(no subject)
Двадцяте лютого
Домашня робота
Вправа(діалог з сімома фразеологізмами)
МАТРИЦЯ
Темна нічка. Жахлива гроза.
В кімнаті двоє - навпроти вікна.
Каплі по склу, як неспішна сльоза,
Зронена світом з жалю до людства...
-Чи бачиш ти, Нео, в що за лайно,
наше життя назавжди стало,
а пам’ятаєш, як воно
Ще вчора таким було, ям ми його знали,
Не відаючи системи марево, рабства рожеві окуляри...
Ти тоді ще не знав, і жив як хотів,
Ходив на роботу, своїй Батьківщині служив,
Не підозрюючи, що в реалі батарейкою був,
На благо безіменних експлотаторів енергію дув...
...Та збулася надія,
Обраного(тобто, тебе) відкопали,
Тепер настав роковий час Матриці велику бучу здійняти...
Нео не ворохнувся, риси обличчя не дригнули,
Тільки привідкрився рот,
І підступно скривились губи:
-Бодай тебе перегрузило,
...гірка пілюля...
кар’єру, омріяну, мені загубили,
під хвіст коту усе важким трудом набуте
позапустили...садюги...
Ким я був до тебе?
Службовцем звичайним,
Заробляв собі на щастя,
Ш-ш-шматриці не відая...
...Та прийшло по інтернету:
"Гоні за білим зайцем",
Знаю, знаю, що сам винен,
Постійно до Правди копався...
Ну а що потім почалося?
Наркотою закачали,
Током в серце довбанули,
Психіку саданули...
В одне місце...у-у-у, садюги в латексі...
Морфеус грузно повернувся, зсунивши брови, розкрились вуста:
-Чи це ти, мій Нео, кажеш,
Нас за дану Правду потураєш?
-Та пішов ти під три Сміти,
Мені така доля...
Краще б лишили батарейкою,
Тоді хоч знав, що не збожеволів...
-Нео! Та ти хохол порхатий бачу!
Раніше мене лапки вже складаєш...
А я-то думав, що ви, американці,
Ким честь мав бути також я,
Більш тяготливі до свободи,
Свобода- а потім інша вся ...уйня ...
-Воно-то так, в брехунах ти не лишишся,
принаймні на своєму кораблі,
А що в Зіоні? Останньому оплоті людства?
Де все ламаєш свої старі списи,
І спасіння в Обраному вбачаєш?
То, кажись, мав бути я, хіба ж то ні?
-Не...не впізнаю тебе, чи ти це, Нео?
Невже я помилився...
Обравши не того...чи може не правий був...
Марно сподіваючись на чудо...
...Ситий раб на все хотів плювати,
у вічній боротьбі заздалегідь вже здався він...
Нещасна Трініті...Так знай!
Знай, відступнику, що своїм бажанням не мені одному,
Обірвав ти крила...
Та кращий учень його вже не чув,
Впав в гарячку, про чемність забув:
-...чорний старий зад...
А може хочеш, Морфеусе, знати чого тепер це я наїхав?
Та бо набридло щораз пиз...тись у хероїзм!
Спочатку, ще тоді, здавалось, усе було як треба:
Стрільба, кунг-фу, ба-бах, трах-трах,
Тебе з полону витягав,
По морді бив сильнішого агента,
Але де тоді та перемоги слава?
І не треба гнати, що слава- не халява,
"Вирішальна мить"- твердиш ти кожен раз
і ми йдемо за тобою, дорогу стелячи тілами,
де були ми- по стінах видно за кулеметними слідами,
хоч круть хоч верть,
а все одно буде смерть...
Немає, блядь, ніякої перемоги,
В такого людства ніколи на це не буде змоги,
На що воно взагалі здатне було?
Щоб двічі вступати в одне сам-знаєш-що...
...Стріляли-стріляли, дохли, від агентів тікали,
постійно без смислу цінні кадри втрачали...
І не забувай, Морфику, в цьому свою провину,
Ми не безкінечні, від них навідміну...
Не підходь, я НОРМАЛЬНИЙ!
І не боягуз безпорадний!
І не чекай, що може раптом вибачення попрошу,
Я вас покидаю, назавжди іду...
Я повертаюсь у світ віртуальний,
В свій колишній дім.
Ви собі воюйте, а я вже не в грі...
...Просто у чому, наставнику, смисл буття?
Патчити світ, заради іншого бреду здобуття?
Визволяти "рабів", супостатів валити,
Вкотре вітамінною кашею давитись?
І ховатись, таїтись, мовчать,
Лиш зрідка по-плазунськи виступать,
Супроти них...як сечею (мочею) у сніг...
...О, я вже смертельно втомився від всього,
і нічого не хочу, крім сну безпам’ятного, від болю...
...А Трініті можеш передати, що порвав,
я їй вдячний за все, але б краще не знав...
-Нео, послухай,- Морфеус зняв окуляри,-
це тимчасово та пройде, не здавайся,
ти пам’ятаєш Оракул?
-Твій Оракул теж була програма,
Чи ти не знав? Добре, хоч печиво задарма давала...
-Нео, ти виснажений...
Як тоді після Правди...
Тобі треба спокою,
І з Трініті не варто, мабуть, розлучатись...
-Не вийде...-Нео присів, закрився руками,
вони зараз будуть тут...
...тікай, я не хочу щоб тебе впіймали...
Запала мовчанка. Морфеус глянув на Нео,
Назад, до вікна, на столі- телефон.
Здалека вже чутні кроки на сходах,
Захоплений капітан- загиблий Зіон.
В плавному русі Морфеус кинувсь до столу,
В ту ж мить взірвались двері-
постріли прервали застиглу розмову...
. . . . . . . . . . . .
На вулиці темній червоне вікно,
Лежить тріснуте темно-чорне в окулярах скло,
Самотньо на килимі,
Самотньо у світі,
Дощ льє по вулиці,
Льє як відвіку...
Але неіснуючий він,
Віртуальності марево,
Пишна завіса Чужої Ери,
Людства холодне зарево.
Каплі крові по склу...
Стікають вниз повільно та в’яло...
Мертва тиша...але не кінець Людству...
І на Зіоні ще буде свято...
Храбров Степан
10-Б клас