Веселе Янголятко
Високо-високо на небі жило веселе Янголятко. У нього були пухкі рожеві щічки, блакитні очі і золотаве волосся. Протягом дня воно стрибало із хмаринки на хмаринку, їло повітряний зефір і весело сміялося. Іноді Янголятко чуло Добрий голос, який розповідав йому кумедні історії.
Одного разу Добрий голос сказав Янголятку, що пора вирушати на Землю, де його буде чекати мама.
Але я не хочу туди - сказало Янголя. Я буду просто лежати, а мені так подобається літати і бачити все навколо.
Задумався Добрий голос, адже не відправляти силою його. Янголятко не буде щасливе.
Вирушай до мами Янголя - сказав Добрий голос. Я придумав як тобі допомогти. Нехай ти не зможеш літати, але я дам крила твоїй мамі.
- А як я туди потраплю?
- Ти просто закрий очі і скоро будеш на Землі.
Янголятко посміхнулося і закрило очі. Воно відчуло тепло навколо себе і слухало тихе Тук-тук....Тук-тук...Тук-тук.
Теплі ручки підхопили його і міцно обняли. Янголя повільно відкрило очі, боячись що прекрасний сон закінчиться, і побачило перед собою щасливе обличчя мами.
- Я люблю тебе, моє Янголятко - сказала мама і поцілувала його в щічку.
Як же було тепло і затишно на ручках у мами, невже це коли-небудь може скінчиться. А яке у мами молочко, це смачніше будь-якого самого кращого небесного зефіру - думало Янголя.
Але так можна проспати цілу вічність. І мама, тримаючи на ручках Янголя, обмотала його чимось неймовірно м'яким як хмаринка.
Маленький носик визирав з м'якої хмаринки-слінгу. На вулиці був легкий мороз. І з неба зривався перший сніжок. А на грудях у мами було так тепло. І цей приємний звук Тук-тук....Тук-тук. Він так заспокоює.
Що це за пір'ячко летять - думало Янголятко. Яке все навколо дивне й цікаве.
Маленька сніжинка впала на носик Янголятку і швидко розтанула. Мама тихенько схилилася і прошепотіла на вушко - Я покажу тобі весь світ, адже тепер я маю крила.
Веселе Янголятко підняло очі на небо, де жив Добрий голос, і хитро посміхнулося. Пригоди тільки починаються.Дівчатка, всіх зі святами, добра та здоров'я вашим Янголяткам.