В Яблуницю через Прикарпаття
Де найбільше снігу взимку? У горах! Тому після Нового року вітер поніс нас у Карпати. Маршрут розробили через місця, які ніяк не вдавалося побачити: Меджибіж-Камיянець-Подільський-Чернівці-Яблуниця.
На трасі Житомир-Чернівці часто помічали вказівник на Меджибіж. Знайшли інфу, що в місті подивитися, але в наші часові плани воно не потрапляло. Тому цього разу почали з нього.
Меджибіж розташований між двома річками Бугом і Бужком. Польською мовою «між Бугом і Бужком» звучить приблизно як «Меджибіж». Місто має дві основні туристичні памיятки: замок і поховання засновника єврейського руху хасидизм Бешта. Коли вיїжджаєш у Меджибіж, замок одразу постає у всій красі - шукати його не доводиться.
Замком володіли різні роди: з XVI ст. Гербурдти, потім двісті років Синявські, Чарторийські. Кожен добудовував і перебудовував його на свій смак. Згодом стояли піхотні, драгунські і гусарські полки. За радянських часів були тюрма, пожежна частина, молокозавод. Потім замок стали розбирати на будівельний матеріал «добрі» люди. І тільки у 1971 р. відкрито першу експозицію краєзнавчого музею.
Екскурсовод, можливо через брак великої кількості туристів, викладалася на всі сто. А краєзнавчий музей здивував незанудною камінчиково-горщиковою експозицією - особливо двометровим «натуральним» скелетом воїна XVII ст. Непогана фотогалерея місцевих фотохудожників, а з веж відкривається суперова панорама на навколишні села і містечка. І коштує це все практично копійки.
Влітку у замку проходить «Міжнародний історико-музичний фестиваль», відбуваються лицарські бої.
Про Бешта. Ізраель бен Елізер або Бааль Шем Тов, він же просто Бешт (1700-1760 рр.) жив у Меджибожі за рахунок «місцевих»: вони надали йому будинок і звільнили від податків за дивовижні здібності цілителя, ясновидця, кабаліста. І зараз, зі слів нашого екскурсовода, могила Бешта цілюща. Однак, через страшенний мороз, випробовувати цю цілющість не стали.
Щодо житла, у бік Хмельницького, як їхати на Камיянець-Подільський, бачили непоганий готельний комплекс «Меджибіж». Цін та іншої інфи не маємо - ночівля у місті в наші плани не входила.
Кілька годин - і Камיянець-Подільський. За 12 км від міста, у бік Хотина, забронювали місця в готелі «Колиба» (від Камיянця починається Прикарпаття, тому такі назви трапляються вже й тут). Але... номери на другому поверсі не мають нормальної звукоізоляції і чути сильний запах кухні з першого. Заїхати поїсти - так, але не ночувати. З національним колоритом не склалося. Тому в машині назад у Камיянець обдзвонили кілька готелів і зупинилися на номері в «Ксенії» - 5 хв. від фортеці й центру міста.
Готель має двоповерховий ресторан, готують смачно - багато усіляких карпатських делікатесів. Однак на другому поверсі до нас так і не підійшли офіціанти, тому потім сідали тільки на першому. Є басейн, магазин, стоянка для машин, яку охороняють.
На ресепшені в «Ксенії» порадили дуже класного екскурсовода (Галина Василівна, тел. 8 (097) 459-14-59). Групи невеликі, спілкування досить неофіційне, тому довідалися купу пікантної історичної і сучасної інфи. Наші плани: історичний центр Камיянця, фортеці в Камיянці та Хотині, скельний монастир в Бакоті, печери в с. Кривче.
1-й день.
Екскурсія містом. Історичний центр Камיянця практично повністю збережений без будь-яких елементів архітектури ХХ ст. Представництво ЮНЕСКО рекомендує включити його до світової культурної спадщини.
Будинки реставрують за зразком тих, які стояли на цьому місці раніше. Хочеш збудувати щось своє? Будь ласка - всередині будинку все що завгодно, а фасад має бути точно такий, який був у будинку, що колись стояв на цьому місці.
