дивний майдан..
Ще один, ну два дописи на тему "політики" - і все. Бо час, коли я реально могла щось змінити, закінчиться. А в решту часу я про громадські і політичні справи не пишу, не говорю, і практично не думаю.
У мене, точніше у нас із Промінчиком (бо у неї чутлива як і у мене натура, фальш і справжність вона теж дуже відчуває, має логіку і розум, була зі мною практично на всіх акціях останніх, тому для мене це рівний співрозмовник і з нею такі речі можна обговорити), у нас склалася своя думка про Майдан на майдані незалежності у Києві..
І я бачу що не лише у нас. Мене тішать небайдужі люди, але тривожать організатори.. може я занадто утрую - цілком припускаю. Може все іде як треба..
Пригадуєте з чого почалося моє "замішання"?.. із того зібрання біля свічок на майдані у день пам'яті жертв голодомору, коли мене відразили ведучі біля мікрофонів - я писала про це.
Так от, один із них досі там, тільки якщо тоді я могла дочекатися слова, то тепер пробитися на сцену - проблематично, з неї так саме виступають якісь маргінальні особистості зі римами Європа-*опа, знову про те "ставлення раком", і іншу бридку фігню.. світлими плямами були лише промови Вакарчука, Сашка-Лірника, виступ Компаніченка з двома піснями. ЦІ майже все. Кілька разів у натовпі хтось пробував крикнути кілька разів гасло "не-га-ти-ву - ні!", я підхопила - але скандування десяти голосів потонуло у морі людей.
Досі всяко чорняться "всі ці політики", Януковичу - імпічмент, запевняється що народ - це сила і все може вирішити, і не дасть на ньому нікому піаритися - але не уточнюється що саме конкретно він може зробити і змінити. Виступи на майдані Європейської площі були значно більш інтелектуальні і конструктивні, хоч і там і тут поки що мова йде ніби-то на тиск на президента у Вільнюсі.. але примарна надія що він "злякається", "дослухається" і т.і. - просто вже майже смішна.. він зверхньо вже поаплодував тим хто стоїть і мерзне, і кричить, і сподівається, і сказав "ми вже звикли".
Вчора людей було дуже мало. Сьогодні людей - МОРЕ.. я була вражена. Це при вогкості і +2С.
Люди самі різні, багато молоді, приїжджих, є і якісь бомжуватого вигляду дивні особи, але в основному - кияни, самі різні верстви населення. Щогодини вмикають мобільні ліхтарики, світять ними і співають разом з Русланою гімн України. Ніби класно.. але один літній дядечко, що стояв із знайомими очевидно, казав їм: "Воно-то добре ніби.. але отак щогодини.. вони замилять цей гімн. Я бачив як співають його у США - з такими палаючими очима, це така Подія.. а якщо отак часто -це ніби замилює"
З огляду на те що мені дуже не подобаються ті хто став (від початку) організаторами "майдану без політиків" (чия рука тримає постійно і від початку мікрофон - та є кимсь фінансованою. то ким же?..) , я з жахом згадую групу Гринджоли - пригадуєте? "Революції - так! Ющенко - так!.." обізлені тим що на "раз" не сповнилися всі їхні мрії, люди за компанію з Ющенком затаврували і ту пісню і все. ..а якщо і ця акція розчарує - яким буде ставлення до гімну України у розчарованих людей?.. Це направду дуже святе, щоб його так часто співати, навіть і з найкращих міркувань. Я з тим дядьком згодна.
