Яким міг стати київський вокзал
Історія нинішньої будівлі київського вокзалу почалася ще наприкінці XIX століття, коли перший вокзал, збудований у 1869-1870 роках за проектом архітектора Вишневського, перестав справлятися з навантаженням.
Перші проекти
У 1902 році виходить проект архітектора Олександра Вербицького, в якому нова будівля вокзалу стоїть на місці старої. Саме Вербицький через багато років стане архітектором київського вокзалу, спорудивши його в дусі конструктивізму. Але поки він представляє проект у характерній для початку ХХ століття стилістиці модерну.
Проект вокзалу Вербицького, 1902 рік
Архітектор Кобелєв, завідуючий архітектурним відділом шляховий служби Південно-Західної залізниці, в проекті 1903 року пропонував не зносити старий вокзал, а побудувати новий перед ним, залишивши в старій будівлі зал очікування для пасажирів першого класу. Унікальним цей проект також роблять додаткові колії, що впираються в торці старої будівлі вокзалу: таким чином Київський вокзал ставав частково тупиковим.
Проект вокзалу Кобелєва, 1903 рік
У 1908 році публікується проект архітектора Голландського. Великий вокзал на місці старого також передає дух архітектури початку ХХ століття.
Проект Голландського, 1908 рік.
Але рішення відкладається аж до 1913 року, коли на конкурсі перемагає проект петербурзького архітектора Володимира Щуко. Він створює проект у нетиповому для Києва стилі з елементами романської архітектури, який преса назве ломбардським. Для спроектованого Щуко вокзалу буде закладений фундамент, під розміри якого доведеться підлаштовуватися авторам наступних проектів.
Проект Щуко, 1914 рік
Старий вокзал зноситься, будуються (можливо, частково перебудовуються зі складів) тимчасові дерев’яні приміщення в кінці вулиці, яку в 1939 році назвуть Старовокзальною. Майже 20 наступних років Київ житиме без пристойного вокзалу.
Через Першу світову війну будівництво йде повільно. Але це не єдина проблема: стиль вокзалу, який можна прийняти за німецьку архітектуру, стає політично недоречним. Після візиту міністра шляхів сполучення Російської імперії і критики, Щуко терміново переробляє проект, укладаючи в існуючі габарити нову будівлю - тепер уже в стилі бароко. Преса назвала цей стиль краківським.
Проект Щуко, 1916 рік
Але після революційних подій будівництво вокзалу відкладається. У 1925 році Вербицький готує проект добудови вокзалу з урахуванням наявних фундаментів. Башта з годинником і загальна стилістика перегукуються з європейською архітектурою. Однак завдання відновлювати вокзал ще немає, як немає і фінансування.
Проект Вербицького, 1925 рік
Конкурс 1927 року
Ситуація зсувається з мертвої точки напередодні першої п’ятирічки (1928-1932). У Києві планується величезний обсяг житлового, громадського та промислового будівництва, в тому числі будівництво київського вокзалу. Оголошується конкурс, у якому беруть участь кращі архітектори України.
Конкурс відбувався в обстановці зіткнення двох архітектурних течій - конструктивістського і традиціоналістського. Конструктивізм ставав популярним у багатьох країнах світу, а в СРСР стає монопольним. Проте в Києві активніше розвиваються інші напрямки - необароко (Дяченко, Обремський) і поєднання елементів модерну, бароко і класичної архітектури (Альошин, Вербицький).
Архітектори Альошин і Вербицький перед конкурсом укладають джентльменську угоду: записуючи один одного до себе в співавтори, вони подають два проекти. У разі призового місця гонорар ділиться навпіл, у разі перемоги робота над будівництвом ведеться разом.
Джентльмени не прогадали. Проект Вербицького за співавторства Альошина під девізом «Рейка в колі» отримує перше місце, проект Альошина за співавторстві Вербицького «Рідному Києву» - друге. Обидва проекти використовують елементи класики, модерну і традиційної української барокової архітектури - дах «з заломом». Арка-вікно для освітлення центрального залу має висоту 37 метрів.
Проект Вербицького, перший тур конкурсу, 1927 рік.
Проект Альошина, перший тур конкурсу, 1927 рік.
Схвалюваний у відомому конструктивістському журналі «Сучасна архітектура» проект «Лінія» харківських конструктивістів Роттерта і Штейнберга, в успіху якого не сумнівалися московські конструктивісти, отримує третє місце. Це хороший приклад архітектури конструктивізму: стрічкові вікна, прямі лінії, заокруглення торців, багато світла в інтер’єрі.
Проект Роттерта і Штейнберга, перший варіант. Перший тур конкурсу, 1927 рік
Проект Роттерта і Штейнберга, другий варіант. Перший тур конкурсу, 1927 рік
Четверте місце отримує Дмитро Дяченко з проектом «Кобальт», виконаний у традиційній стилістиці українського бароко: з сандриками над вікнами, дахом із заломом, арочними вікнами.
Проект Дяченко, перший тур конкурсу, 1927 рік
Інші проекти конкурсу були виконані в класиці, модерні або ар-деко.