Дуже гарний Кафедральный костел Святих Апостолів Петра і Павла (XVI ст.), турецький мінарет поруч з ним (дивне поєднання польської і турецької культур), Францисканський костел (XІV ст.). Перед входом до них є арка, до стіни якої всім туристам радять притулитися спиною - здійснюється заповітне бажання. Це перевірили раніше, під час виборчих кампаній, Юля Тимошенко і Кучма - от і виграли. Янукович, кажуть, відмовився... і програв:).
У міській Ратуші - зверху - цікавий нумізматичний музей, а в її підвалах - імітація тортур, якими мордували боржників та невдах. Ляльки людського зросту, зловісна музика, майже суцільна темрява і розповіді екскурсовода про тонкощі тортур! Б-р-р-р! Кажуть, камיянецький кат був найлютішим в Україні.
Є також музеї: етнографії (вул. Замкова, 1), історичний (вул. Іоанно-Предтеченська, 2), художній (вул. П'ятницька, 11).
Ну і основна міська памיятка - фортеця XI ст. над річкою Смотрич. Споруджена на високому скелястому березі для оборони Турецького мосту - єдиного шляху до міста. Фортецю прикрашають безліч веж з гострими шпилями: Папська, Ковпак, Тенчинська, Ляська, Нова, Чорна, Рожанка, Лянцкоронська, Комендантська. Здалеку вони створюють невимовну «фортечну елегантність».
Саме тут кілька років жила ще нікому невідома Софія, заради якої створено славнозвісний Софіївський парк в Умані. Тут був ув'язнений Устим Кармелюк (якого, до речі, за те, що колись забирав гроші у багатих і роздавав бідним, тепер розцінюють як просто рекетира). Вражає колодязь для боржників. Не віддаєш гроші - сиди! У самій фортеці є «а-ля краєзнавчий музей», а у підвалах - фрагменти битв з муляжами турків.
Оборонні укріплення фортеці вважають одними з найкращих фортифікацій Східної Європи. Тому вперед - на довколишні мури. Наша екскурсовод разом з нами в машині провела нас по місцях, які класичним екскурсантам не показують - камיянецькими канйонами, де між водоспадами, підвісними мостами, гострими скелями і приватними хатками розкидані залишки мурів і башт.
Сучасний туалет під середньовічною баштою - дуже пікантне видовище! Дорога жахлива (наш Chevrolet таки зачепився разок «животом»), тому практично «сунулися».
2-й день.
Екскурсія у Хотин (20 км у бік Чернівців), у Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця» (ХІІІ ст.). Оце сила! Сподобалася більше, ніж Кам'янецька - розкинулася просто в полі, біля річки.
Усе, що награбували турки в Україні - через одні з воріт на човни і вперед до Туреччини. Входила до складу Молдавського князівства, потім - Османської імперії. У 1621 р. тут проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила гетьмана Петра Сагайдачного - пам'ятник йому стоїть біля входу у фортецю. Бували у ній і Б. Хмельницький, і М. Кутузов.
Фортеця виглядає дуже автентично. Часто знімають для реклами, а фільмів тут створили вже понад 50 (усім знайомі «Три мушкетери», «Балада про доблесного рицаря Айвенго», «Стріли Робін Гуда», «Захар Беркут»). Утім в 2007 р. Кам'янецька і Хотинська фортеці вкотре опинилися в об'єктиві кіношників - В. Бортко тут розпочав чергову в світовій історії екранізацію «Тараса Бульби» М. Гоголя.
На території фортеці є церква Олександра Невського (1835 р.). Поруч дуже колоритна кафешка в подільському стилі: поїсти можна, майже як удома - коло ліжка з купою подушок. Сувеніри продає одна скромна ятка.
Зимова фортеця - рай для місцевої дітлашні, яка масово використовує фортечні вали під гірки. Пошкодували, що не закинули в багажник нашої машинки санки. Поле. Мороз. Сонце. Повний релакс! Річка промерзла добре, тому можна відійти по льоду до середини і побачити фортецю з іншого ракурсу, який влітку неможливий.