Зустріла дівчинку з нашого гурту "Зоряниця", вона старшокласниця, другий рік з нами ходить. Познайомила мене із дідусем-викладачем і мамою. І от я з цією мамою поділилася своїми думками-тривогами, і вона мене повністю зрозуміла бо і сама з тривогою спостерігала за всім що відбувається.. Я спитала у неї чи знає вона як саме згідно закону може відбутися імпічмент - ні, не знає (і майже ніхто там не знає, але всі кричать ніби одненьким словом можна все змінити, і без політиків). Далі лише подала ідею: "а давайте напишемо записку із запитанням про те яким конкретно є наш план дій, і передамо до організаторів на сцену", щоб це обговорилося, піднялося це питання, як вона тут же дістала блокнот і записала відкоректоване питання: "Який є наш конкретний план дій, якщо Янукович не підпише асоціацію. Майдан." Я запропонувала зібрати підписи, ми поставили свої, а потім та жіночка пішла сама (я не заперечувала) і підходила до кожного із пропозицією підписатися якщо його цікавить це питання. Це був момент істини.. по-перше половина людей лякалася самого процесу підпису (ну може думали що провокація, теж могло бути), казали "я не готовий", декому це було взагалі нецікаво (танцювати і кричати цікавіше, ага), дехто - навпаки, із задоволенням підписував, хтось навіть подякував. Деколи люди впадали в ступор, тоді я могла пояснити на зразок: "Ну от не підпише він - і що, підемо жити далі як жили?.. от тут кажуть про імпічмент, а як це реально втілити?" Деякі казали "закопати його" і т.і. , я одразу питала: "добре, а далі що?" - "стояти до кінця" - "до якого кінця?" - ні в кого відповіді не було..
Вимушена визнати що не-думаючі люди направду стають схожими на зомбі. :(
Отримавши біля 40 підписів і сфотографувавши, ми пішли до сцени.
(це один бік, ще були підписи на другому боці):
Надумали від початку передати Руслані, вона там ніби сама адекватна. Пробратися на сцену було не так просто. Зайшли зліва, на сходах стояла імпровізована, але надійна "охорона" із чоловіків і дівчат. - Куди ви? - спитала дівчина - Передати записку хочемо. Взяла в руки, прочитала, каже: "Так вже вдень оголошувався план." - "Нас вдень не було, то який план?" - "Не знаю." - "Ну то передайте, нехай ще раз прозвучить" - "ну добре, - невдоволено сказала дівчина - передам".
Я чекала ще півгодини.. але ніхто нічого не зачитав. Зі сцени запрошували передавати записки (які - не розчула), казали що будуть виступаючі і співаки, але принаймні ті півгодини це питання не піднімалося.
Так як була вже 23тя майже година, мені з дому кілька разів телефонували, я поїхала додому.
Зараз не знаєш кому вірити. Читала версії що "майдани без політиків" - то ідея влади, адже кращий спосіб завалити назріваюче "повстання" - це очолити його і завести вбік від реальних, законом прописаних, змін. Що є план повести людей щось трощити, але реально нічиє крісло від цього не постраждає, і заява про чиєсь звільнення чи зміну такого-то закону не напишеться. Тільки посадять по тюрмам дурних бідних людей.
Адже перше завдання було - продемонструвати світові і Януковичу чого хоче народ. Ну, продемонстрували. А далі що?.. якщо немає наміру до виборів нічого робити - треба так і декларувати. Але ж людей піігрівають: "бесстрокова акція", "стоїмо до кінця", "янукович - гопник, імпічмент", "не політики, а ми - сила", "разом - сила" і т.і. Значить, є розрахунок на другу частину, друге завдання, то яка воно конкретно?
Не одна я на це все звернула увагу. Прийшла додому - знайшла в мережі відомості про лист студентів, який вони написали організаторам "мітингів без політиків":
ще є малесенький шанс на завтрашній ранок, але він такий примарний.
Але завтра все вирішиться і перше завдання майданів буде завершено. Тому завтра я нікуди не йду, і нарешті ляжу спати не о 2 ночі..
Яким буде друге завдання майданів - мені цікаво, але якось хворобливо цікаво.. бо я не вірю їх організаторам. І очікую якоїсь зради і використання ситуації. Людям які прийшли - вірю, тим хто з мікрофонами заправляє ними в цю мить - ні. Таке от у мене відчуття.. можу помилятися, не наполягаю.
Щоб не викликати припливу зайвих мені зараз людей і непотрібної уваги - ховаю запис під замок.
Як сказала та жіночка, яка збирала підписи, при прощанні: "треба берегти сили". Я з нею повністю згодна. Даремний ризик зараз не потрібен. Прийде час - будемо ще діяти. І думати при цьому, як і тепер так і тоді - завжди.
