(no subject)
Кіт
Жив-був один кіт. Кіт, як кіт, нічим особливо не відмінний, але, на його власну думку, - особливий, гарний та талановитий. А що вже талант! Зібратися посеред ночі зі своєю компанією і нявкати у темряву до сходу Сонця, будячи на багато кілометрів навкруги сусідів і тільки зайвий раз наражаючись на шальний тапок чи, що гірше, мітлу (а від мітл порою бували дуже серйозні проблеми, деякі з них навіть володіли якимсь своїм, власним, розумом і рідко промахувались). Крім того, що він вже був талановитий, Кіт (а саме так його і звали, хоча насправді він мав домашнє ім'я, і взагалі був домашнім. Але про це він волів не згадувати.) ще був дуже гарним і особливим. А особливість його полягала ось у чому- він (Warning!Individual top secret.) був закоханий у Зірку...(!!!)... Так собі, по-котячому закоханий. Він був пухнастим, довговусим, хвацьколапим (що значить- спритним), а вона була світлою, яскравою і Внеземною... І далекою. Дуже-дуже далекою, що з ніякого даху не можливо її було дістати. Звичайно, кіт вже був не маленький і розумів, що йому її нізащо не дістати- на те вона і зірка, але як же хотілось порою її ніжно взяти за лапку, потертися головою об її гладку шорстку, промуркотіти свої кращі сонети їй прямо на вушко... а не стовбичити, надриваючи горло, на даху, надіючись, що вона правильно зрозуміє суть його витворів. Але може воно й на краще, що вона не так близько, боїться її, по-правді кажучи, Кіт, боляче вона вже незвична і невідома... А що як по носі дряпне, коли він до неї наблизиться? Або, ще гірше, образиться, відвернеться, подумає "І нащо мені нещастя таке на мою голову?"... Або якщо ще виявиться, що в неї вже хтось є? Вона, треба зауважити, там не одна, він взагалі інколи дивується настільки інші зорі на неї схожі, прям дивина якась... А він на них, і а неї теж, ніколи й не звертав уваги- ну зорі, так зорі, а зараз- тільки цим-сим трохи схожа- так вже "як Зоря". Але Зоря одна, єдина, неповторна і ніде, мабуть, більше в світі немає такої як вона...
Все-таки дивні ці речі: щоб кіт закохався у небесне тіло. Він знав одного кота, який закохався у Місяць (чи, як казав: "у Луну"), так з нього всі коти навкруги сміялись, називали дурнем. ( Тут раптом Кіт згадав, що з нього теж часто з нього теж часто сміються, а про його таємне захоплення ще не знають... Хоч він і вважається відомим і популярним, але все одно авторитет жах, який поганий. І він, такий дурень, ще думає, що здатний завоювати серце Зірки!?). І що, врешті-решт, сталося з тим котом? Одні казали, що він з розуму з'їхав, інші- що він помер, бо його п’яний мужик переїхав, ще інші- що він на все наплював, з Луною посварився, друзів кинув і на птахофабрику поїхав. Точніше, його туди якийсь інший мужик доставив- ловити нещасних обшарпаних пацюків... "Е-е-ех, він там, мабуть, ще сметанку на халяву жре-е-е..."- зітхали інші, менш обдаровані долею вуличні коти, дивлячись на далекі вогні міста, неначе птахофабрика знаходиться там.
Але один єдиний Кіт знав правду- він в ній розчарувався. Вона виявилася не такою, як він її собі уявляв, вона була гарною, приємною, таємничою (зовсім як Зірка!), але не такою. Неть. Він не зміг знайти спільної мови. Хоч він з дійсно помітив, що вона дружня, привітна, розумна, але вона не була тою, про котру він мріяв. Він усвідомив, що закохався у образ. Не в особистість, не в істоту, не в Луну, якою вона була, а в її образ! Навіть якщо вона насправді була навіть досконаліше його уявлень, все одно- не вона, просто зовсім інша. Звичайно, причин насправді тоді було багато, але суть була одна- він зрозумів, що його почуття було примарою, наївною неіснуючою мрією. Не склалося. От така сумна історія. Він так і переїхав, розгубленим, зніченим, в інше місто, нічого не сказавши своїм друзям. Там десь і влаштувався на молокофабрику.
"Мабуть дійсно зараз сметанку жере"- подумав Кіт, але зараз його хвилювало інше- а чи не розчарується в своєму коханні він? Адже він, на диво собі, ще практично жодного разу з нею не заговорив.
Що, ну що, як виявиться: він насправді любив не її, а Образ? Розумної прекрасної, талановитої Зірки, але такої, що тільки "далеко"? Що, якщо це тільки чергове тимчасове захоплення?