Однак зимові екскурсії мають свої мінуси - швидко темніє і мороз. Так, увечері спробували зі штативом зробити вилазку на нічну зйомку, але мороз вже за годину загнав назад у «Ксенію» на гарячу каву.
Щодо скельного монастиря, який теж був у наших планах (щось подібне є відносно недалеко в Субічі). Зі слів нашого екскурсовода, Бакота взимку досить небезпечне місце, тому в цей сезон туристів туди не возять, безпечно можна дістатися у монастир тільки влітку. «Пролетіли», тобто «проїхали» - у прямому розумінні.
А ще з цікавого в Камיянці - військово-історичні фестивалі «Терра героїка», «Козацькі забави», народно-історичний фестиваль «Сім культур» і міжнародний фестиваль повітроплавання «Повітряне братство». Є навіть дельта-планерний клуб. А коло міста можна поганяти на квадроциклах. Ландшафт дозволяє.
3-й день.
Виселяємося з «Ксенії» - і на печери у с. Кривче (Тернопільська обл., Борщівський р-н., хвилин 40 від Кам′янця). Можна звернути з траси на шматку Камיянець-Подільський-Хотин у Жванці, але ми поїхали прямо з Камיянця селами, щоб швидше. (До речі, в Кривче бачили самотню вежу - залишок оборонних стін замку - прямо на трасі.) До печер ще треба добиратися звивистими вуличками самого села. А от і вони: пару самотніх столиків із сувенірами під горами і екскурсовод. Ще хвилин 10-15 підйому - і ми біля потаємних дверей у скелі посеред лісу.
Сучасні печери - це давнє русло підземної річки. Вода вимила найрізноманітніші ходи і повороти (23 км) у гіпсовій породі, а потім відступила і залишила ці лабіринти людям. Печери відкриті 1721 р. А з 1970-го обладнано освітлений екскурсійний маршрут (3 км) по одній з них - «Кришталевій». Наша тьотя одразу зняла шубу в якійсь комірчині - не зважаючи на морози чи спеку, в печері однакова температура +11 градусів. Взимку можна погрітися, а влітку треба брати теплі речі. Сама екскурсія - це, переважно, придумані «міфічно-зоологічні» історії про фігури, які повимивала вода в гіпсі: одна з найвідоміших - голова буйвола.
За цей камінчик треба потриматися «на щастя», а в цей - постукати і т. д. Але це для тих, хто не боїться клаустрофобії: в деяких місцях треба протискатися крізь кам′яні проходи. Про тоненькі шпильки-підбори краще забути. Така собі спелеологія для широких мас. Якогось неймовірного враження не справило, хоча печери є пам'яткою природи національного значення. Біля виходу накупили «удачі», «щастя» і всіляких «здійснень бажань» за 7-8 грн. - сувенірні гіпсові шматочки породи.
Відкрита печера з 10:00 до 17:00. Подзвонити заздалегідь? Тел. 37646, 37728.
А ще саме в цій місцевості стає зрозумілою фраза «Півень співає на три області!». Біля Кривче сходяться майже в одній точці три області: Хмельницька, Тернопільська і Чернівецька.
От у Чернівці їдемо далі. Столиця Буковини, заснована ХІІ ст. Область входила до складу Молдавії, Угорщини, Австро-Угорщини, а до 1945-го року до Румунії.
Чим найбільше запам′яталися різдв′яні Чернівці? Напівпорожніми! вулицями і університетом. Провели тут півтора дні (півдня 6-го січня і день 7-го): людей на вулицях мінімум. А 7-го зранку місто взагалі, наче вимерло. І все закрито - магазини, ресторани, кафе. Якщо їхати сюди у ці дні, треба мати це на увазі.
Найосновніша туристична пам′ятка - університет, колишня резиденція буковинських митрополитів 1863-1882 рр., вул. Коцюбинського, 2. Величезний комплекс із семінарською церквою вражає найбільше з усього, що бачили в Чернівцях. Тут вчився І. Франко.