У мене, точніше у нас із Промінчиком (бо у неї чутлива як і у мене натура, фальш і справжність вона теж дуже відчуває, має логіку і розум, була зі мною практично на всіх акціях останніх, тому для мене це рівний співрозмовник і з нею такі речі можна обговорити), у нас склалася своя думка про Майдан на майдані незалежності у Києві..
І я бачу що не лише у нас. Мене тішать небайдужі люди, але тривожать організатори.. може я занадто утрую - цілком припускаю. Може все іде як треба..
Пригадуєте з чого почалося моє "замішання"?.. із того зібрання біля свічок на майдані у день пам'яті жертв голодомору, коли мене відразили ведучі біля мікрофонів - я писала про це.
Так от, один із них досі там, тільки якщо тоді я могла дочекатися слова, то тепер пробитися на сцену - проблематично, з неї так саме виступають якісь маргінальні особистості зі римами Європа-*опа, знову про те "ставлення раком", і іншу бридку фігню.. світлими плямами були лише промови Вакарчука, Сашка-Лірника, виступ Компаніченка з двома піснями. ЦІ майже все. Кілька разів у натовпі хтось пробував крикнути кілька разів гасло "не-га-ти-ву - ні!", я підхопила - але скандування десяти голосів потонуло у морі людей.
Досі всяко чорняться "всі ці політики", Януковичу - імпічмент, запевняється що народ - це сила і все може вирішити, і не дасть на ньому нікому піаритися - але не уточнюється що саме конкретно він може зробити і змінити. Виступи на майдані Європейської площі були значно більш інтелектуальні і конструктивні, хоч і там і тут поки що мова йде ніби-то на тиск на президента у Вільнюсі.. але примарна надія що він "злякається", "дослухається" і т.і. - просто вже майже смішна.. він зверхньо вже поаплодував тим хто стоїть і мерзне, і кричить, і сподівається, і сказав "ми вже звикли".
Вчора людей було дуже мало. Сьогодні людей - МОРЕ.. я була вражена. Це при вогкості і +2С.
Люди самі різні, багато молоді, приїжджих, є і якісь бомжуватого вигляду дивні особи, але в основному - кияни, самі різні верстви населення. Щогодини вмикають мобільні ліхтарики, світять ними і співають разом з Русланою гімн України. Ніби класно.. але один літній дядечко, що стояв із знайомими очевидно, казав їм: "Воно-то добре ніби.. але отак щогодини.. вони замилять цей гімн. Я бачив як співають його у США - з такими палаючими очима, це така Подія.. а якщо отак часто -це ніби замилює"
З огляду на те що мені дуже не подобаються ті хто став (від початку) організаторами "майдану без політиків" (чия рука тримає постійно і від початку мікрофон - та є кимсь фінансованою. то ким же?..) , я з жахом згадую групу Гринджоли - пригадуєте? "Революції - так! Ющенко - так!.." обізлені тим що на "раз" не сповнилися всі їхні мрії, люди за компанію з Ющенком затаврували і ту пісню і все. ..а якщо і ця акція розчарує - яким буде ставлення до гімну України у розчарованих людей?.. Це направду дуже святе, щоб його так часто співати, навіть і з найкращих міркувань. Я з тим дядьком згодна.
