Ганьба
Це найпристойніше, що можна сказати про те, як фонд «Ренесанс» організував зустріч Ліни Костенко із читачами у Харкові.
Зустріч мала розпочатися о 19-тій вечора. Вже на початку шостої години, навіть раніше, біля оперного театру стали збиратися люди. Важливо підкреслити: в шість годин, коли я прийшла та стала шукати своїх друзів, люди стояли в акуратній черзі. В інформації було сказано: вхід вільний. Люди стояли та стримано очікували можливості увійти всередину. Не можу сказати, скільки було людей: вони заповнили майже весь простір під широченний навісом театру.
Однак біля половини сьомої стало зрозуміло, що ніхто не збирався допускати людей «без пригласительных» чи без квитків (які квитки? Де вони розповсюджувалися? Серед кого?) до зали. Єдині відкриті центральні двері разом опинилися в облозі людей «без квитків», яких не пускали всередину. Черга перетворилася на натовп зі всіма його хрестоматійними ознаками. Хіба що час від часу розчаровані та роздратовані люди під дверима починали скандувати «Ганьбі, ганьба…». Скоро стало зрозуміло, що до зали не зможуть потрапити навіть щасливі володарі квитків. Їх стали пропускати всередину крізь бокові двері (зі сторони саду Шевченка), як стало зрозуміло із їх телефонних розмов.
Прикро. Принизливо. Огидно.
В Рівному зустріч із Ліною Костенко транслювали на великий екран біля театру. Люди мерзли, але принаймні відчували себе людьми.
Поза емоціями: треба порекомендувати Ліні Костенко ретельніше обирати тих, хто організовує зустрічі з читачами. Шукати тих, хто може це зробити.