дійсно, я щеж повноцінну версію 4-ої серії не випускав!
Click to viewпо мотивам як тут: http://vk.com/wall13739532_4953 а було лише так
Оригинал взят у stefan_blog в читано під життєвий настрій разом з "Пентаклем" у 2009-ому
"- А у вас тут, в сєле, всі женщіни...цеє? - запитав Микола Пилиповчи, не припиняючи озиратися.
- А в Києві - ні?
- Не знаю, - щиро зізнався він".
"- Ви Гоголя читали?
- «Тарас Бульба»! - знайшовся Микола Пилипович, демонструючи обізнаність зі шкільною програмою.
- Та ні, - парторг зморщився. - Ще кіно було з Куравльовим... «Вій».
- Це там, де вона в гробу літала! - згадав Петро. Парторг кивнув, при цьому в око йому трапила
повна чарка, і рука сама потяглася за нею.[*]
- Так я вам скажу, дорогенькі ви мої, що усе це правда, що там сказано. Тільки не вся. А всю правду ніхто написати не міг, бо ніхто б ту правду не надрукував... Будьмо!
Колеги перезирнулися. Господар витер пишні вуса.
- Це вам, хлопці, такий фольклор, що можна зразу дисертацію писати. Готова научна праця. Був у нас в селі семінарист. Ну точно як у Гоголя. Молодий, тільки приїхав у церкву служить. Неодружений... А ви чого не п'єте? - Він уважно прослідкував, щоб у гостей спорожніли чарки, і тільки потім повів далі: - Це давно було, але я все точно знаю. Так ви ж Гоголя читали? Микола Пилипович кивнув, Петро теж, тому що згадав фільм.
- Оце пам'ятаєте, як вона на ньому їздить? Панночка. Ще з самого початку, до того, як у церкві літала. Впіймала, засідлала та їде. Так усе це брехня, я вам скажу, бо їздити відьмам є на чому - оно коней вони заганяють у піну, всі про це знають. А до чоловіків їм значно більша цікавість. - Парторг хитро підморгнув, від чого його лице стало схожим на квашене яблуко. - Здогадуєтесь яка?
Колеги автоматично покивали, хоча, чесно сказати, не до кінця зрозуміли думку господаря.
- Тим більше, - вів далі той, - що відьми в цьому смислі геть невгамовні, їм все мало, скільки б чоловік не старався. Вони чоловіків приворожують, а тоді тягнуть за собою на шабаш, і там уже всім кодлом...
- Трахкаються! - раптом видихнув Микола Пилипович, здогадавшись.
- Еге ж, - підняв пальця господар. - Гоголь оце написав - катаються, і всі давай за ним. А після тих катань, бувало, чоловік ледь живий, як уся банда на ньому поскаче по черзі, - він на мить замислився. -Правда, він же не міг написати, як воно по-справжньому було. Царизм був. Цензура.
Петро дивився недовірливо. У Миколи Пилиповича горіли очі.
- Ну! - заохочував він.
- Ото ж бо воно і «ну». - Парторг вміло тримав увагу слухачів, та воно й не диво, все-таки працівник ідеологічного фронту. - Так цей наш батюшка, як приїхав, зразу закохався в одну дівчину з села, вже й рушники готували...
- Вона відьма була! - не втримався Микола Пилипович і зразу отримав відсіч від оповідача.
- Не лізь поперед батька в пекло. Все скажу у свій час. Так отож. А тим часом накинула оком на молодого батюшку парторгова донька. Не моя, бо я ще молодий був, більше по комсомольській лінії, а нашого парторга тодішнього. Ну, зрозуміло, що в наш час ідеологія була не те що тепер, тоді за такі фокуси її батька могли не тільки партквитка позбавити - на Соловки загнали б. А їй, знаєте, закортіло і все, так з дівчатами буває. І от одного разу ця парторгова дочка підстерігає нашого семінариста вночі біля ставка. Це він мені потім розказував. Каже, хотів скупатися, а тут раптом ззаду щось хвать! І не од пускає. М'яке таке, а сильне. Наче подушка - і не тримає, і поворухнутися не можеш. Коротше, схопило його щось, потримало, поки борсатись перестав, а потім раз - і на землю кладе. І тут, каже він, відчуваю, що хтось залазить на мене...
Микола Пилипович ковтнув слину."
Парторг витримав паузу, обводячи слухачів поглядом, і, коли переконався, що потрібного враження досягнуто, повів далі:
- Темно було, тому він не бачив, хто це. Але, каже, відчуваю, що жінка. І давай вона на ньому стрибати. Ну він же особа духовна, пробував пручатися - а дзуськи, тримає його щось начебто й ніжно, але міцно. Отож раз вона на ньому відскакала, тоді трошки відпочила - і ще раз. А як на третій зазбиралась, то тут трохи попустила увагу, і у нашого батюшки права рука вивільнилася. Ну він, зрозуміло, обурений - чи бачено, щоб з духовною особою та таке виробляли? Тож намацує на шиї хрест, і хрестом її...
- По голові! - знову не втримався Микола Пилипович.
