм відносно недавно збудували мечеть султана Селіма Явуза. От мені цікаво, за які такі святі заслуги, цю мечеть на християнській землі назвали в честь цього жорстокого ( в т.ч. і по відношенню до християн) правителя? І чи не занадто толерантною в вданому випадку була німецька влада?
Хотів побачити захоронення султана, але воно, як і в Сулейманіє, було закрито. Мабуть, через карантин.
Від цієї меччеті відкриваються гарні види.
В центрі кадру - Сулейманіє, а вдалині на задньому плані - Айа-Софья.
Далі пройшов ще багато пішки, але можна було й не йти. Бо усюди мене чекали невдачі. Так Грецька Патріархія (яку довго не міг знайти) в знаменитому районі Фанар виявилась зачиненою. Як сказав охоронець, через коронавірсу, тільки на молитву зранку (не пригадую коли і о 16.:30).
Грецька Патріархія . Фото 2010 р.
Фото з 2010 р. інтер'єру церкви св. Георгія, що знаходиться на території Грецької Патріархії.
Мечеть Фетхіє-джамі («Завоювання») - колишня церква Богородиці Паммакарісти ( «радіючої»), що являє собою найбільший пам'ятник мистецтва з мистетцва, що зберігся в Стамбулі від правління Палеологів, попри інформацію з інтернету, виявилась зачиненою на ремонт.
А до славнозвісної монастирської церква Христа Спасителя, теж з чудовими мозаїками й фресками, я прийшов занадто пізно - після 18:00. До того ж через ковід-19 графік її відвідин, був дещо редукований. Так що шановний sibeaster майте на увазі, коли будете повертатися з Танзанії по дорозі в С-Пб, і надумаєте по дорозі навідатися до Музею Хора, то знайте, що тепер він відкритий кожного дня з 10:30 до 16:30!
Церква Хора розташована достатьо віддалено від центру, тому я повинен був вирішити, що робити в другий й останній з повноноціних днів подорожі по Стамбулу: чи намагатися знову потрапити до Музею Хора, щоб подивтися чудові мозаїки й фрески, чи вибратися в район Галати (Пера), де я ні разу за три поїздки до Стамула, до того не був. Зваживши все, я вибрав те, що підказувало мені серце - огляд церкви Христа Спасителя. Але про це розповім згодом.
Фото візантійських воріт в районі Едірне-капі (сонце вже починало сідати), від яких я добирався автобусом в район розташування мого готелю.
Дякую за увагу!