10 грн. охоронцю біля дороги - і його друг-охоронець провів міні-екскурсію (варто сказати досить класно!) у корпусі університету. Маленький бізнес сек′юріті. Описувати Чернівецький університет невдячна справа. Закінчивши свого часу теж ВУЗи, ми по-доброму позаздрили студентам цього.
Кошти на реставрацію виділяє Австрія, а не Україна. Блакитний зал, який відреставровано для прийому Кучми і «іже с нім», одразу свідчить - made in Ukraine.
Місто. Центральна площа - це площі Львова, Кракова в мініатюрі: квадрат із Ратушею в центрі (пл. Центральна, 1). Ще цікавий ансамбль будинків театральної площі з драматичним театром. А перед входом місцева «американська алея зірок» - у кожній зірці імена українських культурних діячів. А ще Святодуховний собор (ХІХ ст.), церква Успіння Пресвятої Богородиці, Вірменська церква (там організовують концерти органної музики), палац юстиції (вул. Радянська, 1), Свято-Миколаївський храм. Відомий у туристів під кодовою назвою «п′яна церква» - бані спроектовано так, ніби вони от-от впадуть.
Але місцеві такої назви не знають, це бурхлива туристична фантазія. Всі дивувалися, що за «п′яна церква»? Хоча вона була за рогом. Коли описали детально «косі» бані, тільки тоді здогадалися.
Є літературно-меморіальні музеї: О. Кобилянської (вул. Дімітрова,5), Ю. Федьковича (вул. Кобилянської, 28 - за цією ж адресою і краєзнавчий музей), В. Івасюка (вул. Маяковського, 40). Історичний центр компактний, добиралися до всього пішки. Приємно просто побродити вуличками.
Тихий сніжок, гарне «туристичне» Різдво.
Зрештою, «вигуляли» і нашого малюка. Торговий центр «Екватор», магазини всі закриті, але безкоштовний дитячий майданчик з лабіринтами і т. д. працював. З центру Чернівців до нього (околиця міста) приблизно хвилин 5-10. Після київських - відстані приємно радують.
Готель забронювали ще з Кам′янця: готельний комплекс «Магнат» . Сауна, в номері всілякі комфортні дрібниці (креми і щітки для взуття, штопори і т. д.), парковка. Тихе місце, хоча одразу коло центру. Це великий плюс - машиною користуватися навіть не довелося. Готель ресторану не має. Але порадили поруч хорошу піцерію (саме тут наш малий зрозумів, що піца - це смачно і почав, нарешті, її їсти). Власники зовсім молоді люди, тому на Різдво, як практично виняток з усього міста, працювали.
Інфа щодо інших готелів. «Черемош»: вул. Комарова, 13А, тел. (03725) 4-75-18. «Буковина»: вул. Головна, 141, тел. (03725) 58-56-25. «Приват готель», вул. 28 червня, 18, тел. (03725) 51-33-13.
8-го зранку - в Яблуницю, дорогою на Ворохту. Зимова траса, в принципі, була неекстремальною. Але на одній з обочин паркувалися на сніжок, який притрусив немаленьку яму. Одне з коліс нашої машинки туди й провалилося. Однак ситуація швидко і щасливо вирішилася - якийсь джип без питань сам зупинився і витягнув наш траспорт. Від провалу до «знову на колесах» - не більше 15-ти хв.
Яблуниця. Це пік нашої подорожі - тут ми «зависли» на тиждень . Село на висоті 1100 м над рівнем моря.
Черговий карпатський перевал - Яблуницький і центр Карпат, з найвищими вершинами, найчистішим повітрям, найбільшою відсутністю цивілізації і найгарнішими краєвидами.
Наш готель тому й має назву «Панорама Карпат», що просто з вікна номера видно гори Говерлу, Хом′як, Петрос.
У готелі сауна зі смачними карпатськими чаями. Кафешка на 1-му поверсі. З альтернативного харчування: вниз від «Панорами Карпат» дві колиби і гарний ресторан в готельному комплексі «Горгани».
