літо. ч.2
В Одесі можна взяти екскурсію містом на автобусі, можна - бандитською Одесою, літературною...
Ми мали змогу взяти участь у бандитському житті міста безпосередньо.
В п*ятницю у сестри витягли із сумочки мобілку. водій давав їй знаки, але вона подумала: "німий". через одну зупинку тип кавказької національності (далі - жучок) вийшов, не взявши решти... а водій потім сестрі сказав, що знає кишенників в обличчя. сестра в той же день написала заяву в міліції, її детально розпитали, показали фото підозрюваних, записали внутрішній номер телефону.
Після цього ми стали уважнішими в транспорті. по дорозі з моря тато помітив підозрілого, високого, в дзеркальних окулярах із чорною квадратною оправою, жучка. той незрозуміло пересувався вагоном і ховав руку під сумочку, переміщаючи її теж то на плече, то вниз... потім він вийшов, але прямо за нами, біля жіночки із незамкненою сумочкою, став маленький жучок і шниряв очима по вагону, хоча вже було мало народу. тато мені каже: підкажи їй, щоб повернула сумку. я підказала. вона подякувала. ми вийшли, а жук сів на татове місце.
Наступного ранку ми їдемо на море тим же 5-м трамваєм (запам*ятайте, шановні гості і жителі міста, два противні маршрути трамваїв - 5 і 28!). і тут заходять двоє, один з яких - вчорашній високий жучок із сумочкою! тато знову продовжив слідкувати. жучок "потерся" біля сивого дядьки, з яким увійшов, і пішов у кінець вагону. тато каже нам (з мамою): "певно, щось украв". і сказав це сивому дядькові. а той непорушно стояв напроти середніх дверей обличчям до них. і тихо татові відповів: "якщо щось бачиш, тримай язик за зубами, а то мама рідна не впізнає". тато до нас повільно обертається (а ми спиною до сивого!!!) і каже: "схоже, я на спільника натрапив. теж явно не наш, кавказець".
Їдемо ми далі. злодії лишилися, але обмінялися знаками щодо детектива-любителя (батька). на Привозі зайшли люди. біля батька став чоловік із торбами. високий жук перемістився до нього. купа народу. явно дядька з торбами стали обробляти. а ми, такі собі "слідчі", спостерігаємо. тато не витримав, став давати сигнали пальцями чуваку. інший чоловік (поряд з "привозником") перевірив кишені, а "жертва" не помічає татових жестів. і тут тато чує голоси крадіїв "отой в окулярах пасе". нізвідки виростає третій (теж жук), "шкаф", перший високий погрожує татові "що, ножа хочеш?", "шкаф" долонею б*є батька в чоло, потім так само - високий, - і вони виходять. пасажири дивляться мовчки, контролер проходить, ніби нічого не відбувається.
У батька кров на переніссі від окулярів, але обійшлося без струсу.
Ми вийшли пізніше. дівчина за прилавком на зупинці сказала, що недавно два дядьки (сивий і високий чорнявий) ділили гроші з жіночого гаманця прямо біля неї серед білого дня.
Наступного дня ми пішли в міліцію. нас ганяли по дільницях ("ми не маємо права сунути ніс на іншу дільницю, хай би там убивали"), а в тій, яка "потрібна", не розпитали подробиць, не показали фото, взяли мої координати, щоби викликати для опізнавання. їх цікавило, чи не вкрали вони щось у нас, а чи будуть красти - то дрібниці. питали, чому одразу не прийшли (ніби злодії вже уїхали). один міліціонер сказав, що злодії прикріплені за певним вагоном, тому вони не виходили, що їх рейс мусив бути результатним.
Після того я вже не могла знаходитися в Одесі - приїхала в Умань.
Ми мали змогу взяти участь у бандитському житті міста безпосередньо.
В п*ятницю у сестри витягли із сумочки мобілку. водій давав їй знаки, але вона подумала: "німий". через одну зупинку тип кавказької національності (далі - жучок) вийшов, не взявши решти... а водій потім сестрі сказав, що знає кишенників в обличчя. сестра в той же день написала заяву в міліції, її детально розпитали, показали фото підозрюваних, записали внутрішній номер телефону.
Після цього ми стали уважнішими в транспорті. по дорозі з моря тато помітив підозрілого, високого, в дзеркальних окулярах із чорною квадратною оправою, жучка. той незрозуміло пересувався вагоном і ховав руку під сумочку, переміщаючи її теж то на плече, то вниз... потім він вийшов, але прямо за нами, біля жіночки із незамкненою сумочкою, став маленький жучок і шниряв очима по вагону, хоча вже було мало народу. тато мені каже: підкажи їй, щоб повернула сумку. я підказала. вона подякувала. ми вийшли, а жук сів на татове місце.
Наступного ранку ми їдемо на море тим же 5-м трамваєм (запам*ятайте, шановні гості і жителі міста, два противні маршрути трамваїв - 5 і 28!). і тут заходять двоє, один з яких - вчорашній високий жучок із сумочкою! тато знову продовжив слідкувати. жучок "потерся" біля сивого дядьки, з яким увійшов, і пішов у кінець вагону. тато каже нам (з мамою): "певно, щось украв". і сказав це сивому дядькові. а той непорушно стояв напроти середніх дверей обличчям до них. і тихо татові відповів: "якщо щось бачиш, тримай язик за зубами, а то мама рідна не впізнає". тато до нас повільно обертається (а ми спиною до сивого!!!) і каже: "схоже, я на спільника натрапив. теж явно не наш, кавказець".
Їдемо ми далі. злодії лишилися, але обмінялися знаками щодо детектива-любителя (батька). на Привозі зайшли люди. біля батька став чоловік із торбами. високий жук перемістився до нього. купа народу. явно дядька з торбами стали обробляти. а ми, такі собі "слідчі", спостерігаємо. тато не витримав, став давати сигнали пальцями чуваку. інший чоловік (поряд з "привозником") перевірив кишені, а "жертва" не помічає татових жестів. і тут тато чує голоси крадіїв "отой в окулярах пасе". нізвідки виростає третій (теж жук), "шкаф", перший високий погрожує татові "що, ножа хочеш?", "шкаф" долонею б*є батька в чоло, потім так само - високий, - і вони виходять. пасажири дивляться мовчки, контролер проходить, ніби нічого не відбувається.
У батька кров на переніссі від окулярів, але обійшлося без струсу.
Ми вийшли пізніше. дівчина за прилавком на зупинці сказала, що недавно два дядьки (сивий і високий чорнявий) ділили гроші з жіночого гаманця прямо біля неї серед білого дня.
Наступного дня ми пішли в міліцію. нас ганяли по дільницях ("ми не маємо права сунути ніс на іншу дільницю, хай би там убивали"), а в тій, яка "потрібна", не розпитали подробиць, не показали фото, взяли мої координати, щоби викликати для опізнавання. їх цікавило, чи не вкрали вони щось у нас, а чи будуть красти - то дрібниці. питали, чому одразу не прийшли (ніби злодії вже уїхали). один міліціонер сказав, що злодії прикріплені за певним вагоном, тому вони не виходили, що їх рейс мусив бути результатним.
Після того я вже не могла знаходитися в Одесі - приїхала в Умань.