Про альтернативну історію
Оригинал взят у ihorhulyk в Про альтернативну історію
Originally posted by ihorhulyk at Про альтернативну історію
Ілюстрація: myjulia.ru
"Найнеймовірніше для мене - невже для вибуху
масового бодевілля достатньо перемогти
у спортивних змаганнях і забрати в сусіда шматок землі?"
Андрєй Макарєвіч
Стихає галас довкола Кримської анексії, тож варто поговорити про тему, яка переслідує нас упродовж усього часу Незалежності, - про альтернативну історію.
Будь-яке незвичне трактування минулого передбачає погляд з іншого боку, з іншої суспільної позиції, іноді цілком несподіваної, незауваженої офіційними істориками. Погодьмося, з викладами цих, останніх, жити комфортно, ба більше, - солідніше і надійніше. Не варто напружувати мізкові звивини: усе укладено до нас і за нас, тож чому б не потішитися позою консерватора, поціновувача і адепта загальносхвалених речей.
Однак так вже влаштована людська природа, що комусь й справді добре почуватися у закислій твані, а хтось шукає собі щастя серед бурхливого моря ідей. Як правило, такі відчайдухи й штовхають історію уперед, аби вже відтак вона закостеніла в академічних сентенціях дослідників.
Полтава, точніше історична битва поблизу цього міста, ставить перед сучасником кілька дилем, зокрема незмінну пару Мазепи і Петра І, аналізуючи поведінку яких ретельніше, аніж це зроблено у сучасних шкільних підручниках, можна дійти цікавих історичних алюзій аж до середини ХХ століття.
Мазепа - зрадник, - волають з північного сходу, водночас славлячи Кантеміра - молдовського господаря, який також зрадив, але турецькому султану, уклавши 1711 року трактат із Петром. Тобто сама категорія «зрадництва» має відверто смаковий характер, залежить від точки зору, позиції того, хто говорить про зраду.
Ок, погодимося із твердженням про зрадництво Мазепи. Але кому зрадив український гетьман? Тим, хто давно зрадив усім угодам із Хмельницьким, тим, хто вирізав Батурин? «На 40 миль шляху всі села були випалені,.. тож ми не знайшли нічого, крім голої пустелі,.. серед якої безліч загиблих людей. Ми перебували у спустошеній країні», - пише шведський вояк Христофор Гассман у власному щоденнику. Такою була Україна після присутності на її теренах «героя Петра». То, виходить, Іван Степанович зрадив катові своєї вітчизни?
А тепер про «зрадництво» іншого часового відтинку. Йдеться про вояків УПА, які, за офіційною російською історією, також зрадили. Але сам «акт зради» зафіксовано після неповних двох років сталінського терору на західноукраїнських землях, після Лонцького, Замарстинова, Жовкви, Дрогобича, Соліни, де досі знаходять рештки тих, хто безневинно загинув в енкаведистських катівнях. Тож хіба спроба завадити повторенню цих жахіть може уважатися зрадою? Хіба лише з точки зору ката. «Для тоталітарних рухів загалом і для особливої слави їхніх вождів зокрема немає нічого характернішого за разючий поспіх, із яким їх забувають, і разючу легкість, із якою вони бувають замінювані», - зауважує Ганна Арендт, дослідниця тоталітаризмів.
То яка історія нам зручніша? Історія з точки зору людиноненависника чи гуманістичний, об’єктивний виклад минулого, на якому можна бодай щось збудувати?
Ігор Гулик
Об альтернативной истории
"Самое для меня невероятное - неужели для взрыва
массового помешательства достаточно победить
в спортивных соревнованиях и оттяпать у соседа кусок земли?"
Андрей Макаревич
Стихает шумиха вокруг Крымской аннексии, поэтому стоит поговорить о теме, которая преследует нас на протяжении всего времени независимости, - об альтернативной истории.
Любое необычное трактование прошлого предполагает взгляд с другой стороны, с другой общественной позиции, иногда совершенно неожиданной, незамеченной официальными историками. Согласитесь, с выкладками этих, последних, жить комфортно, более того, - солиднее и надежнее. Не стоит напрягать мозговые извилины: все заключено в нас и за нас, так почему бы не удовлетвориться позой консерватора, ценителя и адепта общепринятых вещей.
