ПЕРЕЯСЛАВСКИЙ МИФ: РЕШЕНИЯ ПЕРЕЯСЛАВСКОЙ РАДЫ НЕ БЫЛИ ЛЕГИТИМНЫМИ

[skeptimist]

Литература и примечания

1. Апанович О.М. Українсько-Російський договір 1654 року. Міфи і реальність. К.: «Варта», 1994. 96 с.

2. Сушинський Б. Козацька Україна: Хмельниччина. Одеса: ВМВ, 2004. 560 с.

3.“Переяславську, чи якусь там іншу раду, Хмельницький повинен був зібрати до того, як вирішив звернутися до царя Московії з проханням прийняти Україну в підданство, а не після того, як прохання його Земський Собор, цар і Патриарх Московії задовольнили” (укр.).

4. Отписка хотмыжского воеводы С. Болхов­ского в Разрядный приказ (14 июля 1648 г.) // Воссоединение Украины с Россией. Т. II. С. 59

5. Бойко И.Д. Переяславская рада и ее историческое значение. М.: Воениздат МО СССР, 1954. 62 с.

6. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех тт. (Сборник документов и материалов 1620−1654 гг., посвященных освободительной войне Б. Хмельницкого и Переяславской раде). М.: Издательство академии наук СССР, 1953. Т. 3. С. 373

7. Митрополит Макарий (Булгаков) История Русской церкви. В 12 т. М.: Изд.-во Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1996. Т. VII. 670 с.

8. Государева грамота к гетману о том, что киевскому митрополиту, в замен отобранных церковных земель под киевскую крепость, будут даны земли в ином месте // Акты ЮЗР. - СПб.: Типогр. Пантелеевых, 1878. Т. X. С. 543-546

9. Из дела о пребывании в Москве иерусалимского патриарха Паисия и его переговорах, которые он вел по поручению Б. Хмельницкого (1.12.1648 г.- июль 1649 г.) // «Воссоединение Украины с Россией» (сборник документов и материалов). М.: Изд.-во АН СССР, 1953. Т. II. С. 81-104

10. Реляция Макария Крыницкого, чернца Печерского монастыря, который выехал из Киева 15 января по старому календарю // Чтения в Обществе истории и древностей российских. Кн. III. М.: 1861. С. 5

11. Мнение патриарха Иосифа и всего духовенства, поданное Земскому Собору, о разрыве дипломатических отношений с Польшей и о воссоединении Украины с Россией (27.02.1651 г.) // «Воссоединение Украины с Россией» (сборник документов и материалов). М.: Изд.-во АН СССР, 1954. Т. III. С. 11-12

12. Ригельман А.И. Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще. М.: Типогр. Моск. ун-та, 1847. 758 с.

13. См.: Лист чорнобильского протопопа до чорнобильского підстарості (із зібрання Чарторийських) // Мицик Ю. Нові документи з історії Переяславської ради 1654 р. URL: http://mytsyk.iatp.org.ua/inshi/novdo/html

14. Следует отметить, что в учебнике В. Власова по истории Украины под. редакцией Ю. А. Мыцыка С. Павша назван «украинским шляхтичем» [Власов В. Ук. соч. с. 146], а сам Ю. А. Мыцык его называет украинским и православным [См.: Мицик Ю. Джерельна база Переяславської ради 1654 року URL: http://mytsyk.iatp.org.ua/inshi/novdo/htm], хотя в документах той эпохи С. Павша значится либо как ротмистр, либо как полковник войска польского короля Яна II Казимира. При этом в генеалогическом справочнике украинских шляхетских родов В. Кривошеи, редактором которого, был все тот же Ю. Мыцык, С. Павша вообще не упоминается [См.: Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. Вид. 2-е, доп. К.: Стилос, 2004. 391 с.]

15. Лист шляхтича С. Павші до віленського воєводи князя Я. Радзивила (11 (21) лютого 1654 р.) // Мицик Ю. Нові документи до історії Переяславської ради 1654 р. URL: http://mytsyk.iatp.org.ua/inshi/novdo/html

16. Викторов Ю. Г. Украинская историография о взаимоотношениях Московского государства и Запорожского Войска в 1648-1654 годах и ее источниковая база. С. 34-55

17. Власов В. История Украины: Учебн. пособие 8-го кл. общеобразоват. учебн. заведений (Под ред. А. Апанович и Ю. Мыцыка). К.: Генеза, 2002. 288 с.

18. Липинський В. Україна на переломі 1657-1659 років (Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. Відень, 1920. 260 с.

19. «Богун, один з найбільше заслужених і найбільше поважа­них провідників повстання, рішуче від такої присяги відмовився. І він, розу­міється, не був винятком серед чисто військової старшини козацької, котра майже вся поголовно була, при своїй ненависті до Польщі і антипатії до Москви, настроєна прихильно до Туреччини» (укр..).

20. Государева грамота к гетману (12 апреля 1654 г.) // Бумаги посольства гетманского гонца Ф. Горкуши // Акты ЮЗР. Т. X. С. 559-570

21. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. Вид. 2-е, доп. К.: Стилос, 2004. 391 с.

ИСТОЧНИК