«Панорама Карпат» - котедж дерев’яний з гуцульським інтер’єром, але є пару мінусів. Звукоізоляції - нуль, нерівномірне опалення. Перші два дні жили в мансардному люксі під дахом - тихо і жарко. Спали з відкритими вікнами. Потім в іншому номері: чути чи не кожне слово і холодно.
Про гірськолижні спуски в Яблуниці. Є серйозні траси з підйомниками, а одразу біля нашої «Панорами Карпат» гірки для «чайників». Ідеальне місце для початківців-гірськолижників: спуски некруті, поруч усі такі ж «професіонали», як ти. Тут ми і відкрили перший гірськолижний сезон у житті (який за пару місяців продовжили у Пилипці на Закарпатті). За бажанням можна найняти інструктора. Яка необхідна екіпіровка? Ось тут короткий «лікбез». Малий виявився найбільшим лижним асом.
А ще 13 січня застали свято Меланки!
Відносно недалеко Буковель і Яремча. Вирішили заїхати.
«Буковель» (назва гори, на якій розміщено курорт, 1129 м.) за 9 км у с. Паляниця. Ціле готельне містечко, яке, паралельно з прийомом туристів, будується. Тому на дорогах між готелями «Буковеля» розкисле багно зі снігом, пробки, з’ясування, хто кого мав пропустити, парковок обмаль - від чого хочеться відключитися хоч за межами Києва.
Довжелезні черги на підйомники, в туалети, на прокат. Де тільки можуть щось взяти або чимось скористатися люди - там черги. Як нам пояснили, довкола закривають підйомники, щоб монополія «Буковеля» була беззаперечною - звідси і ціни, і люди. Курорт європейського рівня (карточки, комплекси, різні системи і т. д.), але із совдепівським «духом».
Можна купити карту гірськолижних трас: від найпростіших до екстремальних. Але кататися в такому хаосі бажання відпало одразу. Малий обмежився сноутюбом. Піднявшись вгору на підйомниках, відкрилися дуже гарні краєвиди. На ту ж саму Говерлу, наприклад, але під іншим кутом. А ще застали і тут «Меланку» - уже професійну!
Яремча (за іменем втікача від феодалів, що тут оселився, Яреми Годованця). До неї входять: с. Яблуниця, с. Паляниця, Ворохта. Щось на зразок Ялти з її містечками в Криму. Окремо про славетну красу Яремчі. Так само, як і Ялта, Яремча після життя «на природі» не вражає. Місто є місто з його цивілізацією. Набагато красивіше це справді в Яблуниці-Паляниці.
Що подивитися. Фактично не в’їжджаючи в місто, з боку Микуличина, є камінь, печери, стежка славетного народного ватажка опришків Олекси Довбуша, де він буцім-то ходив. Місточок кохання. Водоспад «Пробій». Трошки далі в місто - сувенірний базар, де ми накупили білих карпатських грибів. А майже над ним, стежкою угору міні-зоопарк (олені, косулі, дикі свині). Вольєри здорові, кінця огорожі не видно, тому звірі виглядають чудово: олень вражає пафосом, а дикі свині - нахабною активністю. Усі їм сунуть щось поїсти.
До речі, про «поїсти»:). Пообідати можна в центрі міста (вул. Івасюка) в гарному готельному комплексі «Красная садиба» (є вказівник з центральної вулиці). Але там був повний аншлаг! Спустилися вниз до альтанок, бані над річкою. Дуже мальовниче! А перекусили у звичайній колибі біля сувенірного базару.
Ще пару «лижних днів» у Яблуниці. Недалеко на Яблуницькому перевалі сувенірний базарчик, де ми, як справжні туристи, запаслися сувенірами. Основне тут: краєвиди, катання на лижах, релакс - програму виконано.
А тепер з попутним вітром - на Київ.
Привал у Косові, в «Гражді» (при виїзді з міста, як їхати на Коломию). Гарний колоритний інтер′єр - імітація гуцульської оселі, двору - і дуже смачно готують. Друзям за пораду окрема подяка. За день довелося проїхати всі кілометри, що накатали за 11 днів з привалами. Тому їхали фактично без зупинок.
Welcome to автомандри-2009!
Залишайтесь. Поїдемо далі!