Однако так уж устроена человеческая природа, что кому-то действительно хорошо чувствовать себя в закисшей тине, а кто-то ищет себе счастье среди бурного моря идей. Как правило, такие отчаянные и толкают историю вперед, чтобы уже затем она окостенела в академических сентенциях исследователей.
Полтава, точнее историческая битва вблизи этого города, ставит перед современником несколько дилемм, в частности неизменную пару Мазепы и Петра, анализируя поведение которых тщательней, чем это сделано в современных школьных учебниках, можно прийти к интересным историческим аллюзиям до середины ХХ века.
Мазепа - предатель, - кричат с северо-востока, одновременно прославляя Кантемира - молдавского господаря, который также предал, но турецкого султана, заключив в 1711 году трактат с Петром. То есть категория «предательства» имеет откровенно вкусовой характер, зависит от точки зрения, позиции говорящего об измене.
Ок, согласимся с утверждением о предательстве Мазепы. Но кому изменил украинский гетман? Тем, кто давно изменил всем соглашениям с Хмельницким, тем, кто вырезал Батурин? «На 40 миль пути все деревни были выжжены,.. и мы не нашли ничего, кроме голой пустыни,.. среди которой множество погибших людей. Мы находились в опустошенной стране», - пишет шведский солдат Христофор Гассман в собственном дневнике. Такой была Украина после присутствия на ее территории «героя Петра». Так, значит, Иван Степанович предал палача своего отечества?
А теперь о «предательстве» другого временного отрезка. Речь идет о воинах УПА, которые, по официальной российской истории, также предали. Но сам «акт предательства» зафиксирован после неполных двух лет сталинского террора на западноукраинских землях, после Лонцкого, Замарстынова, Жовквы, Дрогобыча, Салины, где до сих пор находят останки тех, кто невинно погиб в энкаведистских застенках. Так разве попытка помешать повторению этих ужасов может считаться изменой? Разве только с точки зрения палача. «Для тоталитарных движений вообще и для особой славы ихних вождей вчоастности нет ничего характернее за разительную спешку, с которой их забывают, и разительную легкость, с которой их мменяют», - замечает Анна Арендт, исследовательница тоталитаризмов.
Какая история нам удобнее? История с точки зрения человеконенавистника или гуманистическое, объективное изложение прошлого, на котором можно хоть что-то построить?
Игорь Гулык
Originally posted by ihorhulyk at Про альтернативну історію
Ілюстрація: myjulia.ru
"Найнеймовірніше для мене - невже для вибуху
масового бодевілля достатньо перемогти
у спортивних змаганнях і забрати в сусіда шматок землі?"
Андрєй Макарєвіч
Стихає галас довкола Кримської анексії, тож варто поговорити про тему, яка переслідує нас упродовж усього часу Незалежності, - про альтернативну історію.
Будь-яке незвичне трактування минулого передбачає погляд з іншого боку, з іншої суспільної позиції, іноді цілком несподіваної, незауваженої офіційними істориками. Погодьмося, з викладами цих, останніх, жити комфортно, ба більше, - солідніше і надійніше. Не варто напружувати мізкові звивини: усе укладено до нас і за нас, тож чому б не потішитися позою консерватора, поціновувача і адепта загальносхвалених речей.
Однак так вже влаштована людська природа, що комусь й справді добре почуватися у закислій твані, а хтось шукає собі щастя серед бурхливого моря ідей. Як правило, такі відчайдухи й штовхають історію уперед, аби вже відтак вона закостеніла в академічних сентенціях дослідників.
Полтава, точніше історична битва поблизу цього міста, ставить перед сучасником кілька дилем, зокрема незмінну пару Мазепи і Петра І, аналізуючи поведінку яких ретельніше, аніж це зроблено у сучасних шкільних підручниках, можна дійти цікавих історичних алюзій аж до середини ХХ століття.
Мазепа - зрадник, - волають з північного сходу, водночас славлячи Кантеміра - молдовського господаря, який також зрадив, але турецькому султану, уклавши 1711 року трактат із Петром. Тобто сама категорія «зрадництва» має відверто смаковий характер, залежить від точки зору, позиції того, хто говорить про зраду.
Ок, погодимося із твердженням про зрадництво Мазепи. Але кому зрадив український гетьман? Тим, хто давно зрадив усім угодам із Хмельницьким, тим, хто вирізав Батурин? «На 40 миль шляху всі села були випалені,.. тож ми не знайшли нічого, крім голої пустелі,.. серед якої безліч загиблих людей. Ми перебували у спустошеній країні», - пише шведський вояк Христофор Гассман у власному щоденнику. Такою була Україна після присутності на її теренах «героя Петра». То, виходить, Іван Степанович зрадив катові своєї вітчизни?