- Та ну! - Господар докірливо глянув на нього. - Чому по голові? Осеняє. Осеняє її хрестом. Хоча... - Він раптом зупинився. - Може, й по голові. Хто там знає. Ну вона, значить, злякалася, крикнула і теж заклякла. А сама на ньому сидить. І тут, каже батюшка, відчуваю я, що піднімається в мені великий гнів, і сам я не відаю, що роблю. Уявляєте? Так оце ж не відая, що робить, поклав він її на траву, і сам, значить, укатав три рази підряд, щоб знала, як над духовною особою знущатися.
Микола Пилипович закотив очі, щось у голові підсумовуючи і запитав:
- Це шо ж получається, п'ять раз?
- Що?
- Ну, удєлал її, п'ять раз підряд?
- Чому п'ять? - не зрозумів оповідач.
- Три.
- Ну, два вона його, і три він її.
- Два та три... ну, значить, разом виходе п'ять.
- Брехня, - авторитетно заявив майор.
- Так вона ж відьма, г пояснив господар. - А відьми знають і не такі штуки. Крім того, він же в семінарії скілько років нічичирк.
- А їм хіба не можна?
- Тільки з дружиною, а він же неодружений був. Микола Пилипович почухав потилицю.
- Єслі так, тогда іще нічого, хоча скорее всього брехня.
Петро переводив очі з одного співрозмовника на іншого, але рота поки що не відкривав.
- Ну, не знаю, - обурився парторг. - Я сам там не був, а за що купив, за те і продаю. Важливо, що він її угнобив так, що вона була вже ніяка. А ніч темна, тому він навіть не бачив, хто це. Помацав - молода наче, ну і все. Зібрав одяг та пішов. А на ранок люди кажуть - парторгова донька захворіла. Лежить не піднімається. Туди-сюди, лікарі нічого зробити не можуть. А дружина у парторга не зовсім була свідома, і вірила у всякі забобони, так от вона дочекалася, поки чоловік з хати, та й до попа - одчитай, каже, мою доньку, може, допоможе. Ночі діждалися. Щоб ніхто не бачив, що піп до парторгової хати ходе, бо самі розумієте, який це удар по ідеології. Ну, наш батюшка що - башлі в руки, будуть звуки, у цих служителів культа все просто. Зби-ра свої ікони та до неї. Заходжу, каже, а вона лежить біла-біла. Він її за руку взяв і раптом відчуває - та сама рука. Тої самої, значить, що біля річки на нього напала. Це, значить, парторгова донька була відьмою.
Петро скептично скривив рота, він явно щось надумав, але поки що тільки уважно слухав господаря.
- Ну і сказала ця дівчина, що, значить, хоче, щоб батюшка її три ночі одчитував, тоді, значить, одужає. Каже, хай біля мого ліжка читає всю ніч, бо я так хочу. Ну а що таке хочу для парторгової доньки? Отож куди діватися батюшці - проти влади не попреш. А та, що була нареченою нашого семінариста, вона теж відьмувала, тут ви вгадали. І про цю історію, зрозуміло, довідалася, та й каже своєму жениху - це, каже, не просто так, бо та парторгова донька у нас на всю округу головна відьма. І якщо ти будеш біля її ліжка читати, тут тобі і гаплик, бо вона мстива страшно. Вони всім кодлом на тебе накинуться, тоді вже ані хрест не спасе, ані ікона. Але я тобі допоможу, навчу, як заховатися від неї. Каже, як підеш до неї одчитувати, то візьми з собою...
- Ну да, - втрутився раптом Петро, що до цього моменту не зронив жодного слова. - Це я вже десь чув. Парторгова донька літала навкруги нього на ліжку. А потім привели Вія, і він каже, підніміть мені цей...
Микола Пилипович раптом гучно заіржав,
Парторг образився:
- Що це ви вигадуєте справді! Нічого такого не було. Просто відьми хотіли його впіймати, а він врятувався і на цій своїй нареченій одружився. А нічого такого не було!
- Ну, не сваріться, не сваріться, - старший рангом взяв ситуацію під контроль. - Давайте краще іще по п'ятдесят."
Брати Капранови, "Приворотне Зілля"
Posted at 05:12 pm Link Leave a comment Add to Memories Share
ну і останнє. Порекомендую при нагоді подивитися чудову радянську утопію "Человек из ниоткуда"
(приколи на кожному кроці, а головне)про щирі прагнення стати Людиною :)( Collapse )
В 2007, когда я "осваивал" Бородянку, я понял одно:
ИНФОРМАЦИОННА ВОЙНА: это когда ты веришь тому, что тебе говорят, что показывают, что "переповедают по бабиному радио", ПОКА ТЫ НЕ ПОБЫВАЕШЬ ТАМ ЛИЧНО.
2011-09-13 20:48:00
ми живемо у вік медіатехнологій, а, значить, все що робиться на медіа - робится з оглядом на реакцію з боку цих медіа.
а це, перепрошую, така ж багатоваріанта реальність, як і трактування подій довкола Евангелій від апостолів.
Ефект "Кота Шредінгера" - кожен свідчить своє,
2013-12-01 22:22:00