Язык разделяет..? Частина 5.
В першу чергу, звісно, варто було проявити турботу до українців, які не знають російської. Ця генерація дорослішала й почала споживати більш «дорослі» товари й послуги. Наприклад: ходити в кінотеатри. Відповідно - з’явився запит на дубляж українською мовою і, як результат - з’явились відповідні закони, щоб цей запит задовольнити. До того моменту фільми дублювались російською (дубляж купували в росії), наразі ж з’явилась необхідність створювати своє.
Надалі з’явились закони про українські квоти на радіо й телебаченні (певний відсоток контенту має бути українською, й цей відсоток збільшувався із плином часу).
З найсвіжіших змін - закон про публічну сферу обслуговування, який на практиці означає, що коли ти приходиш в будь-який заклад в Києві чи будь-якому іншому місті України - до тебе мають звернутись в першу чергу українською. І вже якщо в процесі спілкування з’ясується, що і клієнту й персоналу зручніше спілкуватись іншою мовою (російською, англійською, будь-якою) - будь ласка, можна вільно вибирати мову спілкування.
В Німеччині це працює так само: в будь-якому закладі до тебе спочатку звернуться німецькою і, вже потім можуть перейти на іншу мову за можливості й необхідності.