А тепер про «зрадництво» іншого часового відтинку. Йдеться про вояків УПА, які, за офіційною російською історією, також зрадили. Але сам «акт зради» зафіксовано після неповних двох років сталінського терору на західноукраїнських землях, після Лонцького, Замарстинова, Жовкви, Дрогобича, Соліни, де досі знаходять рештки тих, хто безневинно загинув в енкаведистських катівнях. Тож хіба спроба завадити повторенню цих жахіть може уважатися зрадою? Хіба лише з точки зору ката. «Для тоталітарних рухів загалом і для особливої слави їхніх вождів зокрема немає нічого характернішого за разючий поспіх, із яким їх забувають, і разючу легкість, із якою вони бувають замінювані», - зауважує Ганна Арендт, дослідниця тоталітаризмів.
То яка історія нам зручніша? Історія з точки зору людиноненависника чи гуманістичний, об’єктивний виклад минулого, на якому можна бодай щось збудувати?
Ігор Гулик
Об альтернативной истории
"Самое для меня невероятное - неужели для взрыва
массового помешательства достаточно победить
в спортивных соревнованиях и оттяпать у соседа кусок земли?"
Андрей Макаревич
Стихает шумиха вокруг Крымской аннексии, поэтому стоит поговорить о теме, которая преследует нас на протяжении всего времени независимости, - об альтернативной истории.
Любое необычное трактование прошлого предполагает взгляд с другой стороны, с другой общественной позиции, иногда совершенно неожиданной, незамеченной официальными историками. Согласитесь, с выкладками этих, последних, жить комфортно, более того, - солиднее и надежнее. Не стоит напрягать мозговые извилины: все заключено в нас и за нас, так почему бы не удовлетвориться позой консерватора, ценителя и адепта общепринятых вещей.
Однако так уж устроена человеческая природа, что кому-то действительно хорошо чувствовать себя в закисшей тине, а кто-то ищет себе счастье среди бурного моря идей. Как правило, такие отчаянные и толкают историю вперед, чтобы уже затем она окостенела в академических сентенциях исследователей.
Полтава, точнее историческая битва вблизи этого города, ставит перед современником несколько дилемм, в частности неизменную пару Мазепы и Петра, анализируя поведение которых тщательней, чем это сделано в современных школьных учебниках, можно прийти к интересным историческим аллюзиям до середины ХХ века.
Мазепа - предатель, - кричат с северо-востока, одновременно прославляя Кантемира - молдавского господаря, который также предал, но турецкого султана, заключив в 1711 году трактат с Петром. То есть категория «предательства» имеет откровенно вкусовой характер, зависит от точки зрения, позиции говорящего об измене.
Ок, согласимся с утверждением о предательстве Мазепы. Но кому изменил украинский гетман? Тем, кто давно изменил всем соглашениям с Хмельницким, тем, кто вырезал Батурин? «На 40 миль пути все деревни были выжжены,.. и мы не нашли ничего, кроме голой пустыни,.. среди которой множество погибших людей. Мы находились в опустошенной стране», - пишет шведский солдат Христофор Гассман в собственном дневнике. Такой была Украина после присутствия на ее территории «героя Петра». Так, значит, Иван Степанович предал палача своего отечества?
А теперь о «предательстве» другого временного отрезка. Речь идет о воинах УПА, которые, по официальной российской истории, также предали. Но сам «акт предательства» зафиксирован после неполных двух лет сталинского террора на западноукраинских землях, после Лонцкого, Замарстынова, Жовквы, Дрогобыча, Салины, где до сих пор находят останки тех, кто невинно погиб в энкаведистских застенках. Так разве попытка помешать повторению этих ужасов может считаться изменой? Разве только с точки зрения палача. «Для тоталитарных движений вообще и для особой славы ихних вождей вчоастности нет ничего характернее за разительную спешку, с которой их забывают, и разительную легкость, с которой их мменяют», - замечает Анна Арендт, исследовательница тоталитаризмов.
Какая история нам удобнее? История с точки зрения человеконенавистника или гуманистическое, объективное изложение прошлого, на котором можно хоть что-то построить?
Игорь Гулык