як гартувалась сталь
- Все справді так серйозно?
- Дуже. У новинах кажуть лише те, що вони захопили Бріксбі-віллідж у долині Марінер. Насправді, там поруч військова база, американська, ще часів Першої Хвилі. Законсервована. Була. Вони її взяли.
- Твою дивізію...
- Ага. Тепер у них, сука, повно зброї. Застарілої, але абсолютно нової, з мастила. І набоїв до сраки.
- Бляха...
- Отож. І в заручниках ціле містечко. Дорослих там 30 осіб. Хомо, сайбо, "кукурудза"* - всього намішано. Але ще малих повно, 50 душ у гібернації - вони чекали, поки купол добудують.
- Капець.
- Ага. Ти знаєш, що вони з ними зроблять. Ти на Каллісто був. Ці октопоїди... ніхріна вони не люди. Щоб там примиренці не патякали в конгресі. Йобнуті вони всі наглухо. Валити їх треба.
- Та воно так... але тепер у них купа заліза і ціле село у заручниках.
- От тому нас і послали.
- Як вони взагалі на четверту** пролізли?
- Як-як... як завше. Хтось сфейлив. А нам тепер розгрібати.
- Угу. Гаразд, друже командир. Піду я до хлопців.
- Давай. За 15 хвилин до висадки останній дебріф. Може ще якусь інфу розвідка встигне підкинути. Решта все - як по інструктажу на базі перед вильотом.
- Так точно.
Десантний бот трохи похитувало в польоті, але в трюмі було тихо і темно, майже земний тиск. Не те, щоб комусь тут була потрібна атмосфера, але традиція - то на флоті святе. Всі бійці відпочивали, берегли ресурс. Лише молодий крутив головою, блимали цяточки очей інфрачервоного бачення. Це у нього перший бойовий. Дайбоже все і з усіма, то як вернемося на базу - похрестимо його по-людські. Матиме своє прізвисько, як і кожен у команді. Бо заслужити треба. Теж традиція.
Він важко сів поруч з малим, зафіксувався, звично пробіг по всім показникам - все штатно, живемо.
- Друже командир...
- Я ж казав, хлопче, клич мене Мамай.
Титановий пазур шрябнув по грудній пластині, де просто по металу лазером була нанесена стилізована постать козака, що сидить з кобзою у руках.
- Так... друже Мамай. Що пан лейтенант казав?
- А то вже не твого розуму діло! Дебріф буде - все всім розкажуть, що знати треба. Ти не кіпішуй. Спробуй подрімати.
- Та яке там!
- Ну добре. Посидимо, побалакаємо. Ти от чого до нас рапорт подав, просився? Тебе ж відмовляли, так?
- Та ну всяке про вас говорять... але всі знають, що ви - найкращі. В саме пекло! Тому рапорт і подав, відразу в учєбці, коли ще тільки почали заяви приймати.
- Ага. У пекло.
Він дивився на щось своє. Щось дуже далеке.
- Ти знаєш, чому наш підрозділ так називається?
- Ну, як чому? Ми ж такі є.
- Ну, це так. Але не зажди так воно було. Це насправді дуже-дуже стара історія. Ще коли всі люди хомо були.
- Та ну!
- Ага. Хочеш послухати?
- Так, звісно!
- Ну добре... все одно ще довгенько летіти. Це почалось у 2014-у році...
* - сленгова назва для генетичномодифікованих осіб. Вважається неполіткоректною.
** - мається на увазі четверта планета від Сонця, Марс.
This entry was originally posted at http://sparrow-hawk-ua.dreamwidth.org/
- Дуже. У новинах кажуть лише те, що вони захопили Бріксбі-віллідж у долині Марінер. Насправді, там поруч військова база, американська, ще часів Першої Хвилі. Законсервована. Була. Вони її взяли.
- Твою дивізію...
- Ага. Тепер у них, сука, повно зброї. Застарілої, але абсолютно нової, з мастила. І набоїв до сраки.
- Бляха...
- Отож. І в заручниках ціле містечко. Дорослих там 30 осіб. Хомо, сайбо, "кукурудза"* - всього намішано. Але ще малих повно, 50 душ у гібернації - вони чекали, поки купол добудують.
- Капець.
- Ага. Ти знаєш, що вони з ними зроблять. Ти на Каллісто був. Ці октопоїди... ніхріна вони не люди. Щоб там примиренці не патякали в конгресі. Йобнуті вони всі наглухо. Валити їх треба.
- Та воно так... але тепер у них купа заліза і ціле село у заручниках.
- От тому нас і послали.
- Як вони взагалі на четверту** пролізли?
- Як-як... як завше. Хтось сфейлив. А нам тепер розгрібати.
- Угу. Гаразд, друже командир. Піду я до хлопців.
- Давай. За 15 хвилин до висадки останній дебріф. Може ще якусь інфу розвідка встигне підкинути. Решта все - як по інструктажу на базі перед вильотом.
- Так точно.
Десантний бот трохи похитувало в польоті, але в трюмі було тихо і темно, майже земний тиск. Не те, щоб комусь тут була потрібна атмосфера, але традиція - то на флоті святе. Всі бійці відпочивали, берегли ресурс. Лише молодий крутив головою, блимали цяточки очей інфрачервоного бачення. Це у нього перший бойовий. Дайбоже все і з усіма, то як вернемося на базу - похрестимо його по-людські. Матиме своє прізвисько, як і кожен у команді. Бо заслужити треба. Теж традиція.
Він важко сів поруч з малим, зафіксувався, звично пробіг по всім показникам - все штатно, живемо.
- Друже командир...
- Я ж казав, хлопче, клич мене Мамай.
Титановий пазур шрябнув по грудній пластині, де просто по металу лазером була нанесена стилізована постать козака, що сидить з кобзою у руках.
- Так... друже Мамай. Що пан лейтенант казав?
- А то вже не твого розуму діло! Дебріф буде - все всім розкажуть, що знати треба. Ти не кіпішуй. Спробуй подрімати.
- Та яке там!
- Ну добре. Посидимо, побалакаємо. Ти от чого до нас рапорт подав, просився? Тебе ж відмовляли, так?
- Та ну всяке про вас говорять... але всі знають, що ви - найкращі. В саме пекло! Тому рапорт і подав, відразу в учєбці, коли ще тільки почали заяви приймати.
- Ага. У пекло.
Він дивився на щось своє. Щось дуже далеке.
- Ти знаєш, чому наш підрозділ так називається?
- Ну, як чому? Ми ж такі є.
- Ну, це так. Але не зажди так воно було. Це насправді дуже-дуже стара історія. Ще коли всі люди хомо були.
- Та ну!
- Ага. Хочеш послухати?
- Так, звісно!
- Ну добре... все одно ще довгенько летіти. Це почалось у 2014-у році...
* - сленгова назва для генетичномодифікованих осіб. Вважається неполіткоректною.
** - мається на увазі четверта планета від Сонця, Марс.
This entry was originally posted at http://sparrow-hawk-ua.dreamwidth.org/