Немає, значить, справжнього кохання?
"Любви нет. Есть только Март и много-много хорошеньких кошечек"- сказав один розумний кіт, його знайомий. Його якийсь мужичок собі купив і, кажуть, разом з ним полетів до зорей... Може йому вдалось зблизька побачити її? Може навіть познайомитись, подружитись одне з одним...
Кігті люто зжалися, видерши шматок засохлої облусканої деревини. На пофарбованій поверхні лишились косі сліди- його кігті... Ох, і чого це він так ревниво завівся? А що як в неї, серед зорей, є свій власний світ, прекрасні знайомі, елітна компанія, більш талановитіші та привабливіші, ніж він, коти...С-с-с-с...коти...ш-ш-ш... А чого це він на них обізлився? Вони й не знають, можливо, про його існування, просто ведуть свій високий спосіб життя...
А він тут, якась роззява, сидить і нявкає, його всі, небезпідставно, доречі, обзивають дурнем, кепкують, глузують з нього... І навіть коли він намагається справити враження- на них і, звичайно, на неї (а вона-ж має все обов’язково бачити!),- воно настільки невміло, невдало і дурно виходить (нещасливий збіг обставин та погоди), що не те, що схвальних вигуків, просто насмішки немає, одне тільки ш-ш-ш, типу, "чого викаблучуєшся!".
Мабуть і вона це, звісно, побачила...
...Побачила його не таким, яким він хотів, щоб його бачили, а таким, яким він є...(жалібне-прежалібне зітхання)...Дурним, незграбним та невдачним...
І на що він надіється?
Ця справа не варта зусиль. І взагалі- він з самого початку знав, що нічого з цим не вийде- кохання до Зорі, воно приречено. Нічого, помучає, подражнить та відпустить. Таке в кожного в житті буває і рідко воно зберігається на все життя. Він, Кіт, взагалі щось мало довіряє людським байкам про "вічне кохання". Взагалі, як довго воно, так би мовити, в дії? Після медового місця-так, звичайно, з народженням потомства-природно, тільки дурні в цей час розлюблять, а далі вже так-на спад. З почуття обов’язку. Ну, може ще з дружби та прив’язаності.
Але свідомість-то прагне до нових відчуттів...
Ніщо не тривале. А що в даному випадку (із Зіркою), коли стосунки особливо й не присутні? Справа не варта зусиль. Але ж якось треба її розлюбити, бо скільки часу не проходить, а воно все сидить, неприступно, у серці... Може легше буде її не бачити? Сховатись в самий глибокий підвал, або до знайомого, подалі звідси, змінити місце проживання, може ця Зірка не зможе світити одночасно на дві округи?
А що, розумна цікава ідея! Але... якесь помішання... З яких пір він став такий жорстокий? А що як і вона кохати могла, в самовпевнений егоїстичний розум не приходило? А якщо через нього вона почне відчувати почуття провини, засумує, зажуриться, поблікне? Вона ж не винна, що він, невідомо яким глуздом керуючись, втече від неї, тільки тому, що не знайшов іншого шляху вирішення своєї проблеми (проблеми?). І вона також не винна, що якийсь кіт за весь час свого начебто таємного кохання вже пережив у своїй свідомості кілька десятків драм, ударів, піднесень і бозна- скільки трагедій. І не думає на цьому зупинятись... (зараз роздумуючи, а що би було, якби у своїй майбутній серенаді, немовби ненав’язливо, з позиції кого-небудь іншого(наприклад- типової двоногої людини) виразити свої почуття до неї... ... ...
...Та ні, фе, навіщо котам нявкати про людей, коли вони мають свої власні, пухнасті, набагато складніші проблеми?)
Так що робити, як до неї підійти, щоб не спричинити неприємностей ні їй, ні собі? Чи може буде краще її розлюбити, щоб вона так і лишилася у пам'яті світлою, небесною і недоторканою паршивою лапою невдахи-вискочки.
Життя покаже... а, зрештою, пора-же щось діяти, чи не так?...Може й так... Аби це не відгукнулось болем для душі і серця, і не тільки своєї...Зрештою,.. "Без перешкод долання не буває щасливого кохання"...
…Він ще з хвилинку посидів, зітхаючи й думаючи про своє (про таємницю Кохання і про те, як йому з нею бути), аж потім погляд його перестрів самотній Місяць, нерухомо висячій у небесній сфері, після чого очки його посерйознішали, набралися рішучості і він зник у невідомому напрямку, у темряві ночі...
Допис рукою:.За минулу добу астрологами Київського метереологічного університету було відкрито 214 нових зірок.
Допис лапою: І збито 114 нікому не потрібних безпритульних котів.
Все.
***