Харківський архітектор Бекетов конструктивізм не шанує, визнаючи за ним роль заводської архітектури. Його проект SFORZO відображає пристрасть автора до класицизму і модерну. Перший тур конкурсу, 1927 рік
Архітектор Покорний створює проект у традиційних формах з арковими вікнами. Перший тур конкурсу, 1927 рік
Харківський архітектор Кравець створює проект під девізом «Століття» з елементами ар-деко. Перший тур конкурсу, 1927 рік
Абсолютно європейський проект Кобелєва під девізом AL FINE - з башточками і куполом над центральним залом. Арочні вікна, пілястри і портики нагадують міста Центральної чи Східної Європи. Перший тур конкурсу, 1927 рік
Другий тур конкурсу
За підсумками конкурсу конструктивісти отримують лише третє місце і залишаються в меншості - тільки один проект виконаний у цьому стилі. Поступитися найбільшим транспортним будівництвом першої п’ятирічки зовсім не хочеться, тому конструктивісти звинувачують переможців конкурсу Альошина і Вербицького, а також призера Дяченко в архаїчності, реставраторстві, еклектиці, неекономному підході. В одній із газет публікуються проекти з домальованими над портиком хрестами. Після шквалу критики призначається другий тур конкурсу, до участі в якому запрошуються відомі радянські архітектори з Москви і Ленінграда.
У конкурсі беруть участь майстри конструктивізму брати Весніни. У проекті - стрічкові вікна, багато світла, футуристичність концепції і машинна естетика. Другий тур конкурсу, 1927 рік
Щусєв ігнорує заборону на висотну композицію і створює конструктивістський проект із годинниковою вежею. Проект сповнений горизонтальних ліній і гри обсягів. Другий тур конкурсу, 1927 рік
Володимир Щуко теж намагається не відставати від тенденцій і подає дуже футуристичний проект. Величезні вікна, великі простори і форма склепіння виглядають сучасно і сьогодні. Другий тур конкурсу, 1927 рік
Інженер Рерберг, на відміну від колег, підносить цілком класичний проект. Другий тур конкурсу, 1927 рік
Але потім відбувається щось дивне. За результатами другого туру призові місця не роздають, переможця не оголошують, за розробкою проекту звертаються до Вербицького, що переміг у першому турі. Інакше як виховними цілями другий тур пояснити важко.
Фінальний проект
До Вербицького звертаються не реалізовувати проект, запропонований у першому турі, а розробляти новий - з урахуванням критики і результатів другого туру. Вербицький береться за цю роботу - один, не вважаючи, що угода з Альошиним поширюється на цей випадок (Альошин, щоправда, вважав інакше).
Щоб відновити репутацію в пресі, зіпсовану нападками конструктивістів після першого туру, Вербицький пише покаянного листа в редакцію «Сучасної архітектури», в якому критикує свій проект і присягає на вірність ідеям конструктивізму.
Судити про щирість цієї присяги можна з його подальших дій. Вербицький розробляє як мінімум три проекти, де в різному ступені змінює свій проект - від повністю конструктивістського варіанту, де від початкового проекту залишається тільки арка, до частково барочного, з дахом із заломом, арочними вікнами і додатковими декоративними об’ємами. Коли в роботу прийняли останній, Вербицький показує найбільш ідеологічно вигідний варіант конструктивістам і демонстративно жалкує, що замовник вибрав не його.
Один із варіантів проекту Вербицького, 1928 рік.
Реалізований проект Вербицького, 1928 рік.
Вокзал споруджується за проектом Вербицького і вводиться в експлуатацію в листопаді 1932 року, до 15-ї річниці революції.
Будівля вокзалу в 1932 році.
До Першотравня в 1932 році на ще не добудованому будинку була змонтована святкова ілюмінація.
Cпроби редизайну
Не минає і двох років після здачі вокзалу в експлуатацію, як конструктивізм відходить у минуле. Від будівель знову вимагають монументальності і класичних елементів. Вокзалам приділяється особлива увага: це ворота міста, візитна картка. Тому Вербицького просять розробити проект редизайну вокзалу - з додаванням монументальних форм.
У 1935-му Вербицький розробляє три проекти реконструкції - з додаванням колонад, барельєфів і статуй. В одному з них замість даху із заломом будівля вінчає скульптурна композиція. В іншому парабола арки обрізається з боків, залишаючи високе вікно. Але будівля вокзалу було занадто свіжою, щоб витрачати гроші на його перебудову, коли ще потрібно було розширювати мережу міського транспорту, будувати урядовий центр і житло.
Проекти редизайну вокзалу Вербицького, 1935 рік.
А конструктивістському інтер’єру вокзалу не судилося дожити до наших часів. Під час війни будівлю вокзалу буде пошкоджено і частково зруйновано. Вокзал відновлять у 1945-1949 роках під керівництвом архітектора Г. Домашенка, учня Вербицького. Оригінальний інтер'єр при цьому не відновлять, замість нього на початку 1950-х Домашенко створить нове багате оздоблення - з ліпниною, колонами і масивними люстрами. І ось уже 80 років вокзал поєднує конструктивізм із елементами бароко.
Редизайн вокзалу, виконаний архітектором Домашенком, 1955 рік
Сучасний вигляд вокзалу. Фото Савелія Барашкова.
Оригинал взят у nin_gen в Яким міг стати київський вокзал
Автор: Семен Широчін.
Джерело