Зустріла дівчинку з нашого гурту "Зоряниця", вона старшокласниця, другий рік з нами ходить. Познайомила мене із дідусем-викладачем і мамою. І от я з цією мамою поділилася своїми думками-тривогами, і вона мене повністю зрозуміла бо і сама з тривогою спостерігала за всім що відбувається.. Я спитала у неї чи знає вона як саме згідно закону може відбутися імпічмент - ні, не знає (і майже ніхто там не знає, але всі кричать ніби одненьким словом можна все змінити, і без політиків). Далі лише подала ідею: "а давайте напишемо записку із запитанням про те яким конкретно є наш план дій, і передамо до організаторів на сцену", щоб це обговорилося, піднялося це питання, як вона тут же дістала блокнот і записала відкоректоване питання: "Який є наш конкретний план дій, якщо Янукович не підпише асоціацію. Майдан." Я запропонувала зібрати підписи, ми поставили свої, а потім та жіночка пішла сама (я не заперечувала) і підходила до кожного із пропозицією підписатися якщо його цікавить це питання. Це був момент істини.. по-перше половина людей лякалася самого процесу підпису (ну може думали що провокація, теж могло бути), казали "я не готовий", декому це було взагалі нецікаво (танцювати і кричати цікавіше, ага), дехто - навпаки, із задоволенням підписував, хтось навіть подякував. Деколи люди впадали в ступор, тоді я могла пояснити на зразок: "Ну от не підпише він - і що, підемо жити далі як жили?.. от тут кажуть про імпічмент, а як це реально втілити?" Деякі казали "закопати його" і т.і. , я одразу питала: "добре, а далі що?" - "стояти до кінця" - "до якого кінця?" - ні в кого відповіді не було..
Вимушена визнати що не-думаючі люди направду стають схожими на зомбі. :(
Отримавши біля 40 підписів і сфотографувавши, ми пішли до сцени.
(це один бік, ще були підписи на другому боці):
Надумали від початку передати Руслані, вона там ніби сама адекватна. Пробратися на сцену було не так просто. Зайшли зліва, на сходах стояла імпровізована, але надійна "охорона" із чоловіків і дівчат. - Куди ви? - спитала дівчина - Передати записку хочемо. Взяла в руки, прочитала, каже: "Так вже вдень оголошувався план." - "Нас вдень не було, то який план?" - "Не знаю." - "Ну то передайте, нехай ще раз прозвучить" - "ну добре, - невдоволено сказала дівчина - передам".
Я чекала ще півгодини.. але ніхто нічого не зачитав. Зі сцени запрошували передавати записки (які - не розчула), казали що будуть виступаючі і співаки, але принаймні ті півгодини це питання не піднімалося.
Так як була вже 23тя майже година, мені з дому кілька разів телефонували, я поїхала додому.
Зараз не знаєш кому вірити. Читала версії що "майдани без політиків" - то ідея влади, адже кращий спосіб завалити назріваюче "повстання" - це очолити його і завести вбік від реальних, законом прописаних, змін. Що є план повести людей щось трощити, але реально нічиє крісло від цього не постраждає, і заява про чиєсь звільнення чи зміну такого-то закону не напишеться. Тільки посадять по тюрмам дурних бідних людей.
Адже перше завдання було - продемонструвати світові і Януковичу чого хоче народ. Ну, продемонстрували. А далі що?.. якщо немає наміру до виборів нічого робити - треба так і декларувати. Але ж людей піігрівають: "бесстрокова акція", "стоїмо до кінця", "янукович - гопник, імпічмент", "не політики, а ми - сила", "разом - сила" і т.і. Значить, є розрахунок на другу частину, друге завдання, то яка воно конкретно?
Не одна я на це все звернула увагу. Прийшла додому - знайшла в мережі відомості про лист студентів, який вони написали організаторам "мітингів без політиків":
ще є малесенький шанс на завтрашній ранок, але він такий примарний.
Але завтра все вирішиться і перше завдання майданів буде завершено. Тому завтра я нікуди не йду, і нарешті ляжу спати не о 2 ночі..
Яким буде друге завдання майданів - мені цікаво, але якось хворобливо цікаво.. бо я не вірю їх організаторам. І очікую якоїсь зради і використання ситуації. Людям які прийшли - вірю, тим хто з мікрофонами заправляє ними в цю мить - ні. Таке от у мене відчуття.. можу помилятися, не наполягаю.
Щоб не викликати припливу зайвих мені зараз людей і непотрібної уваги - ховаю запис під замок.
Як сказала та жіночка, яка збирала підписи, при прощанні: "треба берегти сили". Я з нею повністю згодна. Даремний ризик зараз не потрібен. Прийде час - будемо ще діяти. І думати при цьому, як і тепер так і тоді - завжди.